Нюрнберг-2, розмови про який не вщухають на посткомуністичному просторі з 1989 року, таки може стати реальністю. Східну Європу знову може розділити залізна завіса, по один бік якої комуністичний тоталітаризм буде остаточно засуджено, а по інший — відбуватиметься його реабілітація. Виглядає, що ця стіна проляже по кордону України.
13 січня 2010 року Апеляційний суд Києва виніс рішення у справі, веденій Службою безпеки України за фактом злочину, вчиненого в 1932—1933 роках. Своєю постановою він констатував факт злочину, назвав його організаторів, вказав механізми реалізації і дав йому юридичну класифікацію як злочин геноциду. Таким чином Україна вперше за майже двадцять років незалежності отримала прецедент засудження злочину комуністичної влади, який міг стати початком інших юридичних процесів, спрямованих на оцінку тоталітарного режиму. Але через політичну ситуацію в країні цей успіх так і залишився єдиним. Більш того, він моментально потонув у морі інформаційних повідомлень про гарячу виборчу кампанію. Тому Україна так і лишилася державою з «недозасудженими» злочинами минулого.
З обранням нового президента не просто зупинилися процеси відмежування від пережитого тоталітаризму. Почалася його поступова реабілітація, а відтак спроби втілення деяких практик минулого в реальне життя. В Україні знову заговорили про утиски свободи слова, міліція та органи безпеки стають на заваді вияву громадської думки, тут знову зазвучало поняття «політв’язень». Останні два роки наша країна, яку ще зовсім недавно, після 2004 року, називали острівцем демократії в автократичному морі пострадянських республік, вслід за нашими східними сусідами почала розвиватися в іншому напрямку.
Незворотність подій 1991 року — розвал Союзу і побудова на його руїнах незалежних демократичних держав — поставлено під сумнів. Цей антидемократичний реванш наразі не занурився глибше в історію і не оспорив здобутків «оксамитових революцій» 1989—1990 років у країнах Центральної та Східної Європи. Але це, напевно, не станеться вже ніколи.
Останні два десятиліття керівники посткомуністичних держав цього регіону зробили дуже багато, аби остаточно позбутися тягаря тоталітарного минулого. Прийнято політичні рішення, які чітко відмежували новопосталі держави від їх недемократичних попередниць, дослідниками викрито злочинну діяльність комунізму. Відкриті архіви колишніх спецслужб та діяльність спеціально створених державою установ, на зразок польського Інституту національної пам’яті чи Центру досліджень геноциду і резистансу жителів Литви, забезпечили не лише наукове опрацювання важкого минулого, але й формування певного суспільного імунітету. У результаті широкої інформаційної роботи абсолютна більшість громадян цих країн не сприйняла б жодних спроб реабілітації цих режимів, не кажучи вже про намагання використати притаманні йому практики в сьогоденні.
Проте європейці не зупиняються на досягнутому. Розуміючи, що остаточне подолання спадщини комуністичного тоталітарного режиму можливе лише в міжнародному масштабі, представники цих країн почали об’єднувати свої зусилля. 14 жовтня 2011 року в Празі створено «Платформу європейської пам’яті та сумління», яка об’єднала 21 державну установу з 13 країн Центральної та Східної Європи. Метою нової організації стало об’єднання зусиль задля поширення інформації про діяльність тоталітарних режимів і вшанування пам’яті жертв. За короткий час її члени провели вже кілька цікавих конференцій. Одна з них, на тему «Правове врегулювання комуністичних злочинів», 5 червня цього року відбулася в Європейському парламенті. Результатом обговорень істориків, юристів, політиків (серед них — два екс-президенти Європарламенту Єжи Бузек та Ганс-Герет Путтерінг) стало створення експертної правової групи для роботи над формуванням наднаціональної судової інституції, метою якої є засудження важких злочинів, скоєних комуністичним тоталітарним режимом.
«Протягом двадцяти років після падіння комунізму в Європі, — читаємо у повідомленні Платформи, — національні суди виявилися неспроможними засудити воєнні злочини, геноцид, злочини проти людства та тортури, вчинені протягом диктатури. Відомі правові експерти, спеціалісти та члени Європейського парламенту із близько двадцяти країн, які були скликані на міжнародну конференцію «Правове врегулювання комуністичних злочинів» 5 червня 2012 у Брюсселі, дійшли згоди, що міжнародними зусиллями необхідно досягти правосуддя за злочини комунізму, щоб захистити універсальні цінності з прав людини, які також лежать в основі Європейського Союзу... Досягнення наднаціонального правосуддя над злочинами комунізму є також важливим у контексті сьогоднішньої економічної кризи та загрози зростання екстремістських рухів».
Тож, схоже, Нюрнберг-2, розмови про який не вщухають на посткомуністичному просторі з 1989 року, таки може стати реальністю. І якщо це відбудеться, то Східну Європу знову може розділити залізна завіса, по один бік якої в демократичних країнах комуністичний тоталітаризм буде остаточно засуджено, а по інший в напів- (а то й цілком) авторитарних країнах відбуватиметься його реабілітація. Виглядає, що ця стіна проляже по кордону України. І насамперед від її громадян залежить, по якому з них — західному чи все ж східному.