Істеричне нав'язування російським фюрером гуманітарного конвою для сходу України говорить про те, що у нього починає хитатися земля під ногами. Путін прагне замести сліди своєї злочинної діяльності, перефарбовуючись у миротворця і щиросердого сусіда.
Санкції Заходу, хоч би як пиндючилися путіністи, заганяють російську економіку в глухий кут. За свідченнями кремлівських джерел, в оточенні Путіна зріє невдоволення «царем», який не може гарантувати безпечне користування накраденими багатствами за кордоном.
В осяжному майбутньому неминуче прокинеться і російський середній клас, рівень життя якого вже помітно спадає; та й натовпи російських люмпенів колись зрозуміють, що «кримнаш» на хліб не намажеш. А прозріла Росія, як не раз засвідчувала історія, вельми небезпечна для диктаторів.
Колишнього кадебіста, якщо йому пощастить, можуть «попросити» достроково піти у відставку. Ну, а якщо не пощастить – на руках винесуть з білокам'яних палат. Виключати, що кремлівського пахана, який став терористом №1 світу, віддадуть міжнародному трибуналу, не можна. Тому операцію з доставки «гуманітарки» для розорених регіонів розробили, швидше за все, для політичного порятунку покровителя терористів.
В Україні неоднозначно сприйняли той факт, що президент Порошенко погодився прийняти путінську «допомогу», хоча цей буде зроблено під егідою Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ). Так, народний депутат, лідер націоналістичної партії «Свобода» Олег Тягнибок написав у Фесбуці: «Не можна потурати агресорові! Ніхто і ніколи не приймає допомоги від загарбників своєї Вітчизни та від вбивць своїх земляків. Чи приймала Польща "гуманітарні конвої" від Гітлера після того, як він напав на неї 1939 року? Чи погоджувалася 1945 року УПА на "миротворчі місії" від Сталіна? Ніколи! Тому погоджуватися на так звану "гуманітарну допомогу" від Росії, під егідою Міжнародного Комітету Червоного Хреста, якого по-кагебешному використовують "всліпу", – це ганебне приниження перед агресором».
Гнів щодо підлого розпалювача війни по-людськи зрозумілий. Але наскільки продуктивною буде зовнішня політика держави, якщо її будувати лише на ненависті й емоціях? Адже недарма політику називають мистецтвом можливого. З точки зору сприйняття світової та частково вітчизняної громадськості категорична відмова від прийому гуманітарного вантажу з Росії могла би негативно позначитися на іміджі української влади. Тож в Адміністрації президента України щодо цього ухвалено, як видається, зважене рішення.
Питання в тому, чи виявить команда Порошенка твердість, щоб російська сторона виконала всі поставлені Україною умови. І щоб «подарунки» від Кремля потрапили мирному населенню, а не терористам.
Як би не склалася доля 200 з гаком російських білих вантажівок, важливо зараз не випустити з уваги, що останніми днями політичне тло навколо українсько-російського конфлікту ледь вловимо, але змінилося. Почасти це підмітив київський політолог Володимир Фесенко, в розмові з журналістами 11 серпня він висловив таку думку: «Сьогодні ризики військового повномасштабного вторгнення нижчі, ніж були ще наприкінці минулого тижня».
Реальність така, що Росія за минулі дні вчинила «тактичний відступ», і Україні варто цим скористатися, щоб «захистити свій інтерес для припинення вогню і відновлення абсолютного контролю над державним кордоном». Таку думку висловив політичний аналітик Павло Нусс. За його словами, мають відбутися переговори між главами України та РФ за обов'язкової участі ЄС і Сполучених Штатів. «Ці переговори необхідні, перш за все, для збереження тисяч життів наших співвітчизників, що мешкають на сході України в нелюдських умовах. Під постійними обстрілами, вони фактично опинилися в заручниках у руках терористів. У всьому світі для збереження людських життів проводять переговори навіть з терористами, а в нашому випадку терорист №1 – це президент РФ Путін. Контактувати з його маріонетками на Сході нерозумно, а от широкі консультації за участі наших західних партнерів – додатковий шанс для врегулювання ситуації у Східній Україні », – передає слова експерта УНН.
Гадаю, насамперед з таких міркувань, а не з відчуття образи, нехай навіть праведної, не з почуття «гордості» і бажання «попіаритися» ,варто виходити в ці дні українським політсилам при виробленні відповідей на актуальні виклики.
Українські санкції затрималися через шоколад?
Напередодні ухвалення антиросійських санкцій партія УДАР заявила про можливість не проголосувати за урядовий законопроект. Її представник Павло Розенко висловлював побоювання, що вони завдадуть більше шкоди рідній країні, ніж агресору. За добу «ударівці» уточнили свою позицію, і 12 серпня документ затвердили в першому читанні з невеликим запасом голосів.
Парламентська «епопея» з прийняттям антиросійських санкцій не тільки розколола українську еліту, а й наочно показала її слабкість та нездатність адекватно реагувати на виклики. Перш за все варто зазначити, що такі заходи впливу на агресора з боку України як країни, на яку скоєно віроломний напад, явно спізнилися. Українські політики дуже довго і наполегливо закликали Захід ввести санкції проти Росії, а самі не робили в цьому напрямку ні кроку. І лише коли така позиція стала викликати подив громадськості всередині країни і за кордоном, в Адміністрації президента й КМУ заворушилися.
Доброзичливці у соцмережах зубоскалили з приводу такої затримки: мовляв, президент Порошенко уникав говорити про санкції проти Росії, бо боявся за свої тамтешні шоколадні фабрики. Навіть якщо це було б правильним поясненням, воно не є повним. Судячи з усього, справа значно серйозніша: українські чиновники просто не можуть або не хочуть виробити такий пакет санкцій, щоб він виявився дієвим. Оголошені прем'єром Арсенієм Яценюком санкційні кроки можна назвати такими з великою натяжкою.
Глава уряду, наприклад, повідомив, що в РНБО подано список з 172 громадян РФ і деяких інших країн. Цим особам обіцяють заборонити в'їзд на територію України; їхні активи заблокують. Все, як вчинили США і Євросоюз. Тільки не треба забувати, що Україна – далеко не Штати і навіть не ЄС. Хто б не входив в список індивідуальних санкцій, його вплив на ситуацію буде майже нульовим.
За словами прем'єра, санкції також включають припинення культурних обмінів, наукового співробітництва, скасування освітніх і спортивних проектів; заборону на діяльність партій, громадських рухів і фондів. Все це, звісно, серйозніше, ніж поіменний талмуд. Але на Путіна і його оточення, від яких залежать військові плани Росії, це теж навряд чи подіє. Вони навіть будуть раді, що між росіянами та українцями контакти зведуться до мінімуму: менше буде небезпеки проникнення в Росію «майданних» настроїв.
Звичайно, у представленому Кабміном документі є пункти, які виглядають дуже переконливо: обмеження, часткове або повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень по території України; обмеження або припинення діяльності ЗМІ та інших суб'єктів інформаційної діяльності, зокрема в мережі Інтернет; припинення дії міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України... Але навіть ця частина санкцій викликає сумніви з точки зору реального втілення і, головне, очікуваного впливу на країну-агресора.
Заходи щодо ЗМІ, наприклад, путіністи проковтнуть, навіть не помітивши, хоча для виду і покричать. У той же час ці заходи в Україні ще тільки обговорюються, а ОБСЄ вже піддало їх серйозній критиці. Судячи з усього, доведеться тут давати задній хід.
Або хіба можна, наприклад, поважно говорити про зупинку транзиту російських нафти і газу в Європу? Якщо на це піде путінська Росія – це буде справжня проблема насамперед для України, адже випадання доходів від транзиту вуглеводнів боляче вдарить по українській економіці. Якщо ж на це піде сама Україна – це буде, крім усього іншого, актом садомазохізму. До того ж є ще Європа, яка може розсердитися...
«Ми усвідомлюємо ціну, яку заплатить Україна, запроваджуючи санкції. Однак ми сьогодні платимо набагато вищу ціну – ціну людського життя. Адже Росія підтримує бандитів, які вбивають наших громадян. Життя людини – безцінне, тому що його не повернеш», – написав у Фейсбуці пан Яценюк.
Мабуть, не дарма «ударівці» тривожилися. Створюється враження, що Арсеній Петрович і сам розуміє безперспективність такого «натиску» на путінський режим і тому ніби заздалегідь перепрошує, що плановані санкції завдадуть набагато більшої шкоди Україні, ніж стороні, що напала на неї.
А чи могло бути інакше? Без втрат для України? Висловлюючись по-спортивному (чомусь згадався УДАР), чи може технічний і верткий боксер середньої ваги перемогти нехитрого важкоатлета? Думаю, в України є така можливість, особливо якщо вона буде бити в слабкі місця противника.
Прокремлівська «Независимая газета», наприклад, 11 серпня зачепила таку тему, як ядерна зброя. Відзначивши, що в торгівлі Україна і до введення санкцій фактично втратила російський ринок, видання нагадало, що сусіди співпрацюють в атомній енергетиці: українські АЕС працюють на російському паливі. А дніпропетровське підприємство «Південмаш» бере участь в обслуговуванні російських бойових стратегічних ракет.
«Одночасний розрив цих зв'язків загрожує атомними катастрофами. Тому експерти вважають, що сторони утримаються від різких рухів у цьому напрямку», – стверджує видання.
Тут не все так просто. Свої потреби у сфері мирного атома Україна за бажання може покрити за допомогою Заходу. А ось за обслуговування бойових ракет, на яких ґрунтується безмірне нахабство Путіна, західні країни навряд чи візьмуться. У самої ж Росії на сьогодні деяких технологій просто немає.
Як повідомляв УНІАН, 83% російських боєголовок переносять ракети-носії класу «Воєвода». Тільки ракета цього типу здатна подолати протиракетну оборону США. Тим часом українські фахівці прекрасно знають, як її нейтралізувати. Адже сам носій, система бойових блоків індивідуального наведення і система управління – українські. Фактично розробником ядерного щита Росії є Дніпропетровське КБ «Південне». А виробники «Воєводи» – на вже згаданому «Південмаші».
Тож подумайте, за яке місце Україна тримає путінщину. А Кабмін говорить про скасування спільної художньої самодіяльності...
Замість висновку
У східних районах України зараз триває смертельна сутичка з божевільним міжнародним бандитом. Путін не шкодує ні своїх, ні чужих громадян – люди для нього, як гарматне м'ясо. З агресором, котрий втратив людську подобу, навряд чи вдасться домовитися мовою розуму. Так, спробувати треба обов'язково. А раптом покидьок отямиться... Але сподіватися на диво і «авось» не варто.
Міжнародні санкції засвідчили, що нинішній господар Кремля розуміє тільки мову сили. На його підступні удари варто відповідати з таким розрахунком, щоб не було зайвої тяганини і відчуття нерішучості; відповіді кривдникові мають бути несподіваними, асиметричними і бажано нокаутуючими. Можливості для завдання таких ударів агресору в України є. Тільки б політики не грали в санкції і поменше займалися псевдопатріотичною тріскотнею.