Вони були змушені покинути свій дім. Донеччанин Дмитро та луганчанин Павло були ще підлітками, коли на сході України почалася війна. Разом із батьками залишили дім. Думали, що їдуть на декілька тижнів, а виявилося – на 6 років. ZAXID.NET продовжує цикл історій про тих, хто втратив домівку, але хотів би повернутися назад.
У квітні 2014 року Горлівка Донецької області була у вогні. Дмитрові на той час було 16 років. У рідному місті звуки вибухів чулися все частіше. Хлопець пригадує: «У якийсь момент снаряди почали літати регулярно. Кожен день, багато разів. Тобто ти просто сидиш вдома і чуєш звук, начебто їде машина з трубами. І вона попадає на якусь яму. Але ти розумієш, що це не машина з трубами. Якщо це щось більш серйозне, наприклад, град – дуже чітко чути, як запускається і падає», – згадує Дмитро.
І йому з мамою довелося покинути рідне місто. Тепер хлопець мешкає у Львові. Тут навчався, а тепер і працює. Але в паспорті залишилася стара прописка. Дмитро каже: хотів би повернутися на Донбас.
«Якби війна закінчилася, то, може, я би жив не у Горлівці, а в Донецьку. Але, скоріш за все, я би переїхав, якби була така можливість. Тому що мені дуже подобається мій регіон, я люблю людей, які там живуть, я люблю наші міста», – розповідає хлопець.
Павло війну відчув на кілька місяців пізніше, ніж Дмитро. Та й у іншому місті — Луганську. Там він жив до 14-ти років, але одного ранку змінилося все.
«Було 3 червня, я лежав у ліжку і прокинувся від того, що літали літаки. Воно начебто так дивно звучить... Мені було 14 років. Я прокинувся вранці, вибіг на кухню. І сльози на очах, страшно. Я прийшов до батьків і тоді вони вирішили, що все-таки треба переїхати», — каже хлопець.
27 червня у Павла – день народження. Думав, відсвяткує його, повернувшись додому. Та війна замість місяця затягнулася на 6 років.
«Я хочу, щоб я міг туди приїхати у будь-який момент, без усяких електронних пропусків. Без 35 годин дороги. Просто взяти і приїхати», – ділиться Павло.
Вони можуть повертатися додому. Але їхні квартири, будинки, вулиці тепер не виглядають, як раніше. Війна триває...