17 грудня Верховна Рада України консолідовано провалила голосування за призначення Юрія Вітренка на посаду першого віцепрем’єр-міністра та міністра енергетики. Дуже дивний результат. Бо Юрій Вітренко ще зовсім недавно був ледве не всенародним улюбленцем. Його професійністю й талантом захоплювалися і, що важливо, з ним пов’язували величезні надії. Вітренко став відомим, коли після Революції гідності розробив й успішно реалізував стратегію протидії «газовій війні» з боку Росії. Було прикро, коли через особисті розбіжності з головою правління НАК «Нафтогаз України» Андрієм Коболєвим у липні 2020 року йому довелося звільнитися з компанії. Але тут раптом позитивно зійшлися зорі на небі й Офіс президента і сам Володимир Зеленський запропонували кандидатуру Вітренка на посаду першого заступника голови уряду.
Здавалося б, ось він кінець калейдоскопу випадкових та ексцентричних людей в уряді. Кабінет Міністрів більше не буде пристанищем, делегованих олігархічними тримачами влади високопосадовців. До його складу нарешті мають шанс увійти спеціалісти найвищого класу. І що головне, такої конкуренції не боїться ані сам президент, ані його політсила. Але й тут українців наздогнала невдача. Проти кандидатури Вітренка непрямо виступив навіть голова Верховної Ради України Разумков, практично не голосували до сімдесяти депутатів від правлячої партії «Слуга народу». І навіть утрималася в повному складі фракція майже ліберальної партії «Голос». Виникає запитання, а в чому ж причина такого «всенародного рушення» проти беззаперечно професійної кандидатури Юрія Вітренка?
В бій ідуть не тільки «ахметовці»
Як тільки стало відомо, що в уряд на важливу посаду може прийти Юрій Вітренко, медіа монополіста на енергоринку України олігарха Ахметова просто вибухнули лавиною бруду і наклепів на останнього. Зрозуміло, що Вітренко є одним з найбільш небажаних для Ахметова кандидатів на посаді міністра енергетики. Про що свідчить зміст перехопленої НАБУ в березні цього року розмови топ-менеджера ДТЕК з іноземною особою про нагальну потребу призначення на цю посаду однієї жінки. Після чого Ольгу Буславець дійсно було призначено тимчасово виконувачкою обов’язків міністра. І хоча ця пані була «тимчасовою», вона встигла посприяти так званій зеленій енергетиці від Ахметова і Порошенка й завдати відчутного удару по «Енергоатому».
Прихід на посаду міністра енергетики з розширеними повноваженнями Юрія Вітренка становив найбільшу загрозу для звичних «бізнесів» Ахметова. Було зрозуміло, що людина, яка змогла стягнути з російського «Газпрому» на користь НАК «Нафтогаз України» 2,918 млрд доларів, зможе впоратися і з монополією Ахметова. Тому й були кинуті всі сили «ахметовського» медіа-ресурсу проти цього призначення. Крім того, призначення так сильної і самостійної фігури в уряд окреслило ще кілька тенденцій.
По-перше, прихід Вітренка на посаду першого заступника Дениса Шмигаля, людини не чужої ДТЕК, міг означати початок дистанціювання президента Зеленського від Ахметова. Який потрібний був йому, як тимчасове опертя після розлучення з Ігорем Коломойським. Тепер, коли міжнародні позиції Коломойського ослабли і з’явилася загроза руйнації його імперії, впливовому олігарху залишилося тільки тиснути шляхом блокування ініціатив Зеленського у Верховній Раді. Де він має приблизно 50 своїх багнетів – достатньо, щоб створити багато незручностей президентові, але не вартих багатомільярдних поступок. Відповідно, після ослаблення позицій Коломойського можна братися і за вимушеного союзника Ахметова. Тому плановане призначення Вітренка в уряд було розрахунком на перспективу. Щоб у подальшому нейтральний Вітренко (не плутати з його участю в роботі наглядової ради «Укрнафти») міг очолити уряд.
По-друге, розслідування справи щодо Роттердам+, вкрай невигідне Ахметову і Порошенку, могло отримати друге дихання.
По-третє, оскільки найближчий соратник Володимира Зеленського – Дмитро Разумков уже встиг того списати і заходився будувати власну політичну кар’єру, то поява ще однієї сильної фігури могла виявитися вкрай потрібною президентові. Для Разумкова прихід у велику владу Вітренка міг сплутати всі карти. І він вирішив уже на старті втопити цього «нахабу». Саме тому Разумков на зустрічі фракції «Слуга народу» з Вітренком просто накинувся з моралізаторськими закидами, які до того роздували медіа-агенти Ахметова. Разумков майже дослівно за «ахметовцями» повторив історію про конфлікт інтересів та в цьому ж ключі спитався, чи має той намір піднімати тарифи. Ніби не розуміючи, що це питання належить не до компетенції уряду, а до Національної комісії, яка здійснює регулювання у сфері енергетики.
З налитими класовою кров’ю очима
Чим іще, як не надприбутками й неймовірними сумами, можна привернути увагу наївних українців? Хочете когось позбутися, скомпрометувати і зруйнувати? Тоді треба в бідній країні сказати, що ця людина аморальна у своєму багатстві, що вимагає собі ще більшого в нужденної держави. А далі – справа таланту прислужників-журналістів та так званих лідерів суспільної думки. Саме ці особи відповідають за підбір ключів, необхідних для того, щоб потрібна їхнім працедавцям інформація зайшла в «народ», як ніж у масло. І от ми вже не тільки чуємо неправдиву і перекручену інформацію з «ахметовських» телеканалів, але й уже Юрій Бутусов на своєму «Цензорі» піддає моральному осуду Вітренка за те, що той ніколи не вчиняв. Починає топтатися по беззаперечно ним заслуженій премії.
Важко повірити в те, що Юрій Бутусов не знає тонкощів преміювання Юрія Вітренка за неймовірний успіх у Стокгольмському арбітражному суді. Ця перемога принесла Україні не тільки майже 3 млрд доларів, але й неймовірно зміцнила позиції держави на переговорах про транзит російського газу в Парижі. Тоді всі безпосередні творці цього успіху отримали премії. Приватна компанія, що представляла інтереси України в Стокгольмі, отримала за свою роботу 45 млн доларів. Премії призначили і керівництву НАК «Нафтогаз України», зокрема тодішньому виконавчому директорові Вітренку. Сума його премії становила аж 4 млн доларів. Вона була достатньо високою, щоб винагородити надзвичайно фахову роботу Юрія Вітренка, але надмірною в очах жадібних людей з пролетарською свідомістю.
Відразу треба зазначити, що тактика і стратегія Вітренка в боротьбі проти «Газпрому» у Стокгольмі виявилися успішними завдяки тому, що Україна ангажувала недешеву, висококласну компанію для обстоювання її інтересів. Що Вітренко виявився стійким до підкупу і справжнім українським патріотом. Бо уявімо собі, що Україна вирішила традиційно зекономити на юридичній фірмі і найняла якусь заштатну компанію? По-перше, знайти таку фірму за те, що їй подобаються «лани широкополі, і Дніпро, і кручі» – неможливо. По-друге, можна тільки уявити, що б з такою компанією зробили «газпромівські» зубри? Або, якби Вітренко не став перейматися інтересами скупої і жадібної України, а погодився на «подяку» з боку Росії в якихось 10 млн доларів? Фінал такої справи зрозумілий.
Тут же українцям варто нагадати, що не тільки скупий платить двічі, а що жадібний, який після виконаної роботи, не бажає розрахуватися, – тратить все. У перекладі на звичайну мову це означає, що після подібного «кидалова» ні один висококласний менеджер не захоче мати справу з українською державою. Що в урядових кабінетах так і залишаться сидіти ділки, які через корупцію і нелегальні оборудки будуть збагачуватися і не пов’язуватимуть свого майбутнього з цією державою. Їхнім головним завданням і надалі буде вкрасти і якнайшвидше вивести вкрадене в офшор. Тому прихід Юрія Вітренка в уряд мав би символізувати серйозні зміни в управлінні країною.
Саме тому в цій справі так заворушилися буквально всі щупальця кланово-олігархічної системи. А глибоко ображений Юрій Бутусов, обертаючи ручку класово-пролетарської шарманки, вирішив ще раз нашкодити команді президента. Для цього він придумав якийсь конфлікт інтересів. Який нібито виникне, коли Юрій Вітренко буде призначений першим віцепрем’єр-міністром та міністром енергетики, бо він судиться з НАК «Нафтогаз». І ні слова про те, що робота в уряді не веде до конфлікту з акціонерною, хоч і державною, компанією. Що рішення про виплату премії було ухвалене майже рік тому. Що набагато більшу премію вже давно отримав голова «Нафтогазу» Андрій Коболєв. Що Вітренко намагався добитися погашення боргу шляхом передачі йому певної кількості державних облігацій. То в чому кримінал?
Криміналу нема. Та й уся ця історія штучно актуалізована тільки для того, щоб не допустити Вітренка в уряд. Не допускаючи до управління державою такого класу менеджерів, олігархи та їхня прислуга прирікають Україну на вічний неуспіх. Залишають її об’єктом безконтрольного розграбування.
На останок. Уся ця інформаційна антивітренківська кампанія, яка охопила ледве не всі медіа країни, аж ніяк не спрямована на загравання олігархів з масами. Не свідчить про те, що олігархам важлива думка звичайних українців і вони хочуть щось їм пояснити. Це звичайна масована інформаційна артпідготовка для того, щоб продажні й популістські народні депутати змогли потім легко пояснити своїм виборцям, чому вони вкотре перекрили дорогу змінам. Вкотре підловивши українських легковірів на заздрощах до чужого успіху. Одне слово, підловили на заздрісності і жадібності.