Ми надто повільні в навчанні й роботі, але надто швидкі і вправні, коли потрібно брати відпустку, йти на канікули, приймати дари і нагороди, пускати сльозу за славним і далеким минулим і надувати щоки, проголошуючи довгі промови на пишних парадах і урочистостях.
Надто поважні, пихаті, ліниві і самовпевнені, щоб загорнути рукави і почати робити важку, копітку, чорнову, щоденну роботу, як ті ж українці-гастарбайтери, і при цьому, ми не надто багаті, щоб найняти когось, хто б міг це робити за нас, як ті ж європейці, шейхи чи американці. Надто горді чи нерозумні, щоб визнати власні вади і промахи, й нарешті почати вже їх виправляти. Як японці і німці, коли програли війну, як американці, коли їх обійшли конкуренти по бізнесу, як китайці, коли їм набридли комуністичні експерименти. І вони захотіли розбагатіти по-справжньому, як звичайні капіталісти.
Заздрісні до чужих успіхів, перемог і здобутків, не задумуючись, звідки, як і якою ціною, при першій нагоді ми готові гнобити ще бідніших за нас біженців від диктатури і воєн, азіатів і африканців, без будь-яких ознак схильності до демократії.
Ми так хотіли сподобатись їм, заможним, цивілізованим європейцям, а вони не хотіли бачити нас навіть як легальних рабів і відгородились, збудувавши для себе від нас новий Берлінський мур з візових правил. Ми надто «малі» порівняно з ними, щоб нас почули і побачили з-за того муру. Надто малі масштаби всього нашого: наших рук, голів, думок і мрій. Ми навіть революцію організували помаранчеву лише, щоб їм сподобатись, щоб вони пустили нас до себе без віз. Не вийшло. З революції нічого не вийшло. У нас – не в них. Вони це помітили. Європейці.
Європейці, вони ж не тільки великі демократи, вони ще й дуже прагматичні, тому, напевно, і дружать із росіянам, у яких є газ, нафта, ракети і Путін. А все, що є в нас – це тільки проблеми. У них і своїх проблем не надто мало. Греки, наприклад. Крім того, у нас є комплекс меншого брата і страх перед старшим братом. У них із комплексами також все гаразд. Щодо американців, наприклад. Страхи – китайці, росіяни, північні корейці і бідні африканці, радикальні мусульмани і, звичайно, моджахеди…
Європейці, американці, японці і китайці дружать з арабами, якщо в них є нафта і газ, з африканськими диктаторами, якщо у ниє золото, діаманти і уран. Цього достатньо. Все інше у них є. Бокс, танки, футбол, великі чорні автомобілі і, звичайно, наша горілка. Бренд номер один. Все можна купити, були б гроші.
І що тепер, куди нам тепер таким безталанним подітись з нашими комплексами і страхами? Хто ж нас заспокоїть і приголубить, як не вони, «брати»-росіяни. Чому ж тоді все так складно між нами? Вони хочуть все?! Знову? Історія повторюється?
Вони будуть мати все, якщо ми не змінимось і дозволимо їм. Історія не завжди повторюється.