Які Парки чи Мойри випрядають долі міст, що вони так складаються неоднаково? Чи є на небесах Книга життя міст, що схожі на мурашники своїм організованим існуванням, доки велетенський чобіт Фатуму не порушує їхньої цілісності аж до повного знищення?
Думку про порівняння Львова і Кенігсберга-Калінінграда підкинув мені мій земляк, що багато років був головним архітектором Калінінграда, додавши величезну колекцію газетних вирізок, книжок та фільмів про історію цього міста. І коли я читаю про Кенігсберг, думаю, чи мали б ми той Львів, який бачимо нині, якби...
Львів і Кенігсберг - ровесники
Якийсь містичний збіг у датах заснування обох міст. Тевтонські лицарі зі своїм союзником чеським королем Оттокаром ІІ Пшемислом, зруйнувавши поселення прусів Тувангсте на Самбійському півострові, 1255 року засновують фортецю на найвищому пагорбі, назвавши її Королівською горою, або Кенігсберг. Фортеці будували тоді, щоб контролювати населення завойованих, але не підкорених країв. Внизу текла річка Преголе, ще далі була морська затока. Розповідають, ніби цю річку стародавні греки вважали рікою вічності й забуття (Ахероном).Трохи згодом довкола фортеці виникає три міста - Альштадт, Лебеніхт і Кнайпхоф, які лише 1724 року об'єднались в одне - Кенігсберг.
Історія Львова почалася теж із того, що Данило Галицький побудував укріплення, щоб контролювати підлеглі йому території, експансію яких проводили князі волинські, діючи з нечуваною жорстокістю щодо галицьких бояр, які не бажали коритись новим володарям. Найбруднішу роботу виконав Роман Мстиславович з його цинічною сентенцією: «Не подушивши бджіл, меду не їсти». Данило Романович і Лев Данилович мали за союзників татар, що теж не сприяло їхній репутації.Отже, їхні інтереси полягали у тому, щоб захищати володіння не так від зовнішніх ворогів, як від внутрішніх. У міжнародних стосунках батько й син чудово давали собі раду, а щодо ліквідації галицького боярства - тут вони цілком діяли в дусі свого часу, й називати це патріотизмом все одно що називати патріотизмом дії нашої влади. Усе це ідеологія, а не істина. Доволі швидко на березі ріки Полтви, що у 18 сторіччі перетворилась на справжню річку забуття, схована під землю, почалося мирне життя торгового міста, що примостилось на перехресті торгових шляхів зі Сходу на Захід.
Натомість Кенігсберзька фортеця не мала права розкошувати ще довго. Король Оттокар прибув на чолі хрестоносців, а самі тевтонські лицарі мусили християнізувати язичників. Місіонери, які прибули слідом, не знали мови прусів і не могли їм пояснити, що таке нова віра в якогось Христа. Тут були свої боги, яким приносили жертви, і навіть, якби місіоненри заговорили до прусів їхньою мовою, ті навряд чи поважали б бога, що приносить у жертву власного сина. Невідомо, на що сподівались місіонери, бо розлучатися з вірою предків пруси не мали жодного бажання, і вся історія цього краю нагадує колонізацію Америки: поступове винищення корінного населення і приплив мігрантів: німців, французів, поляків, голландців. Язичників ніхто в ті часи не вважав за людей.
Як їм жилося
Отак вони жили-поживали, Львів і Кенігсберг. На пограниччі. Ці міста були брамами, що відчиняли двері в інші світи. Замок був місцем порятунку і коморою стратегічних запасів на випадок лиха. Спершу дерев'яні замки, згодом муровані. Європейські міста з магдебурзьким правом на землях, де колись був інший лад. Магдебурзьке право знищило право руське і общинне право прусів. Саме автохтонним мешканцям стає непереливки, коли запановує право переможців. У 14 сторіччі Львів стає частиною Польщі. У 1434 році утворилося Руське воєводство.
Тевтонський орден витрачає всі гроші, нагромаджені у хрестових походах, і занепадає. Лицарі-ченці стають анахронізмом у 16 сторіччі. Замість того, щоб підтримувати приречене на загибель, останній великий магістр Тевтонського ордена Альбрехт Гогенцолерн переходить у лютеранство, і держава Тевтонського ордену стає світською державою - герцогством під назвою Прусія. Реформація принесла мир і розквіт. До Прусії прибуває повно переселенців із країн, де переслідували протестантів. Герцог Альбрехт відкриває університет Альбертину, який приносить славу Кенігсбергу на віки-вічні.
Про Львів можна сказати, що це великий заїжджий двір, де можна застрягнути надовго, не маючи коней на переміну. Дискримінація за релігійною та національною ознакою мешканців міста Лева, слов'янський палкий темперамент - сюди втікали лише відчайдухи і приїжджали за грошима, а не за знаннями. Коли вдатися до альтернативних історичних експериментів, то Реформація принесла би Львову значно більше користі, ніж католицьке віросповідання, а шляхта, яка завжди чубилася між собою чи позивалася в судах, була добрячим тягарем на ногах львівських купців. Приїжджі протестанти переходили у католицьку віру, бо тут це давало певні преференції. Львову завжди натякали на його провінційність і місце на задвірках Європи, і це розвинуло у ньому комплекс меншовартості.
Жити у Кенігсберзі було важко митцям, зате вчені почувалися там дуже комфортно. Університет «Альбертина» щонайменше років 50 перебував під ангельським крилом Іммануїла Канта, філософа світового рівня, який залишив для нас невидимий духовний Кенігсберг. Але про це потім. У чомусь щастить більше, у чомусь менше. Нам залишився видимий Львів, місто львівських патриціїв, які починали з нуля і були, принаймні у двох поколіннях, людьми діловими. Місто чудової архітектури, де люди мешкають у будинках 16 сторіччя. Нам пощастило хоча б у цьому. Але славу львів'яни шукали деінде, і здобувши, поверталися, щоб тихо й непомітно вмерти. Або не поверталися ніколи.
Кантом для Львова міг би стати Іван Франко, якби народився тут і прожив усе життя, якби його батько був ковалем чи сідлярем, чи бондарем і народився у польській, німецькій або єврейській родині. Але не в українській. У Кенігсберзі він став би професором Альбертини, уникав би політики і став би послідовником Канта чи Гегеля. Але, як правило, у нас не буває вибору.
А простому люду всюди живеться однаково: що в Парижі, що у Кракові, що у Відні. У вогні пожеж він втрачає весь свій скарб, під час моровиці - усю родину, і починає життя з нуля. Геній місця для нього там, де можна заробити собі на життя.
Вовк і Лев
Міста розширюються, зберігаючи центр - ратушу й ринкову площу. Спершу одні мури, потім інші, але з винаходом артилерії мури втрачають сенс. І тоді величезне значення здобувають підземні міста. Однак Кенігсберг не втрачає свого оборонного значення аж до закінчення Другої світової війни. І в обороні стають не тільки форти й бункери, а й магія. Руни, відбитки вовчих лап, таємничі окультні студії лабораторії «Кенігсберг-13», безліч міфів і, власне, теперішній статус міста, що належить Росії, перебуваючи за її межами,- все це робить Калінінград-Кенігсберг унікальним. Вовк завжди був його тотемом.
Розтиражовані леви Львова перетворюються на кіч, та й цей символ королівської величі не надто пасує до міста, яке живе здебільшого з торгівлі, а отже, лев не є його справжнім покровителем. Святий Юрій з його псами-вовками є справжнім захисником Львова, і святоюрська гора повна життя і духу, тоді як Високий замок з його похмурими залісненими схилами й безглуздим оглядовим майданчиком не викликає у мешканців міста жодного душевного трепету.
Лев здатний на агресію, тільки коли йому припече. Можливо, у цьому полягає доволі м'який опір львів'ян кожній владі, здатність швидко адаптовуватись до змін. І водночас це місто таке українське, як, напевно, жодне інше, цілком відповідаючи українській приказці: «Ласкаве телятко дві матки ссе». Але вовча кров також тече у його жилах.
Руйнівники і будівничі
Місто будують упродовж століть. Воно може бути символом культури: напластування епох, сусідство епох, боротьба стилів, еклектика. По Львову можна проводити тематичні екскурсії: Львів готичний, ренесансний, бароковий, сецесійний. Його можна читати, як книгу.
Кенігсберг можна пізнавати лише з книг. Після ІІ Світової війни перестає існувати готичне, барокове, неоклацисистичне місто.Залишились світлини, кінохроніки, гравюри, архітектурні плани. Місто стало привидом. Лайма, богиня долі прусів, обірвала нитку його життя. Як же це так? - спитаєте ви. - Чому? Навіщо?
Карфаген має бути зруйнований. Коли руйнували стародавні міста, розбирали їх по цеглинах, розкидали каміння, вбивали всіх мешканців, а відтак розорювали землю.У Біблії йдеться про різновид прокляття - херем. Знищити будівлі, вбити чоловіків і немовлят, згвалтувати жінок. Оце воно. «Лігвом фашистського звіра» називала радянська пропаганда пруський Кенігсберг. Досі ще пишуть, ніби авіація союзників у квітні 1943 року перетворила острів Кнайпкопф, місце, де був замок і катедральний собор, на руїни. Але це не правда. Союзники застосовували фугасні бомби, які спричиняли лише пожежі. І після штурму радянськими військами 1944 року зруйновано лише 10 відсотків архітектурних споруд. Через 10 років залишилося 10 відсотків. Усі старі будівлі було розібрано на будматеріали й вивезено за межі міста. Центр Мінська побудовано з кенігсбергських цегли та каменю, не кажучи вже про інші міста. Вивезено все, що мало будь-яку цінність. До завойованого міста поставились, як до військової здобичі. Аж доки не приїхав Микита Хрущов і не спитав отців Калінінграда: «Ви збираєтесь тут жити чи ні?» Після того мародерство припинилось. Але руйнація тривала. Скалкою в оці був Королівський замок, доволі зруйнований, але не так, щоб з ним не дати собі раду. Попри протести громадськості, листи фронтовиків, у 60-х роках Замок підірвали. Така сама доля чекала Катедральний собор. Але Іммануїл Кант врятував його у прямому значенні цього слова. Його гробниця тулилася до стін катедри, і знищити її не піднялась рука. Міг би бути величезний скандал, та й класики марксизму-ленінізму шанували великого філософа. І собор залишився.
У Львові своя історія руйнацій двохсотрічної давнини. Австріяки, отримавши як здобичі це прегарне місто, заходились будувати, руйнуючи. Розібрали Високий замок, фортечні споруди, в Галичині розбирали монастирі, а з каменю та цегли поставали нові споруди, цілі вулиці. Наче розсипали кубики, і з них будували вже щось цілком інше. Львів втратив своє середньовічне обличчя, принісши його в жертву цивілізації. Пагорби, які захищали місто від холодних вітрів, знесли, щоб прокласти залізничні колії. Полтву закували у підземний тунель, що проходить під Оперним театром. Ауру міста зруйновано, і втрачено назавжди. Але житлові споруди у центрі залишились неторканими, як і храми. Видимий Львів.
Нині Львів руйнують бізнесові структури. Те, що слугувало впродовж століть процвітанню міста, стало його прокляттям. Брак культури й виховання - гірший руйнівник, ніж війна. Не варто, звичайно, перетворювати Львів на музей, але й порушувати його гармонію - злочин.
Нові люди замість старих
Люди - така сама цінність міста, як і споруди. Без них місто перестає існувати, перетворюючись на велетенський смітник, а не на працьовитий організований мурашник. Під час штурму Кенігсберга загинули сотні тисяч людей - воїнів з обох сторін та мирного населення. Битви як такої за Львів не було. Але втрати населення були величезні. Винищення євреїв гітлерівцями, чистки НКВД, депортація львівських міщан-поляків до Польщі, яка перефарбувалась у червоний колір, і вивезення до Сибіру. Те саме відбувалось у Кенігсберзі, тепер уже Калінінграді, у ще більших масштабах, бо Львів усе-таки вважався радянським з 1939 року. Натомість у будинках з меблями, картинами, одягом, посудом оселяються офіцери, привілейовані партійні бонзи, а в помешканнях гірших - переселенці, завербовані й послані за наказом партії. Я бувала в таких помешканнях, і мені хотілося побачити на обличчях господарів тінь бодай найменшої незручності, сумління. Ні, нічого такого. І жодного бажання знати долю тих, хто колись тут мешкав. Хоча все можна відшукати. Повертатися до Кенігсберга немає сенсу.Там було точнісінько так само. І ще голод серед корінних жителів і бідних селян з Рязані чи Вологди, які приїхали сюди теж не з добра.
Час страху й ненависті. Врешті він минув.
У 60-ті роки спорожнілий Львів накриває хвиля робітників із сіл. Будують нові райони, які називають спальними. Майже всі храми стоять зачинені, перетворені на склади. Львів дичавіє, бо зникає міський патріотизм. Загиджені під'їзди, засмічені вулиці, грядки з картоплею і цибулею всюди, де є ще вільний клаптик землі. І це триває досі.
Можна жити у Львові все життя і не стати львів'янином. Це аксіома, яка випливає з браку культури та виховання.
Скажи, як тебе звати
Втрата містом імені - трагедія. Львів не втратив свого імені. Він побув і Леополісом, і Лембергом, що не вельми зашкодило його репутації і не змінило, так би мовити, генетичного коду. Санкт-Петербург знову повернув собі ім'я. Місто Станіслав, де Іван Франко сидів у в'язниці, стало Івано-Франківськом, хоча ніколи не повірю, щоб Каменяр зрадів цьому. Гадаю, колись ми знову матимемо Станіслав, який будували, як прообраз міста Сонця Кампанелли.
Є імена, що принижують міста. Калінінград назвали на честь всесоюзного старости Калініна, напівграмотного партійного функціонера. Жодне місто чи село в Калінінградській області не зберегло первісної назви. Якщо хочеш змінити долю людини, відбери в неї ім'я. Так само й з містами. Якби політична колода карт була розкидана по-іншому, Кенігсберг залишився б Кенігсбергом у повному значенні цього слова, а не містом-примарою.
Замість епілогу
У 40-х роках кілька родин з Кенігсберга виїжджає до Латинської Америки. Там вони в Уругваї засновують Новий Кенігсберг. Трохи декорацій і стиль життя, взятий з ХVІІІ сторіччя. Аж до одягу і зачісок. Чи варто говорити, що Іммануїл Кант став повноправним мешканцем цього міста. Його меню, чудернацькі звички, розпорядок дня перейняли мешканці колонії. Не знаю, чи так воно й досі. Швидше за все ні.
Можливо, це й кумедно, але, дай Боже, щоб ми так любили Львів, щоб усюди брали його зі собою.