Новостворені антикорупційні органи, що в ідеалі мали б працювати в найтіснішому тандемі, ввійшли в чергову фазу міжвідомчого антагонізму. Спочатку це були підкилимні, залаштункові тертя, які «гасили» за посередництва західних партнерів, а про відсутність непорозумінь обидва очільники відомств публічно рапортували на спільних прес-конференціях і навіть підписували меморандум про взаємодію. Однак градус напруги між НАБУ і САП із часом тільки зростав. Конфлікти множилися, поглиблювалися і вже не приховувалися, ставлячи під сумнів увесь сенс боротьби з корупцією. Боротьби, яка звелася до взаємопоборювання.
Ситуативні союзники
У цьому протистоянні нові органи, нібито незаплямовані, створені буквально з чистого аркуша, шляхом конкурсу з авторитетними комісіями, не гребують вступати в тактичні союзи зі старими правоохоронними відомствами. Аби тільки дошкулити опонентові. Так, ГПУ і НАБУ влаштували прослуховування керівника САП Назара Холодницького, аби «притиснути» і зняти його з посади – добровільно чи за рішенням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, куди звернулися зі скаргою Юрій Луценко й Артем Ситник.
У такому разі до проведення нового конкурсу на посаду головного спецпрокурора оперативний контроль за САП, яка має права широкої автономії в межах ГПУ, отримав би генпрокурор Луценко. Проти Холодницького, який нібито «зливав» справи підозрюваних у корупції посадовців, ополчилися громадські активісти з-поміж професійних антикорупціонерів, які вказали йому «з речами на вихід». Про те, що керівник САП утратив підтримку посольства США в Україні, яке раніше постійно заступалося за НАБУ і САП, засвідчив недвозначний твіт на сторінці американської амбасади: «У сучасній демократії прокурори, які маніпулюють свідками і перешкоджають правосуддю, подають у відставку заради збереження репутації своєї установи та верховенства права». А його візаві, директор НАБУ Ситник в інтерв’ю «Українській правді» підтвердив, що Холодницькому анулювали американську візу. Більш ніж промовистий сигнал прокуророві, який мав би піти.
Але він нікуди не пішов. За нього заступилися і політичні сили («Народний фронт»), і ручні активісти, організовані близьким оточенням глави МВС, персонально якого заторкнула скандальна «справа рюкзаків», порушена НАБУ, зокрема, проти сина Арсена Авакова. Зрештою, комісія прокурорів не знайшла підстав для звільнення Холодницького, обмежившись доганою за дисциплінарний проступок – неетичне спілкування з підлеглими.
Посаду він зберіг, підтримку США втратив, співпраця з детективами НАБУ ще ускладнилася. У відомстві Ситника скаржилися, що САП не підписує його детективам підозри. Або один прокурор пише обвинувальний акт у справі, а потім виходить постанова про її закриття. Холодницький же відповідав, що матеріали НАБУ слабкі, сирі, неякісні та непрофесійні: «У провадженнях, які розслідує Національне антикорупційне бюро, ми повинні мати надміцну доказову базу, не піар-акції, не затримання і шоу дуже часто в судах».
І це одна з причин того, чому справи проти корупціонерів якщо не «розвалюються», то «зависають» у судах. Так само викликає питання законність збору доказів у резонансних справах проти українських «топів», що може бути оскаржена в судах і знівелювати всі потуги агентів і детективів НАБУ. От уже й за позовом фігуранта гучної «бурштинової справи», нардепа від БПП Борислава Розенблата Окружний адміністративний суд Києва визнав протиправними оперативно-розшукові дії НАБУ, погоджені із САП.
Непримиренні партнери
До речі, про суди. Хай там як іскрить у стосунках нових органів, але вони обидва сходяться в тому, що без антикорупційного суду вся їхня діяльність буде марною. Бо до старої судової системи немає довіри. Коли ж запрацює Вищий антикорупційний суд, іще точно не відомо, хоча всі законодавчі підстави – з урахуванням позиції міжнародних партнерів – для його запуску створені, у проекті бюджету на 2019 рік закладено фінансування на рівні 287 млн грн. Лише нещодавно завершилося подання кандидатів на посади суддів ВАКС (238 заявок на 27 вакансій) та його апеляційної палати (101 заявка на 12 вакансій). Своїх 12 кандидатів до Громадської ради міжнародних експертів рекомендували Рада Європи, Європейський Союз, Європейське бюро боротьби з шахрайством, Європейський банк реконструкції та розвитку й Організація економічного співробітництва та розвитку.
Тим часом НАБУ і САП заходять на нове коло протистояння. І не лише міжвідомчого, а вже й фізичного, із залученням спецпризначенців. Нещодавні силові події біля офісу САП, нові намагання протягнути кабель «прослушки» вкотре підтверджують глибину конфлікту, в який втягнуті ще й Управління державної охорони, поліція, СБУ і ГПУ. Тільки тепер ГПУ виступає проти очільника НАБУ і готується оголосити йому підозру через імовірне розголошення даних слідства під час спілкування off the records із журналістами.
«Якщо справа дійсно персонально у Ситнику, значить треба цю проблему вирішувати. Якщо питання є, скажімо, до законності функціонування механізму, напевно, треба поправити. Але далі робити вигляд, що все добре, вже неможливо», – заявив Луценко в інтерв’ю програмі «ТСН. Тиждень».
Проте «збити» Ситника не так просто. Директора НАБУ призначають на сім років, гарантуючи в такий спосіб його незалежність від впливу вищого політичного керівництва держави. Але зняти посадовця може комісія зовнішнього контролю – на підставі висновку про неефективність діяльності бюро та неналежне виконання обов’язків його очільником. Її якраз влітку повністю укомплектували аудиторами від парламенту, уряду та президента. Отже, інструмент є.
Система антикорупційної боротьби стала заручницею персональних взаємин чиновників і спротиву старої системи. Мало того, що керівники НАБУ і САП не спілкуються між собою, так вони ще й демонструють це публічно. Це не може не позначитися на роботі відомств, яку й раніше важко було назвати ефективною, а нині й поготів. Тим паче, зважаючи на те, які зарплати і премії отримують їхні працівники.
Від конфлікту НАБУ і САП програє країна. Девальвується ідея подолання чи бодай мінімізації корупції. Дискредитуються самі інституції. У суспільстві утверджується думка, що ця боротьба марна і безнадійна. У виграші залишаються хабарники, які лише аплодують колотнечі антикорупціонерів, бо в її вирі детективам і прокурорам буде не до «сизих голубів» із високих кабінетів. У крайньому разі вони можуть проголосити себе жертвою політичного переслідування і сміливо вирушати під цим прапором на вибори. Така ж опція, до речі, залишається і в антикорупціонерів, які дуже хотіли зробити щось вагоме, але не змогли, бо їм, як завжди, не дали.