Їх називали хуліганами, радикалами, фашистами та організаторами масових безладів. За ними уважно стежили правоохоронці, а батьки ховали подалі від місць їхнього скупчення дітей. Футбольних хуліганів з будь-якого куточку світу не здивуєш таким ставленням, і часто-густо ультрас самі дають безліч підстав для розповсюдження згаданих міфів та стереотипів про навколофутбольне середовище.
Однак у 2014 році, багатому на драматичні та доленосні події, українські фани отримали безпрецедентну нагоду продемонструвати своє справжнє обличчя, ставши однією із найактивніших верств українського суспільства. Футбольні вболівальники були одними із перших, хто став живим щитом на оборону Майдану. Саме ультрас у багатьох містах України обороняли місцеве населення від нападів тітушок та силовиків, а вже з початком збройного конфлікту на сході України вирушили у саме серце бойових дій, аби й тут відстоювати власні ідеали та принципи.
Нестандартна для багатьох країн поведінка українських фанів привернула увагу іноземних журналістів. Добре організовані та ідейно згуртовані групи футбольних фанатів стали чи не наймобільнишими у критичні для України дні. Ще перед розстрілами Небесної сотні на Майдані ультрас усіх клубів України оголосили про перемир'я, незважаючи не недавнє суперництво та взаємну ворожнечу, і постановили разом протистояти спільному ворогові.
Під гаслом «Від Луганська до Карпат фанат фанату друг і брат» представники всіх ультрас-рухів України продовжують дотримуватись домовленості про перемир'я, влаштовують спільні акції та збирають кошти на підтримку українських військових.
«Свободу чесним! Свободу Павліченкам!»
На початку 2014 року увага усього світу була прикута до столиці України, в якій билося багатотисячне серце Євромайдану. Не дивно, що з перших днів до акцій за права та свободи українців масово приєдналися фанати столичного «Динамо». На той час в активі київських ультрас були масштабні акції на підтримку батька та сина Павліченків, проти яких сфабрикували справу у вбивстві судді і яких у 2012 році засудили до ув'язнення. Свого часу Павліченко-молодший був активним учасником однієї із груп столичних ультрас. Несправедливість правоохоронної та судової системи збурила середовище вболівальників, які влаштовували багатотисячні мітинги на підтримку незаконно ув'язнених батька та сина, а акції «Волю Павліченкам» постійно підтримували представники інших фан-рухів в Україні та поза її межами.
У лютому 2014 року, після розстрілу демонстрантів на Майдані та втечі з України екс-президента Віктора Януковича, Верховна Рада України постановила звільнити Дмитра та Сергія Павліченків, назвавши їх «політичними в'язнями». Майже одразу після звільнення Павліченко-молодший вирушив до своїх товаришів, аби подякувати за підтримку. Сергій переконаний, що без тиску фанів на представників влади, він та його батько досі б залишалися у в'язниці, поповнивши сумну статистику незаконно засуджених в Україні.
Формування столичних ультрас вважається одним із найбільш чисельних в Україні. Фани «Динамо» поділені між собою на менші групи, що також дозволяє діяти більш мобільно та організовано. Як і більшість ультрас України, вболівальники «Динамо» займають чітку проукраїнську позицію. З початком російського вторгнення в Україну багато столичних фанів приєдналися до лав добровольчих батальйонів та підрозділів українського армії. Також через різноманітні групи у соціальних мережах, а часто й просто на трибунах, фани збирають кошти і матеріальну допомогу на підтримку військових.
Від харківських ультрас до високої дипломатії
Знаменитий хіт про Путіна, який в Україні знають від малого до великого, також нерідко доводилося чути й за кордоном. Авторами надпопулярного хіта стали представники харківських ультрас, які вперше виконали пісню «Путін - х... ло! Ла-ла-ла» 30 березня 2014 року під час спільного маршу з фанами донецького «Шахтаря».
Пісенька з простими, але влучними словами, одразу заполонила соцмережі і хвилею розійшлася різними регіонами і стадіонами України. Після виконання гімну та кричалок «Слава Україні! Героям Слава!» хіт про Путіна можна вважати одним із найпопулярніших треків українських трибун у 2014 році.
Увагу світової громадськості до пісенної творчості українських фанатів привернув тодішній голова МЗС України Андрій Дещиця. У червні 2014 року, намагаючись втихомирити демонстрантів під посольством Росії у Києві, дипломат затягнув й собі знаменитий хіт. Це новина блискавично розійшлася у світовій пресі, а означення, яке придумали фани для президента РФ, отримало англійський переклад. Ролик, в якому Андрій Дещиця виконує хіт про Путіна, зібрав майже 2,2 млн переглядів у YouTube.
Боротьба за Крим
Анексія Російською федерацією Кримського півострова залишила також болісний відбиток на тілі українського футболу. З українського чемпіонату зникло одразу дві команди - «Севастополь» і «Таврія», які влітку 2014 року під іншими назвами заграли у чемпіонаті Росії.
Питання кримських клубів кілька місяців висіло у повітрі - згідно з декларацією ООН, Крим залишався територією України, однак фактично був повністю анексований Росією. Аби футбольні клуби Сімферополя та Севастополя змогли розпочати виступи у чемпіонаті Росії, функціонери пішли на хитрість і змінили назви команд. Таким чином з української Прем'єр-ліги кримські клуби перекочували у другий дивізіон чемпіонату Росії. Після анексії півострова команди втратили українських спонсорів, а обіцяна допомога від Російського футбольного союзу так і не надійшла. У той же час футбольний Крим залишався під юрисдикцією ФФУ, і вже у грудні 2014 року УЄФА визнала виступи кримських клубів у чемпіонаті Росії незаконними.
Поки футбольні федерації та асоціації сперечалися про норми у статутах, українські вболівальники не втомлювались повторювати, що «Крим - це Україна». Зокрема, на матчі Ліги чемпіонів у Львові місцеві фани вивісили банер «UEFA – we care about Russia», що зразу викликало невдоволення з боку представників УЄФА і банер заборонили вивішувати на матчах під егідою асоціації. Однак вже за кілька днів київські вболівальники прийшли на матч Ліги Європи з наступним посланням до Мішеля Платіні та компанії: «УЄФА цінує гроші Газпрому вище, ніж власні правила» і «Крим - це Україна».
«Від Луганська до Карпат ...»
Аби продемонструвати єдність та солідарність, українські фани влаштовували марші, які часто переростали у багатотисячну ходу.
Спільний марш фанів одеського «Чорноморця» та харківського «Металіста» 2 травня 2014 року завершився справжньою трагедією в Одесі. Під час мирного маршу на вболівальників напали проросійські активісти, які мали при собі вогнепальну зброю. Сутички швидко переросли у вуличні бої, в результаті яких загинуло кілька представників фан-руху.
Відтіснивши нападників з вулиць міста, вболівальники підійшли до Будинку Профспілок, де скупчилися проросійські активісти і кидали на фанів пляшки із запалювальною рідиною. Згодом Будинок профспілок загорівся зсередини, в результаті чого загинула 31 особа. Загалом під час вуличних боїв в Одесі загинуло 46 людей, ще 200 отримали поранення.
Пізніше багатотисячний Марш Єдності, який відбувся 22 липня 2014 року напередодні битви за Суперкубок у Львові, об'єднав фанатів з різних куточків України. Учасники акції стали свідками маленького дива, коли непримиренні раніше вболівальники «Динамо» і «Шахтаря» йшли плечем до плеча із фанами місцевих «Карпат».
Ультрас проти сепаратизму
Особлива місія у році, що минає, випала на долю харківських ультрас. Фани місцевого «Металіста» не лише протистояли тітушкам та силовикам під час подій на Майдані, а також стали рушійною силою, яка змогла зупинити поширення сепаратизму у Харкові. Місцеві вболівальники у протистояннях із сепаратистами діяли оперативно та організовано, співпрацюючи із представниками Самооборони, батальйону «Азов» та іншими патріотичними угрупуваннями.
Важливу роль у формуванні загальних настроїв у місті відіграли численні акції та патріотичні марші, які не втомлювалися влаштовувати вболівальники на вулицях міста і трибунах стадіону. Одного разу до харків'ян приєдналися їхні принципові суперники - фанати «Дніпра». Також варто згадати про велику кількість футбольних вболівальників, без яких би не відбулося повалення пам'ятника Леніну у Харкові.
В особливих умовах провести цей рік довелося фанам донецького «Шахтаря». На відміну від представників та гравців клубу, ультрас «гірників» відрізняються високим рівнем патріотизму. У весняній частині минулого сезону фанатів освистали на «Донбас Арені» під час виконання гімну України, скандуючи «Беркут! Беркут!». Тоді ж керівництво «Шахтаря» навіть покарало ультрас клубу за виконання хіта про Путіна під час матчу на «Донбас Арені». Потім із закликом залишити політику за межами стадіону до фанатів звернувся капітан команди Даріо Срна.
Історія отримала продовження аж у липні, після закінчення матчу за Суперкубок України на стадіоні «Арена Львів». Тоді найвідданіші вболівальники клубу почали демонструвати непристойні жести в бік гравців своєї команди, звертаючись, насамперед, до Даріо Срни.
Заспокоїти розгніваних фанатів намагалися Ярослав Ракицький, В'ячеслав Шевчук і навіть головний тренер «гірників» Мірча Луческу. З весни риторика донеччан зазнала суттєвих змін: після переїзду «Шахтаря» до Львова, конфлікт вдалося залагодити і після того ні гравці, ні керівники клубу намагалися не коментувати політичні викрики на стадіонах України, а в офіційних коментарях воліли говорити лише про мир.
Багато представників фан-руху «Шахтаря» приєдналося до складу батальйону «Донбас». У той же час керівництво донецького клубу приголомшило футбольний світ заявою про те, що у ситуації на сході України винні обидві сторони конфлікту. Також донеччани навідріз відмовилися одягати футболки на підтримку української армії, наголошуючи на відмежованості від політики.
«Воины света, воины добра»
Знаменитий хіт «Воины света» білоруського гурту «Ляпис Трубецкой» з'явився на світ у 2012 році. Дивним чином, пісня гурту, слова якої стали пророчими для України у 2013/14 рр., стала неофіційним гімном українського протистояння і назавжди прописалася в історію фанатського руху в Україні. Сьогодні кожен вболівальник, який слідкує за життям фан-руху країни, знає слова «Воины света» напам'ять.
Боротьба за майбутнє і територіальну цілісність України акумулювала кращі сили, і фанати, як представники прогресивного та активного класу, не змогли стояти осторонь. Зокрема, у військових діях на сході України беруть участь вболівальники фан-рухів «Динамо», «Дніпра», «Карпат», «Шахтаря», «Зорі», «Волині», «Металіста» і навіть «Севастополя». Ті ж, що залишилися у своїх містах, займаються волонтерством і збором коштів та речей для українських військових, і не втомлюються кожного матчу скандувати, що Україна - «одна, єдина і соборна».