Оце читаю текст в̶е̶л̶и̶к̶о̶г̶о̶ ̶а̶к̶а̶д̶е̶м̶і̶к̶а̶ ̶а̶к̶а̶д̶е̶м̶і̶ї̶ ̶н̶а̶у̶к̶ ̶Т̶о̶л̶о̶ч̶к̶а̶ про Україну, в якому звичне бла-бла-бла про те, що нам тут для виживання як незалежної держави треба залишаться на грані двох світів тоб̶т̶о̶ ̶п̶і̶д̶ ̶к̶р̶е̶м̶л̶і̶в̶с̶ь̶к̶о̶ю̶ ̶п̶'̶я̶т̶о̶ю̶, бо в нас якесь таке особливе культурне, мовне і конфесійне розмаїття, що якщо шалька терезів перехилиться в один бік, то нам кінець.
І от у мене виникає резонне питання: що це за "культурне розмаїття" таке, га? В чому воно? В "мовному розмаїтті"? Ну, дві мови в нас плюс суржик. І що з того? Люди не живуть в інших країнах з кількома мовами? Чи, може, ми не розуміємо одне одного? Та ні, в усіх нас мама мила раму. Яке ще конфесійне розмаїття? В нас панує на 99% території візантійський обряд. У нас немає 30% мусульман чи 25% індуїстів. Ми всі, по суті, одного поля ягоди, бо завжди можемо порозумітись.
Чи, може, любителі Міхаїла Круга і Люби Успєнскої – це вияв культурного розмаїття десь приблизно співмірний із вишиванкою і шануванням українських національних традицій? То я знаю деяких ентузіастів національних традицій, які в машині слухають російських шансон. Може, якесь особливе російське етнічне культурне розмаїття? Постійні фестивалі ложечників і гуслярів? Повальний культ Чехова і Пушкіна? Та теж ніби ні.
Тому з точки зору конструювання суспільних міфів "культурне розмаїття" – типовий медіавірус. Нема в нас особливого культурного розмаїття. Нема нічого такого в культурі, що утворило би між людьми прірву. Все до болю просто. Є люди, які хочуть жити самостійно, відповідно до європейської системи цінностей, а є люди, які хочуть жити під Кремлем. От і все культурне розмаїття. Воно ще називається цивілізаційним.