Владислав Шерешевський – відомий київський майстер провокації в українському живописі. Його творчість – це настоянка іронії, коктейль гумору, бурлеску, нового дихання у знайомих картинах минулого.
Перше знайомство Львова з Владиславом Шерешевським відбулося у листопаді минулого року. За словами самого автора, у Львів він приїхав з певних причин… Але про це, а також про мистецтво, месидж картин, манеру малювати – у ексклюзивному інтерв’ю з митцем.
- Чия була ідея виставлятися у Львові й чи задоволені виставкою?
- Цікаво було у Львові виставлятися. Публіка реагує зовсім по-іншому, сприймає не так, як наприклад, у Києві. Відгуки були дуже гарні. Але картини не продалися взагалі. Бажаючі були, але або криза, або грип, або інші нюанси їм цього не дозволили. В Києві картини купують колекціонери, яким не потрібна краса. У Львові, наскільки я розумію, купують красиві картини, які можна повісити на красиві шпалери, а я такі картини не привозив.
Коли у Києві проходять мої виставки, я отримую 90% позитивних відгуків. У столиці люди бачили багато і різного, вони більш відкриті і розслаблені. Тому я поїхав з виставкою у Львів. Проти течії. Багато львівських художників виставляються в Києві, щоб заробити грошей, а я приїхав у Львів, щоб грошей не заробити, але показати людям свої картини. Я вважаю, що тут дуже багато нормальних інтелігентних людей – лікарі, вчителі – теж «на шару», в основному працюють, чому я повинен працювати тільки за гроші?..
- Чи не було страшно виставлятися із такими гострими сюжетами в картинах?
- Не страшно. Я ж не Леніна з червоними знаменами виставляв… Думаю, що люди тут нормальні. Відколи написав свою першу картину, то товариш сказав мені, що мене за неї поб’ють. Тому я ось уже цілий рік ходжу в спортзал. Але нічого неадекватного ще не було. Мабуть, від моїх картин йде такий позитив, що всі розуміють правильно. Я загалом розраховую, що на мої виставки люди приходять з розумінням, з правильними розумінням.
- Головний месидж ваших картин?
- По-перше, що до всього треба ставитися з гумором і простіше. Не потрібно робити пафосу із виборів, із грипу, із всіх цих серйозних речей. От сидимо ми в кав’ярні, і всі люди спокійні, немає паніки. А коли слухаєш наші медіа, то враження таке, що кінець світу наступає. Тому мої картини – це протест проти всього цього, такий добрий імпульс, самоіронія, іронія. Я коли пишу, то купаюся і в гуморі і в живописі.
- Ви по-різному пишете картини: вангогівська серія інша від картин, де є Шевченко (наприклад «Шевченко у Шерешевського»), чи від картини, де Майкл Джексон як Святий Себастьян. Самі картини «говорять» Вам, як має лягати фарба з пензля?
- В принципі так. Я працюю циклами. Я пишу три-чотири місяці, потім втомлююсь, роблю виставку, потім наступає якесь спустошення, в цей час я пишу портрети на замовлення; потім знову щось з’являється.
- Я так розумію, що поштовхом до написання картин служать і мас-медіа?
- Звичайно, я слухаю новини і намагаюся з ними боротися… картинами. Противлюся мас-медіа, бо мас-медіа – це масова культура, яка в нормальної людини не може не викликати відторгнення, я з ними борюся, хоч і всіх їх знаю. Вони мені кажуть, що якщо я хочу чогось інтелектуального, то повинен йти в бібліотеку, а «ми на телебаченні робимо масовий продукт для дебілів».
Я не постійний глядач ТБ. Це як фон проходить. Більше реагую на класичну літературу. На те я сучасний художник, щоб відображати сучасність, хоч розумію, що відображаю не так, як всі… а через призму Ван Гога, Пушкіна, Чехова, через класику. І живопис місцями класичний. Якби я задуманий сюжет зробив в абсолютно сучасному стилі, було б вульгарно, а так додаю щось в класичному стилі – і це цікаво.
- Як створюються теми? Що має статися, щоб ви почали малювати?
- Я кудись виїжджаю і робіт 5 придумую лежачи на дивані, пляжі, чи катаючись на лижах. І коли придумаю 5 картин на якусь окрему серію, тоді приїжджаю в майстерню, замовляю підрамники, починаю робити картини. Зачіплююсь за них, малюю, малюю, їх наростає до 15 картин. У мене вангогівська серія має 35 робіт, причому спочатку було робіт 5, потім 10, потім я ще робіт 5 зробив. Ще подумав, що Ван Гога я пройшов вздовж і впоперек. Далі рік-два нічого не робив на цю тематику, потім знову захопився і непомітно ще робіт 15 зробив, майже все хіти. Коли занурюєшся в матеріал читаєш і біографію, і деталі, це дозволяє глибше підійти до тематики. Коли я не дозрів до теми, то й не візьмуся до неї. Треба пережити, перебути з цією темою, вжитися в матеріал.
- Ви, певно, швидко малюєте, оскільки на виставці представлено роботи на свіжі теми.
- Я малюю дуже швидко. Так виходить. Хороша школа. Але це, відповідно, виснажує.
- Як відновлюєте сили?
- Природа, спілкування з друзями. У мене багато друзів у різних професійних векторах. Це дуже допомагає: ти бачиш життя з різних сторін. Легше рухаєшся в сторону об’єктивності.
- Вас називають провокатором, як ви до цього ставитеся?
- Бути провокатором у мистецтві – це добрий тон, провокатор на війні – це погано (Пауза). Тихо в нас все проходить… Якби таку виставку провести в Москві, то за мною вже би ходило 40 осіб. Там швидше все відбувається. У нас же тихо: не йдуть хвилі від каменя, що кинув, тому яким провокатором не будь, все тихо загинається. З іншого боку – добре тим, що малюєш не тільки сьогодення, а й вічніші теми.
- Як ви гадаєте, що б могло підштовхувати людей говорити про мистецтво?
- Люди дуже заполітизовані. З однієї сторони – бідні, з іншої – заполітизовані. Я дивлюся на своїх покупців, які дуже помолодшали, на років 5-7. Це, по-перше, люди з освітою, а по-друге, багаті. Вони можуть собі дозволити думати, міркувати. Років 10 тому мої покупці були дядьки під 50-т, а зараз – тридцятип’ятирічні. Це – люди, які відвідали світові музеї. Це – люди, яким цікаво. Вони впізнають моменти, розуміють. Мені ж вони сказали таке: що, зазвичай, картини, наприклад, того самого Ван Гога тяжкі, а в мене – зі знаком плюс.
- Вам пропонували виїхати з України?
- Так. Був такий момент. Зараз жалкую. Але я тоді був молодим, мені потрібні були кампанія, наші жінки, власне, через що я й не поїхав. Свого часу я був у Мюнхені стипендіатом міністерства культури. Там мені пропонували залишитися. Мова йшла про те, щоб я став викладачем академії. Потрібно було вчити мову, кидати Київ. Я був молодим, і не міг це все кинути. Я боявся, що за кордоном не знайду ніякої опори, не буде з ким спілкуватися.
- Мистецтво зараз розвивається?
- Ні, мистецтво деградує. Особливо – образотворче. Шкіл уже нема. Стимулу немає. Навіть не знаю, що сприяє. Це все буде деградувати й далі. Література також деградує. Наша культура повністю деградує. Чому у нас в країні, де повністю все деградує, починаючи від селянства і закінчуючи робочим класом, культура не повинна деградувати? Вона теж деградує.
- Значить, треба щось робити…
- Я роблю, що можу, на своєму рівні. Я роблю чесно. Стараюся. І є ще таких людей з 30-40. Але це не масове явище. Може, для такої країни, як Україна, 30-40 геніальних художників і досить. Раніше їх було 100 і вони якось впливали на ситуацію в країні, то тепер вони впливають на деяку частину еліти.
Довідка ZAXID.NET
Владислав Шерешевський народився 1964 року, живе і працює у Києві
1991 – закінчив Київський Державний художній інститут
1992 – член Спілки художників України
1995 – стипендіат Міністерства культури Німеччини
Працює в галузі станкового живопису. У своїй творчості використовує прийоми класичного і традиційного живопису у поєднанні з сучасним популярним мистецтвом. Досліджуючи пластичне поєднання вишуканого живопису та «художнього» кітчу на сучасному матеріалі суспільних стереотипів, реанімує трепетне ставлення до картини. Лідер у сфері нового популярного мистецтва (неопоп-арт).
Роботи перебувають у приватних колекціях Н.Рісса (Гамбург), фірми «Даймлер Бенц» (Штутгарт), Муніципальної галереї Мюнхена, США, Ізраїля, Греції, Швеції, Італії, Польщі, Німеччини, музеях та галереях України.