Галина Боднар, здавалось би, звичайна жінка, та внутрішнє світло виділяє її з-посеред натовпу. У вільний час бухгалтерка Галина волонтерить: і їжу нужденним роздає, і хворих малят веселить, перевтілившись у лікарняного клоуна.
«Я знайшла те, про що я, мабуть, колись мріяла, але не здогадувалась, що це воно насправді», — каже Галина.
Починаючи розповідь про лікарняне волонтерство, дістає свій клоунський костюм. У ньому веселить дітей, а зараз одягає вдома, адже через пандемію в лікарню до діток не можна.
«Найважливіше насправді в костюмі лікарняного клоуна — це є його ніс. Це дуже важливий атрибут, бо поки я його не вдягаю, то я звичайна Галина Боднар, я серйозна жінка. А коли я вдягаю — я вже клоун, в мене вже зовсім змінюється світогляд», — роздумує жінка.
У лікарняній клоунаді Галина вже четвертий рік. Багато малюків, до яких вона приходить, мають важкі онкологічні захворювання.
«Насправді дітей в лікарні ніколи нічого не питають, завжди їм треба це випити, треба ці пігулки з'їсти. Але клоун — це та людина, яка приходить і говорить: "а можна до тебе зайти?" Діти починають: "Ну ні, я не хочу клоунів". А ми тоді: "А можемо ми заповзти?" Вони вже тоді починають включатися у гру», — розповідає волонтерка.
З собою у жінки диво-торбинка із аквагримом та музичними інструментами. Все для того, аби діти хоча б на мить забули, що вони у лікарні.
«Батьки хочуть нагодувати, а дитина не хоче їсти. Ти такий: "О Боже, то черга на обід, можна я буду за вами?" І вже стає веселіше, і дитина починає їсти тому, що знає, що прийшли клоуни, які можуть забрати обід», — продовжує розповідь Галина.
Окрім клоунади, Галина разом із подругами-волонтерками роблять й інші добрі справи. Серед усього — дівчата ліплять вареники для нужденних. Інколи просиджують за роботою до пізньої ночі.
«Перший раз ми збирались наліпити 600 вареників, а наліпили 800. Потім аж крепатура була. Ми коли тут збираємося, то в нас енергії просто море, в нас завжди нові якісь ідеї з’являються, проекти народжуються. І нам важко розлучатися потім. Це більше схоже на якісь вечорниці, коли дівчата збираються з гарним настроєм, щоб створити щось приємне, корисне для суспільства, для людей, які дійсно потребують цього», — додають інші дівчата -волонтерки Василина та Ірина.
Цю їжу волонтери роздають щоп'ятниці біля храму Різдва Пресвятої Богородиці на Сихові. Тут вишиковується чимала черга потребуючих.
«На мою думку, волонтери — це супергерої. Це люди, які розуміють, що вони в цьому житті живуть не просто так, а живуть щоб принести ще комусь користь», — розповідає Сергій Канюка, голова БФ «Там, де живе надія».
Супергерої, які не шкодують зусиль та часу, які не соромляться і не відкладають добро на завтра, а знають: наповнюючи комусь долоні, збагачують власне серце.
«Ти йдеш втомлений додому, але ти знаєш, що зробив щось важливе в житті сьогодні», — каже Галина Боднар.
«Я радий, що вона допомагає людям, що вона така в мене виросла добродушна. Відноситься до людського горя, як до свого», — додає пан Ярослав, батько Галини.