- Росія ніколи офіційно не заявляла про готовність взяти на себе відповідальність за політику радянських репресій, вчинених СРСР, і ми не можемо вважати відповідальною сучасну російську владу...
Питання розсекречення архівних документів СБУ, пов‘язаних із Голодомором та політичними репресіями в Україні, викликало чимало гострих дискусій. Про те, чому Росія не дає доступу Україні до архівів, які стосуються Голодомору, про суперечливі моменти в історії українського та польського народів та про популяризацію історії УПА - в ексклюзивному інтерв'ю ZAXID.NET із директором галузевого державного архіву СБУ Володимиром В'ятровичем.
- Нещодавно керівник СБУ Валентин Наливайченко в одному із інтерв'ю заявив: «Голодомор в Україні здійснювали представники української влади, української компартії того часу, що стосується третьої сторони - Росії або будь-якої іншої держави - ні про які претензії з нашого боку мова не йде». Цю заяву використали у своїх цілях політичні сили. Також її на свою користь потрактували представники російських ЗМІ.
- З цього намагалися зробити сенсацію, хотіли роздмухати навмисне і не без участі ЗМІ, зокрема російських. Насправді мова про те, що звинувачення, сформовані у межах цієї кримінальної справи, будуть скеровані не українській владі, а владі, яка діяла на території України. Держави, винної у злочинах, вчинених за радянських часів, не існує. Україна в заяві Наливайченка зазначається виключно у територіальному аспекті, оскільки СБУ не може формулювати звинувачення чи вести кримінальну справу поза межами території України.
Позиція Наливайченка є чіткою: кримінальну справу відкрито за фактом злочину, вчиненого в Україні, тож він підпадає під юрисдикцію української спецслужби - і вона буде його розслідувати в Україні. Це українська справа. Українські історики, слідчі, судді можуть абсолютно адекватно оцінити ситуацію, не зважаючи на сприйняття чи несприйняття цієї проблематики за межами України.
Росія ніколи офіційно не заявляла про готовність взяти на себе відповідальність за політику радянських репресій, вчинених СРСР, і ми не можемо вважати відповідальною сучасну російську владу за ці дії, за політику репресій 20-50-х років минулого сторіччя.
Найважливішим здобутком останніх років є поступ у питанні відродження історичної пам'яті, цього не робили за роки незалежності України. Нарешті питання зрушилося із мертвої точки, і це змінює Україну й українців.
- Ви співпрацюєте із ФСБ Росії щодо розслідування цієї справи?
- Ми неодноразово зверталися до ФСБ Росії ще від 2007 року з проханням надати матеріали про злочини проти українського народу, зокрема щодо Голодомору. На жаль, жодного разу не отримали чіткої відповіді. На початку цього року ми запропонували керівництву ФСБ Росії обмін архівними даними і отримали відмову. Російська сторона заявила, що не вважає за доцільне проводити таку співпрацю. Рівень співпраці на сьогодні є недостатнім, але ми сподіваємося, що ситуація зміниться і ми працюватимемо з їхніми архівами, а вони - з нашими.
- Близько 70 держав визнали Голодомор українського народу, 10 країн погодилися, що це акт геноциду. Чому це питання має таке неприйняття з боку наших північних сусідів?
- Так чи інакше міжнародне визнання Голодомору-геноциду відбувається, особливо процес активізувався у 2007-2008 роках. Головною причиною, що це не так швидко, як цього нам би хотілося, є брак інформації. До кінця існування Союзу інформація про те, що робилося насправді, перебувала під суворим табу. Лише протягом останніх років це почали висвітлювати.
Щодо позиції Росії, то мені, як історику, вона насправді дивна. Я вважаю, що визнання Голодомору геноцидом не має зачіпати російської влади, тому не розумію такого гострого неприйняття, агресивного міжнародного тиску, аби Голодомор як геноцид не визнавала міжнародна громадськість. Напевно, це пояснюється тим, що сучасна російська влада прикладом для діяльності взяла радянське минуле, тому їм потрібна своєрідна реабілітація сталінщини.
Для нас же мова зокрема й про моральний аспект. Коли буде названо людей, винних у скоєнні злочинів, коли засудять сам злочин, тоді ми зможемо залишити все в минулому. Це буде гарантією того, що таке в майбутньому не повториться. Як свідчить міжнародний досвід викриття - єдиний спосіб, уникнути таких злочинів у майбутньому.
- Проте є політичні сили, які постійно спекулюють на цих трагедіях...
- Українська політика не цурається спекуляцій на будь-які теми... Деякі політики, політикани, заявляють, що ми не повинні говорити про Голодомор, що це розколює українську націю. Я думаю, що правда, навіть дуже важка, про страшну трагедію, навпаки об'єднає. І соціологічні опитування зараз показують, що розуміння Голодомору як геноциду - однієї із найбільших трагедій українського народу і нашої історії - дедалі більше є об'єднавчим чинником. Ми повинні розуміти, через що ми пройшли, що здобути незалежність після таких трагедій - свідчення великої сили нашого народу.
- Яким є відображення цих питань у шкільних, навчальних програмах, підручниках?
- Міністерство освіти і науки з ініціативи міністра Івана Вакарчука і його команди внесло значні зміни до шкільної програми. Провал, який був між напрацюваннями українських науковців і відображенням цієї тематики у підручниках, вже частково ліквідовано. Власне у нових програмах глибоко відображено проблематику Голодомору та політики репресій, різних етапів визвольного руху і, як наслідок, відновлення Україною незалежності. Я думаю, що це важливий здобуток і науковців, і українців взагалі. Врешті-решт, ця інформація потрапить у підручники, і майбутні покоління це знатимуть і розумітимуть.
- Багато суперечливих моментів є і в історії українського та польського народів. Під час вшанування 65-ї річниці трагедії у Гуті Пеняцькій обидва президенти говорили про встановлення історичної справедливості. Як триває робота у цьому напрямі?
- Ми співпрацюємо з Польським інститутом національної пам'яті. Видано вже сім томів документів про польсько-українські відносини у 30-40-х роках минулого сторіччя, дві великі книги про конфлікт під час Другої світової війни. Зараз готуємо том про діяльність УПА на території теперішньої Південно-Східної Польщі. Можу сказати, що попри ті проблеми, які були в українців та поляків, зараз ми ефективно співпрацюємо - відкриваємо невідомі архівні сторінки, що допомагають нам зрозуміти спільне минуле, і стануть запорукою добрих відносин у майбутньому.
- Які саме невідомі сторінки?
- Це документи, які дозволяють зробити правильний висновок з історії ХХ сторіччя. Польсько-українське протистояння ослаблювало обидва народи і було вигідне третім сторонам. Якщо ми говоримо про Другу світову війну, то цим скористався німецький рейх, а найбільше - Радянський Союз, який за результатами конфлікту, що знекровив два народи, установив тоталітарний режим на території обох країн... Історія не вказує, що ми повинні робити, але вона нам дуже чітко вказує на те, чого не треба робити.
- Нещодавно польську сторону обурила заява Наливайченка про те, що «на українській землі одна влада змінювала іншу, але їх об'єднувало прагнення знищити все українське. Незалежно від того, хто керував у тюрмі «на Лонцького» - польська поліція, німецьке гестапо чи радянський НКВС».
- Деякі польські ЗМІ подали цю заяву як нібито спробу прирівняти поляків до нацистів чи сталінської влади. Насправді не було мови про тотожність польської, німецької чи радянської влади. Йшлося лише про те, що в історії тюрми були три періоди - польський, радянський та німецький, і протягом всього часу її існування вона використовувалася як в'язниця для політичних в'язнів, зокрема, учасників українського визвольного руху.
- Зараз єврейська громада збирає документи щодо вчинення злочинів проти їх народу українцями...
- І в цьому питанні ми готові надати їм доступ до інформації. В нас активно розвивається співпраця з ізраїльським меморіалом Яд-Вашем та музеєм голокосту у Вашингтоні. Разом із тим, слід зазначити, що заяви окремих політиків чи навіть істориків про те, що Роман Шухевич був учасником антиєврейських акцій 1941 року у Львові, абсолютно не підтверджені. Більше того, минулого року ми провели дослідження і представили громадськості цілий масив документів КДБ 50-60-х років, які вказували на те, як формувалася легенда щодо участі Шухевича у єврейських погромах. СБУ ці документи передала до Єрусалиму.
- Зараз поновлено справу Дем'янюка, якого підозрюють у сприянні в знищенні 29 тисяч євреїв у нацистському таборі Собібур у Польщі у 1943 році. Що означатиме вона для України? Чи володіє СБУ документами у цій справі?
- На жаль, у нашому архіві не виявлено поки що жодних документів, які пролили б світло на справу Дем'янюка.
- СБУ розсекречує архівні документи, у кожній області мали створити інформаційно-довідкові центри. Цю роботу вже проведено?
- Всі 25 центрів вже працюють. Кожна людина може прийти і отримати інформацію, і вона має на це право в ім'я правди. Правда позбавляє можливості спекулювати на гострих темах. Ми ставимо собі за мету розсекретити всі архіви Радянського Союзу періоду 1917-1991 років. Це важливо для того, щоб показати, чим була радянська влада в Україні, якими методами вона користувалася. Ми не маємо ні морального, ні юридичного права це приховувати. І закон каже, що не можуть бути державною таємницею відомості про репресії проти громадян, порушення прав людини.
- Як ви, як історик, можете оцінити твердження політиків та громадських діячів про те, що і надалі відбувається геноцид українського народу, просто іншим способом?
- Це цинічне і брутальне порівняння теперішніх подій і певних соціальних негараздів з тотальним вбивством, яким був геноцид у 1932-1933 років минулого сторіччя. Це дуже некоректно. Люди роблять такі заяви, бо не розуміють суті тої трагедії, не розуміють, що значить, коли населений пункт позбавляють будь-яких запасів їжі, огороджують і нікого не випускають. Дякувати Богу, в Україні цього немає. Такі заяви - аморальні.
- Чи ви організовуєте інформаційні акції з висвітлення історії України?
- Робиться багато. У червні ми закінчили об'їзд всієї України із виставкою про історію УПА - «УПА - історія нескорених». За нашими підрахунками її відвідало більше 60 тисяч осіб. Виставку позитивно і з захопленням сприймало молоде покоління, якому надокучило, що за них пробують формувати думку.
-
Довідка ZAXID.NET
Володимир В'ятрович закінчив історичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, працював аспірантом, а згодом науковим співробітником Інституту українознавства імені Івана Крип'якевича НАН України (м. Львів). Кандидат історичних наук, автор понад 50 наукових та науково-популярних праць з історії українського визвольного руху. Зараз директор галузевого державного архіву СБУ.