З роками якось звикаєш до радісних мужчин, що напередодні 8 березня чи саме у цей день мчать кудись стрімголов із тюльпаном, перев'язаним стрічкою чи загорнутим у целофан...
Це вже навіть не смішно... Звикаєш до “космічних” цін на ці самі квіти чи на все інше, що, на думку продавців, мужчини мають дарувати жінкам. Звикаєш, до новітньої моди смс-розсилок, що теж не дають забути про “цей день”... Звикаєш, зрештою, і до самого вихідного дня.
Намагаєшся не заглиблюватися в історію і скористатися приводом. Хоча... А чому б просто не бути самим собою. Таким, як завжди. І щоб саме це “як завжди” і було святом.
Моя кохана!
Я не вітаю тебе зі святом,
З дивним святом...
Ніби усіх жінок,
Ніби зі святом весни...
Ми ж з тобою знаємо,
Що весна все-одно неминуча,
А наше кохання — вічне...
Допоки цей світ.
Моя мила!
Я не подарую тобі сьогодні квітів,
Цих ніжних Божих творінь,
Бо ми обоє любимо їхню красу,
Коли вони цвітуть, коли пахнуть...
Їхня доля не вмирати у вазі,
А в полі, в лузі, у садку...
Вони теж хочуть жити.
Моя люба!
Я не буду сьогодні урочистим
Я буду таким, як завжди:
Добрим, ніжним, турботливим
Привітним, люблячим, співчутливим
Покірним, лагідним, ТВОЇМ...
ВСЕ, ЯК ЗАВЖДИ.