До російсько-української війни Кирило Верес був директором одного з нудистських пляжів у Києві та не мав до військової справи жодного стосунку. Сьогодні у нього за плечима 9 років бойового досвіду та безліч успішно виконаних військових операцій.
У новому відеосюжеті, який опублікував проєкт «Український Свідок», командир підрозділу К2 54-ої окремої механізованої бригади майор Кирило Верес. Чоловік доволі відомий в українському інформаційному просторі. Він — Герой України, володар «Золотої Зірки» та повний кавалер ордена Богдана Хмельницького.
Верес на війні з 2014 року, а його військовий шлях почався з оточення українськими військами Слов’янська. У 2015 році Верес разом з генерал-майором Віктором Ніколюком затримав кадрових офіцерів російського ГРУ Єрофеєва та Олександрова, яких згодом обміняли на Надію Савченко. У березні 2022 Верес організував оборону Мар’їнки і зупинив просування російських військ на південно-східній околиці міста.
Зараз Верес воює на Бахмутському напрямку. Він називає свій батальйон «Бахмутським», бо чимало бійців — місцеві та фактично воюють за своє місто.
«Тут проти нас стоять всі, хто тільки можна: і спецпідрозділ «Ахмат», і регулярні війська, і ополчення ЛДНР, – розповідає Кирило. – А найсильніші з них – це представники «Вагнера». Не найпрофесійніші, а саме найсильніші. Вони найбільш вмотивовані, вибору в них немає: або вони беруть наші позиції та через пів року їдуть додому, або вони відмовляються йти в атаку і їх розстріляють впритул».
Військовий розповів історію про те, як його підрозділ дроном ганяв росіянина — одного з небагатьох, який вижив після бою. ЗСУ дроном скидали на нього гранати і окупант намагався сховатись в бліндажах, з яких його виганяли свої ж. Потім Верес дроном показав напрямок — куди окупантові треба рухатись, аби здатись в полон. Противник все зрозумів і пішов за дроном. «Людина – така тварина, яка дуже хоче жити, – пояснює Кирило. – Тварину буває важко вбити, а людина ще й думати вміє. Вона робить все, аби вижити. Андрюша – так звали того росіянина – додумався, що я йому сигналізую дроном, бо дуже хотів жити».
До російсько-української війни Верес був директором нудистського пляжу Довбичка на Трухановому острові у Києві. Але, починаючи з 2014го, Верес — у війську. Війні він присвятив третину свого життя. «Я про це не жалкую, – каже він. – Це моя робота. Єдине, про що жалкую — що не проводив час із сином». Синові Вереса вже 8 років, він народився після початку російсько-української війни.
24 лютого Верес зустрів на позиціях. «21 лютого наш командир бригади сказав, що завтра може початись повномасштабне вторгнення. 22 лютого 100% мого особового складу було на передній лінії оборони: мінометники, артилеристи тощо, – каже він. – Це відбувалося у Красногорівці, Донецька область. Страху не було, я знав, що повномасштабна війна станеться рано чи пізно. Але не очікував, що росіяни підуть в наступ на решті території України. Я хотів думати, що вони підуть на Донбас».
Назва підрозділу Вереса – К2 – походить від імені та по-батькові Вереса: за паспортом він Кирило Кирилович. Коли придумували назву, підрозділ був зовсім невеликим, лише 9 осіб. «Вирішили не вигадувати велосипед, – каже Верес. – Назвалися просто К2».
Також військовий протягом інтерв’ю «Українському Свідку» багато розмірковував про т.з. «сонечок» – тих, хто на фронті має звичку жалітись на все на світі. «Я вважаю, що більшість «сонечок» перебільшують наявні проблеми. Кажуть, у Бахмуті люди два дні не їдять? Та візьми ту піч, привези в окоп, нагодуй їх! Але ж ні, не можна – там стріляють! Так, стріляють, бо це війна. Насправді все дуже просто: хочеш вмерти — йди вмирай, хочеш жити – вчись».
Верес пояснив, чому він не вважає і ніколи не вважав росіян слабкими. «Вони сильні. Не розумні, але сильні, – зазначає він. – І їх дуже багато. Що робити з їхнім величезним мобілізаційним ресурсом? Треба бути мудрішим та більше знищувати. Свою думку Верес підсумовує уже крилатою фразою: «За Україну треба не вмирати, за Україну треба вбивати».