Цьогоріч у березні з Якутська в напрямку Москви подався воїн-шаман (як він сам себе називає) Алєксандр Габишев. Він вирушив у цю довгу і складну путь не просто заради забави і навіть не з пізнавальною метою. У нього велика, можна сказати, глобальна місія: він йде виганяти з Кремля «злого духа» – Владіміра Путіна, аби «звільнити Росію від приниження і гніту». Габишев вважає президента Росії «породженням темних сил», з яким під силу впоратися тільки шаманові.
Варто зазначити, що Алєксандр Габишев – не якийсь там неук з лісу. Він закінчив Якутський державний університет, історичний факультет. Щоправда, своїм дипломом та фахом він так і не скористався. Працював зварювальником, двірником тощо.
Та й шаманити Габишев почав не відразу. Алєксандр важко переживав смерть своєї дружини. Зі своїми душевними стражданнями пішов на три роки до лісу. Там побудував каплицю в пам'ять про дружину і довго медитував. Щойно тоді назвав себе «шаманом-воїном» і заявив про свою місію.
Історія, здавалося б, кумедна. Ну, йде собі якийсь якутський божевільний сибірськими дорогами, хоче подолати Путіна – одну з найвпливовіших осіб на земній кулі. Сміх та й годі. Але не поспішаймо, поглянемо, хто сміятиметься останнім.
Шаманові треба пройти понад 8 тис. км. За пів року він уже здолав близько 3 тис. км. Поволі, але впевнено рухається далі, тягнучи за собою візок з манатками. На грудях у нього портрет Ернесто Че Гевари, що мало б свідчити про рішучість намірів.
Дорогою шаман зустрічається з людьми, веде з ними напутні бесіди, вчить їх не боятися труднощів і влади. Люди люб’язно запрошують його погостювати, годують його, дають грошей на дорогу. Дехто просить у шамана дозволу пройти разом з ним, той дозволяє. Тож навколо нього виникає цілий почет апостолів-аматорів, котрі лагідно називають свого лідера «Саша-Шаман».
У більших населених пунктах Габишеву влаштовують урочисті зустрічі, які чи то спонтанно, чи то заплановано переростають в антиурядові акції протесту. Так, наприклад, сталося в Читі. Там шаман проголошував свої полум’яні промови на тлі транспаранта «Росія без Путіна».
«Треба змінити керівництво Росії, щойно тоді життя зміниться на краще. А щойно зміниться на краще ситуація в Росії, то це дасть ланцюгову реакцію. Спершу покращиться життя в країнах СНД, а потім і в цілому світі», – розповідав якутський кумир своїм прихильникам.
З кожною сотнею пройдених кілометрів зростала популярність воїна-шамана. Про нього писали, розповідали в новинах, знімали відеоблоги. Про нього заговорила й закордонна преса.
Алєксандр Габишев став символом російського протесту, культовою фігурою. Він почав надихав росіян на сміливі вчинки. На одній з липневих протестних акцій у Москві його учасники одягнули футболки з портретом Саші-Шамана.
Загалом ця шаманська історія дуже характерна для Росії. Десь так набирав на силі Разін, Лже-Дмитрій, Пугачов. Народ визнавав, що «царь нє настоящій», і приставав до табору нового кумира.
Щойно зараз російська влада збагнула, що історія з шаманом-воїном для неї не така вже й весела. Габишева треба обов’язково зупинити, бо хто його може знати, на що він ще здатен. На підході до столиці Бурятії, міста Улан-Уде, навперейми шаману-воїну влада вислала підгодованих і приручених місцевих шаманів. Ті намагалися вмовити Габишева зупинитися – не допомогло. Почали залякувати, проклинати – без результатів.
А в самому Улан-Уде якраз вирували політичні пристрасті. 9 вересня там було оголошено результати виборів мера. Переміг, за твердженням виборчкому, депутат від провладної «Єдиної Росії» Ігор Шутенков. Проте багато хто вважає ці результати сфальшованими. Увечері того ж дня в місті розпочалися акції протесту, які тривають досі.
Зрозуміло, що місцева влада аж ніяк не хотіла допустити, аби до протестувальників долучився і шаман-воїн. І от вже до шамана відрядила загін поліції. Взяти під варту Сашу-Шамана російські правоохоронці не наважилися, але затримали його «апостолів». Інформація про ці затримання ще більше підігріла емоції в натовпі протестувальників в Улан-Уде. Протести спалахнули з новою силою…
Тим часом новина про радикальну акцію протесту долинула з Іжевська – столиці Удмуртії, де науковець Альберт Разін вчинив акт самоспалення, намагаючись привернути увагу до справи захисту удмуртського етносу і його мови.
Це сталося під час сесії Державної ради Удмуртської Республіки. Разін спершу стояв перед будівлею Держради з одиночним пікетом, тримаючи в руках плакати. На одному з них було написано: «Чи є в мене вітчизна?». На другому: «І якщо завтра моя мова зникне, то я готовий сьогодні померти! Расул Гамзатов».
«Удмуртським Яном Палахом» вже встигли назвати Разіна критичні до влади російські журналісти.
Ось на такому тлі відбулися в Росії вибори до місцевих органів влади, зокрема до Московської міської думи. У Російській столиці опозиції вперше за тривалий час вдалося здобути ледь не половину мандатів у місцевому парламенті. А до того в Москві та Санкт-Петербурзі відбулися масові акції протесту, пов’язані з тим, що влада намагалася не допустити до виборів опозиційних кандидатів.
Чи можна в контексті цих подій говорити про перші ознаки того, що російська демократія набирає на силі і згодом зможе перемогти путінський режим? Деякою мірою так. У будь-якому разі чимраз більше росіян перестає відчувати себе безпорадними перед державною владою. Загальне паралізуюче відчуття безнадії на демократичні зміни відступає. Свіжа соціологія засвідчує, що у громадян Росії впевнено зростає підтримка акцій непокори. Водночас падає рейтинг російської влади і самого Путіна.
У такій ситуації, звісно, може виникнути небезпека: а чи не забажає російський керманич підняти свою популярність черговим випробуваним «кримнашом»? Але, з одного боку, це не так просто реалізувати, бо де ще знайти таку придатну до анексування територію з ослабленою державною владою та зруйнованою армією. Тобто є ще шанс захопити воєнним шляхом Білорусь. Але чи є в цьому сенс? Адже Мінськ і так готовий перейти під контроль Москви навіть мирним шляхом, щоправда, за умов економічних бонусів. З іншого боку, та ж соціологія стверджує, що росіяни більше не бажають вестися на експансіоністські фокуси влади. Вбухування грошей у Крим та на донбаську агресію на шкоду вирішення внутрішніх проблем аж ніяк не надихає росіян на «можем павтаріть».
Не виключено, що саме таке скрутне становище і змусило завсідників Кремля вибудовувати іншу зовнішньополітичну лінію, спрямовану на примирення зі Заходом. Можна припустити, що це й стало однією з причин, чому Путін після стількох місяців спротиву таки пішов на обмін в’язнями з Україною й навіть звільнив Олега Синцова, на котрого, здавалося, тримав особисту образу.
І тут московській владі треба поспішати миритися зі західними сусідами, припиняти агресію в Україні, бо національні регіони вже демонструють дедалі більше невдоволення центральною владою. «Чому за наші природні багатства багатіє лише Москва?» – ставлять вони логічне запитання.
А тим часом Саша Шаман підходить чимраз ближче до Москви. Десь наприкінці 2020-го – на початку 2021 року він мав би прибути в російську столицю й провести там обряд кремлівського екзорцизму.