У Сасові, що у Золочівському районі на Львівщині, нацгвардійці проводять навчання для своїх капеланів. На військові збори приїхали майже 40 священиків зі всієї України. Вони представляють різні конфесії, проте запевняють, що працюють задля єдиної мети – підтримувати українських військових на полі.
Постріли, курява, дим та важка військова амуніція – за таких умов у людях, що долають смугу перешкод, духівників впізнаєш не одразу. У перший день практичних занять зізнаються: дещо важко. А от до дисципліни їм не звикати, адже навчались в духовній семінарії.
«Зранку у нас був підйом, ми вишукувалися біля келій. По прізвищах, як то кажуть, перезвали, а після цього йшли всі на молитву. Після неї, як і в армії після фізкультури, йшли на сніданок. А у нас після молитви – також потрібно йти на сніданок», – поділився спогадами про режим дня і дисципліну під час навчання в духовній семінарії отець Ігор з Черкас.
Єдине, чого не вчать духівників на полігоні, – це стріляти. Хоча з військовою справою мають бути ознайомлені повністю насамперед заради безпеки – власної та людей довкола. Тому вчать і як працює зброя, і де ховається вибухівка.
«Основне правило, якого треба дотримуватися, – те, чого ви не ставили, цього в руки не берете! Тому що будь-які речі можуть мінуватися», – наголошує начальник інженерної служби навчального центру Павло Гаврилів.
Під час атак чи обстрілів, священик – це ще й додаткова пара рук. Тому можуть не лише врятувати душу, але й життя. Тож на заняття з тактичної медицини витрачають чимало часу та зусиль. Наприклад, навіть один турнікет доводиться зав’язувати десятки разів.
«Скажу відверто, ще є над чим працювати. Особливо, над швидкістю, бо важко вкластися в той час, який відведений. Він не просто так наданий, бо 30 секунд – це час, після якого людина втрачає стільки крові, що не сумісно з життям», – зазначає о. Артемій капелан із Харкова.
Більшість капеланів із бойовим досвідом ще до того, як офіційно стали працювати на Нацгвардію, адже провели не один день на передовій.
«З самого початку війни ми допомагали армії як волонтери. І були безпосередньо на передовій – це Широкіно, Лебединський, Сартанат, Мар’їнка, Красногор’ївка», – розповідає отець Любомир, капелан із Маріуполя.
Однак, в програмі не лише військові дисципліни. Все ж основне завдання – залишатись духівником.
Начальник служби з питань військового духовенства Олександр Іздебський стверджує, що військові капелани опановують різні дисципліни під час навчань. Серед них – це організація військового паломництва та військова психологія.
Важливо дуже тонко відчувати душу кожного. Адже часто військові опиняються на межі життя і смерті. Тут треба і вислухати, і заспокоїти, і порадити.
«Якраз найбільше питань виникає під час того, коли священик перебуває, коли немає стрілянини. Питання бувають різні, особливо, індивідуального характеру. Наприклад, коли у бійця проблеми з дружиною», – розповідає головний капелан Національної гвардії о. Іван Михайлишин.
Тож в польовому рюкзаку священика знайдеться все необхідне для служби Божої, сповіді, причастя та навіть хрещення. А за потреби можна швиденько розкласти мобільну каплицю.
«Ця палатка, в першу чергу, поміщається у велику скриню. Тут є наші образи, ікони та свічки, які нам потрібні. Виставляється все те, щоб людям воно принаймні нагадувало храм. Звісно, ми не можемо все мати і храм не може бути ідеально облаштований. У нас є більші, кращі храми, а також є багато каплиць, які збудовані як каплиці-бліндажі», – зазначив о. Юрій Галабуда із м. Золочева.
Триватимуть заняття у капеланів до суботи. Загалом у штаті Нацгвардії їх передбачено 44. Наразі це три конфесії: УГКЦ, УПЦ Київського патріархату та УАПЦ.