США за останній місяць дали бізнесу і платникам податків кредитів і грантів на чотири трильйони доларів. ЄС – сотні мільярдів євро. Україна для порятунку економіки не дає бізнесу поки що нічого, хоча може дати кілька сотень мільярдів гривень. В Україні є валютні резерви і незалежна валютна система. Але Україна просто не може почати рятувати економіку грошима. Гроші давати нікому. В Україні немає національного великого приватного бізнесу і майже немає середнього.
Не може ж Національний банк і Міністерство фінансів давати гроші офшорним компаніям. Цього не допустить ні Міжнародний валютний фонд, ні європейські та американські союзники, ні кредитори і спонсори України. А якщо не дати кредити бізнесу, економіка України у 2020 році просто завалиться.
Для ЄС і США офшорні компанії – це однозначно кримінал і податкові злочини. Через офшорні реєстрації великий бізнес в Україні також не може отримати реальні, а не фіктивні кредити з-за кордону. Зараз нібито іноземні кредити українського бізнесу – це в основному заведення власних коштів з офшорів, щоб зменшити податки і протидіяти законним і незаконним спробам забрати бізнес. Якщо бізнес в Україні хоче отримати державну підтримку і доступ до іноземних кредитів, йому варто задуматися про відмову від офшорів, про реєстрацію в Україні, легалізацію своїх грошей і фінансових потоків.
Зараз українські олігархи – тільки за назвою «українські». З таким же успіхом можна називати «українським» олігархом власника Арселлор Міттал індуса Лакшмі Міттала. Він – люксембурзький олігарх. Рінат Ахметов – кіпрський олігарх в Україні. Досить подивитися на вебсайт його головної холдингової компанії System Capital Management з реєстрацією на Кіпрі. Найбільшими українськими компаніями на кшталт «Азовсталь», шахтами, обленерго тощо керує офіс на першому поверсі невеликого офісного будинку на маленькому спекотному острові.
Віктор Пінчук – англійський олігарх. Його головна компанія зареєстрована в Лондоні. Про Коломойського можна взагалі нічого не говорити, і так все зрозуміло. Петро Порошенко – навіть не знаю, чий він олігарх зараз. Але теж, найімовірніше, не український. Якщо він не вивів своєї власності з управління Rotschild Trust, то його можна назвати ротшильдівським. Це не скасовує того факту, що він – перший вдалий правитель в історії України, котрий зберіг країну під час війни з Росією.
Неукраїнські в Україні не тільки олігархи, а й бізнесмени 3-го, 5-го і 6-го ряду. Володимир Зеленський, співвласник 95-го кварталу. Його рівною мірою можна назвати підприємцем українським, британо-віргінсько-острівним, белізьким (є така маленька спекотна країна – колишній Британський Гондурас), італійським та кіпрським. Олег Бахматюк, власник Укрлендфармінгу і газети «Деловая столица» – бізнесмен кіпрський. Тощо, тощо.
Якщо іноземним олігархам і бізнесменам в Україні в умовах кризи потрібна підтримка, вони повинні звертатися по допомогу не до українського уряду й України, а до країн та урядів, де зареєстрований їхній бізнес. До тієї ж Великої Британії, Кіпру, Белізу, Британських Віргінських Островів тощо. Звісно, ніхто їм там жодних кредитів не дасть. Кредити, які отримують українські компанії з офшорів зараз, – це заведення до України грошей, зекономлених на податках. США і ЄС дають гроші в рамках антикризових заходів тільки місцевим платникам податків і компаніям з місцевою національною реєстрацією. Великий і середній бізнес в Україні – це не той випадок.
Без державної допомоги та іноземних кредитів частина великого і середнього бізнесу в Україні через кризу збанкрутує. Економіка України у 2020-му може впасти щонайменше на 20-30%. Падіння неминуче: іде зниження цін на український експорт, зменшуються перекази в Україну від українських заробітчан за кордоном, падає споживання, робота 40-60% компаній в Україні заморожена мінімум до травня-червня. Українському бізнесу терміново потрібна державна підтримка за зразком ЄС і США. Там навіть з державною допомогою падіння економіки у 2020 році може досягти 10%. Якщо Україна не виділить на допомогу бізнесу хоча б 10 млрд дол., або 270 млрд грн, падіння економіки буде набагато глибшим, ніж в ЄС і США.
Без реєстрації в українській юрисдикції великому і середньому бізнесу в Україні не варто розраховувати на допомогу української держави, і зокрема на розподіл нових кредитів від Міжнародного валютного фонду. Давати кредити українським підприємствам і компаніям, які перебувають в офшорній власності, – це однозначно не отримати ці кредити назад. В Україні найуспішніший бізнес, крім відкатів і хабарів, – взяти кредит і не віддати.
Офшори – ідеальний інструмент для цього. Якщо вирішив не віддавати кредиту – навішуєш на себе купу легальних, але фіктивних кредитів і зобов'язань від своїх офшорів. Банкрутуєш, і реальні кредити становитимуть лише невелику частину зобов'язань у порівнянні з фіктивними. Українські продажні суди допомагають не повертати навіть цю невелику частину.
В Україні великий бізнес повертає кредити і платить відсотки, допоки хоче, якщо, звичайно, гроші не дали ті люди, у яких довші руки або більше стволів. Про «лохів», які колись у 2000-ні за реальні гроші купили акції українських компаній десь на Варшавській біржі, і говорити не доводиться. Для українського бізнесу ділитися прибутком або власністю з такими акціонерами «не по-пацанськи». Хто буде серед «своїх» поважати того, хто виконує зобов'язання перед «лохами»?
Результат такої практики – відмова банків давати великі кредити великим стороннім позичальникам. Тому вихід у великих бізнесменів в Україні донедавна був простим: володій банком, який збирає депозити і дає кредити. Рінат Ахметов – це ПУМБ. Пінчук – Кредит Дніпро, Коломойський – ПриватБанк, Бахматюк – VAB Bank. ПриватБанк Коломойського можна порівняти з порохотягом у руках Лисиці Аліси і Кота Базиліо, який відпорохотяжив мільярди доларів українських «буратін», котрі дали банку свої депозити. Після цього гроші «пішли» в бізнес, а «буратіни» повернули депозити зі своїх же грошей. Націоналізація і санація ПриватБанку обсягом 5,5 млрд дол. зроблені за рахунок податків тих же «буратін». Є різні оцінки, але, можливо, 97% кредитів бізнесу в ПриватБанку видано «своєму» бізнесу.
Історія з «Приватом» ще не закінчилася, але вона вже ускладнила таку ж можливість «порохотяжити» свій банк для інших олігархів. У Коломойського вчепилися іноземні кредитори України, які не дозволяють спустити йому з рук і вимагають повернення грошей. Пінчук, варто віддати йому належне, намагається докапіталізувати свій Кредит Дніпро, у якого третина кредитів зараз може бути неробочою. Ці кредити не обслуговуються і мають вкрай мало шансів на повернення.
Можна, звичайно, зловтішатися й отримувати задоволення від проблем великого і середнього бізнесу. Але якщо вони заваляться, постраждають усі. Бізнес – це податки, зарплати, витрати на соціалку і банально бодай мінімальне фінансування тієї ж боротьби з епідеміями.
Виходом для українського бізнесу й України може стати повернення великого бізнесу в українську юрисдикцію і перереєстрація бізнесу з офшорів в Україну. Можливо, це єдиний легальний спосіб отримати потрібні великі кредитні ресурси для українського бізнесу в кризу. Також не варто скидати з рахунків ризик фізичного колапсу частини офшорних островів через коронавірус і світову економічну кризу. США і ЄС їх можуть просто дотиснути, як зробили це кілька років тому з Латвією та її транзитними банками. Частина грошей українського бізнесу в офшорах може просто пропасти.
Автор – МВА Гренобльської школи економіки, кандидат історичних наук (МДУ ім. М.В. Ломоносова)