Лідер гурту «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук відвідав поранених у львівському військовому госпіталі. Крім того музикант та його фонд «Люди майбутнього» передали львівському клінічному військово-медичному центру пересувний рентгенівський апарат.
Складне обладнання, яке, за словами лікарів, буде використовуватися в операційних, насамперед у нейрохірургії, виготовляє фірма Siemens спеціально для потреб львівського шпиталю.
Святослав Вакарчук відвідав поранених бійців, які отримали флешки із піснею «Життя починається знову». Воїни стануть першими слухачами пісні. Вона лише за декілька днів з’явиться в ефірі радіостанцій та телеканалів. Тож така несподівана та аж ніяк не традиційна прем’єра нової пісні відбулась безпосередньо у лікарняних палатах.
І сама передача сартифікату, що відбулась без пафосу, по-робочому і головними у всій цій історії були воїни. Їх безпосередня реакція, яку вони зберегли, пройшовши крізь вогонь, могла би стати найкращою ілюстрацією і до нової пісні, і до добре відомої «Все буде добре».
Цей рядок, проте, став не лише написом на футболках, які отримали в подарунок солдати, а й тою метою, заради якої все робиться. «Головне, щоб то була наша спільна справа. Завжди потрібно запитати себе, а що ти конкретно зробив, щоб було краще?», - вважає Вакарчук.
Кореспонденту ZAXID.NET вдалося поставити музикантові декілька запитань. Тлом для відповідей Святослава стали пісні «Океану Ельзи», які лунали з телефонів тих, хто зараз лікується у Львові і для кого слова «Все буде добре» мають дуже конкретний сенс.
- Зараз часом висловлюється думка, що волонтери багато в чому взяли на себе функції держави і дозволяють їй бути пасивною. Ти сам у данному випадку є волонтером. Як ти до того ставишся?
- Держава має робити свою справу, волонтери – свою. Їх дороги мають йти паралельно, але не заважати одна одній. Головне, що роблять волонтери, і що може є важливішим навіть, ніж матеріальна допомога, так це те, що вони показують суспільству, що небайдужість є шляхом до успіху.
Коли щось робить держава, то це сприймається як належне. У нас народ звик, що все робить держава.
Коли щось роблять волонтери, то вони пропонують суспільству нову парадигму. Образ людини, яка не чекає щастя від держави, а робить все своїми руками. Я думаю, без таких нових правил гри Україна просто не виживе.
Чекати, що все зробить хтось, наприклад держава, є хибним шляхом. Він веде до поганих наслідків , як ми це, зрештою, бачили протягом 25-ти років.
Правда, успіхи та активність волонтерів призводять до того, що складається враження, ніби влада та держава не потрібні. Це теж не правильно.
Я думаю, що влада має функціонувати як відлагоджений годинник, а волонтери - перехожі, яких ти питаєш «Котра година?», коли твій годинник не працює.
- Чому фонд «Люди майбутнього» займається саме медициною?
- Насправді наш фонд займається насамперед освітою, для цього він і був створений. Ми і далі будемо нею займатись, бо я вважаю, що освіта є головною.
Але сьогодні я розумію, що в зв’язку з війною є нагальні потреби, такі, наприклад, як закупівля дорогого обладнання, яке не можуть купити госпіталі, чи допомога бійцям АТО. Зараз це рятує життя людей і зараз необхідно цим займатись.
Але коли життя стане мирним, або відносно мирним, то ми знову займемось освітою. В цьому сенсі я бачу дві проблеми, два ключових принципи, які нам потрібно змінити.
Насамперед освіта має перестати бути системою нав’язування данних з одного джерела, всім однакової інформації. Зараз, я думаю, задача школи -віднайти в кожному унікальний талант, притаманний тільки цій людині. Коли діти після школи йдуть в університет, вони мають знати точно, чим їх бог нагородив.
Крім того наша школа вчила, що вчитель завжди правий, що учень завжди є нижчим, ніж вчитель. Це, на мою думку, зменшує ініціативність, змушує розраховувати на когось, а не на себе.
Дитину потрібно вчити відстоювати свою думку. Якщо дитина цьому навчиться, вмітиме довести свою правоту в школі, то це навчить її бути ініціативною в житті.
- Чому ти продовжуєш вчитись? Для чого тобі, наприклад, навчання у Єльському університеті?
- Треба вчитися до останньої хвилини свого життя. Мені здається, що жага пізнавати нове є одним із найбільших задоволень людини.
Я зараз іду в університет , який вважається одним із найкращих університетів світу і мені здається, що ці чотири місяці мені багато що дадуть.
З одного боку цей час дасть мені можливість відпочити від тих десяти років, коли я, як білка в колесі, крутився в шоу-бізнесі. Це - можливість широким поглядом подивитись на своє життя, на свою країну. Те, що я називаю «інтелектуальним спа», або, якщо просто, це - можливість розширити свій світогляд.
Друга причина полягає в тому, що я хочу пожити у суспільстві, яке є інакшим, ніж наше, я хочу подивитись, як можна жити в суспільстві з іншими правилами, іншими принципами, поняттями тощо. Подивитись, чи це підходить нам.
Американське суспільство не є очевидним, багато хто ставить їх цінності під сумнів, але наразі це найуспішніша і в матеріальному, і в соціальному плані країна. То ж думаю, що в них є чому повчитись.