Конкурс на найкращу ідею Меморіалу Героям Небесної сотні в Києві проголосили у квітні 2014 року. Нещодавно стало відомо, що його концепція відчутно змінилася – відтепер на Майдані Незалежності планують створити оновлений громадський простір «Територія Гідності». Що стало причиною цієї зміни?
Наприкінці лютого та в березні цього року на Майдані Незалежності, вулиці Інститутській та Грушевського виникли десятки пам’ятних знаків загиблим під час трагічних подій лютого. Деякі з них існують досі, інші виявилися тимчасовими знаками вшанування. Стало зрозуміло, що в суспільстві існує потреба увічнити пам'ять про загиблих.
Цю стихійну низову активність спробували впорядкувати одним владним рішенням. Тодішній міський голова Володимир Бондаренко розпорядився встановити пам’ятник на Майдані вже до цьогорічного Дня Незалежності, а головний архітектор Києва Сергій Целовальник заявляв, що пам’ятний знак героям Небесної сотні встановлять на Майдані до річниці подій. З одного боку, йшлося нібито про реакцію на вимогу суспільства вшанувати пам'ять. З іншого ж, практика встановлення меморіалів та пам’ятників у Києві застерігала: і без того недосконала головна площа країни може «збагатитися» ще однією потворною й мало кому зрозумілою скульптурою. І, поза сумнівом, хтось матиме з цього прибуток.
Але поспішали з Меморіалом не лише чиновники. Група студентів-архітекторів із Київського національного університету будівництва й архітектури, один зі студентів якого, Олександр Плеханов, загинув 20 лютого на барикадах Інститутської, оголосила конкурс на Меморіал загиблим: «Не дозволимо чиновникам, які вже почали думати, які прибутки принесе їм пам’ять про наших героїв, очолити та приватизувати подібний конкурс», – заявляли молоді архітектори. У квітні на фейсбук-сторінку конкурсу вже почали надходити ескізи проектів Меморіалу.
Проте ініціативу спорудження Меморіалу не вдалося привласнити нікому. Раптом заговорили київські громадські активісти на чолі з києвознавицею Владиславою Осьмак. Вони хотіли донести до влади й суспільства просте повідомлення: не можна поспішати. Така подія потребує тривалого осмислення, а нашвидкуруч поставлені пам’ятники – це неповага і до загиблих майданівців, і до тих, котрі лишилися живими.
«Організатори пропонують – обирає громада»
Тиск громадськості змусив міську владу зрозуміти, що встановити Меморіал за старим сценарієм не вдасться. У квітні 2014 року Департамент містобудування та архітектури КМДА підписав спільно з Міністерством культури рішення про проведення конкурсу на найкращу ідею Меморіального комплексу Героям Небесної сотні. Саме ідею, а не готовий проект, бо, як неодноразово наголошувала Владислава Осьмак, питання Меморіалу є питанням не естетики, а етики. Важливо також наголосити: саме відкритого конкурсу із прозорою та демократичною процедурою. Організатори пропонують – обирає громада. Під таким гаслом започаткували відкриті громадські обговорення Меморіалу, у процесі яких планувалося визначити програму та умови конкурсу, а також ідеологію Меморіалу. Для Києва це безпрецедентний випадок.
Упродовж трьох місяців, з травня по липень, у Будинку архітектора (до речі, тут, на вулиці Грінченка, протягом зими розміщувалася одна з майданівських сотень) проходили відкриті громадські обговорення майбутнього меморіалу. За даними організаторів, за три місяці ці заходи відвідало близько 1200 осіб. На зустрічах були й архітектори, і скульптори, і громадські активісти, і студенти, а також люди, які ще на той час залишалися на Майдані. До обговорень також запрошували представників низових ініціатив, котрі виникли під час Майдану: бібліотеки та університету Майдану, присвяченого дітям героїв Небесної сотні скверу «Город-сад», ініціативної групи зі створення культурного центру в Українському домі тощо.
Публічні обговорення показали, що нам потрібно ще вчитися приймати спільні рішення, поступатися та миритися з протилежною точкою зору. Загалом присутні мали спільну думку щодо головного питання: вшанувати пам'ять потрібно. Але розходження існували навіть щодо того, що ми вшановуємо. Це не таке абсурдне питання, як може здатися на перший погляд. Розгорнулася дискусія: чи йдеться про вшанування пам'яті лише загиблих героїв Небесної сотні, чи всіх загиблих, постраждалих і зниклих безвісти під час протистоянь кінця 2013 – початку 2014 років, чи, може, цей меморіал має стосуватися і тих, хто вже загинув на Сході України? Серед тисячі осіб, опитаних волонтерами на Майдані, 44% вважають, що Меморіальний комплекс має бути присвячений усім загиблим під час Революції. 38% схиляються до думки, що це має бути пам’ятник загиблим та живим героям Євромайдану, а меншість, 13% – що потрібен саме пам’ятник героям Небесної сотні.
А відтак стало зрозуміло, що існує потреба обговорювати не вигляд майбутнього меморіалу чи місце його розташування, не матеріали і тим паче не вартість, а самі підвалини ідеї меморіалізації, поняття пам’яті та символу, а також того, як меморіалізація може стати шляхом одужання людини та держави. Цю останню тему розкривав Сергій Мирний, письменник і головний в Україні спеціаліст із Чорнобильської катастрофи. Окрім цього, координатори вирішили надати обговоренням просвітницького характеру, тому провели круглі столи, присвячені історії площі Майдан Незалежності, споруди Будинку Профспілок, а також досвіду меморіалізації світових трагедій, таких як 9/11 у США.
Громадський простір «Територія гідності»
Ці протилежні думки зрештою трансформувалися в концепцію, яка значно ширша за початкову ідею створення Меморіального комплексу Героям Небесної Сотні. Тепер маємо Міжнародний відкритий конкурс на концепцію оновленого громадського простору центрального ядра міста Києва з меморіалізацією подій Революції Гідності Terra Dignitas (що відсилає до означення козацьких земель Terra Cosacorum). У цій складній назві основне те, що акцент з ідеї Меморіалу на Майдані чи прилеглих вулицях змістився до створення доступного для всіх громадського простору в центрі Києва «Територія гідності», до якого й увійде меморіал.
«Під час Революції гідності набули нового звучання поняття воля, гідність, рівність, єдність, громада. Оновлений громадський простір центру Києва має втілювати ці поняття та мати такі харакреристики: доступність, естетичність, зручність, безпечність», – заявлено в оновленій редакції конкурсу. Що це означає?
У процесі обговорень учасники дійшли висновку, що встановити меморіал, який був би пам’яттю, нагадуванням про трагічні події та служив би місцем покладанням квітів, звісно, можливо і варто. Але в цьому випадку цей об’єкт, надзвичайно важливе й символічне місце, відсилав би лише до минулого, лише до травми. Тоді як є потреба здійснити щось, що відображало б ті цінності, за які стояв Майдан і які сформувалися в країні внаслідок протестів. Таке рішення запропонувала експертна група у складі києвознавців Михайла Кальницького, Владислави Осьмак, теоретика архітектори Наталі Кондель-Пермінової, письменника Сергія Мирного та спеціалістки Департаменту містобудування та архітектури Ганни Бондар. Нову редакцію конкурсу озвучили 22 липня в тому ж Будинку архітектора. За неї проголосували 66 осіб із 68 присутніх.
Владислава Осьмак: «Дуже добре пам’ятаю кількох скульпторів, які кулаком стукали по столу і казали: "Чим ви тут займаєтесь? Покажіть місце, скажіть в якому матеріалі? Назвіть техніку і термін! Ми все вам зробимо". Минуло три з хвостиком місяці, і про що ми говоримо зараз? Про цінності, а не про вартість. Мені здається, що пам’ятник, а саме з цього все починалось, це було би, напевно, недостатньо вартісним, недостатньо ціннісним для вшанування тих, хто загинув, тих, хто гине зараз і, можливо, ще загине. І навіть тим, хто залишився живим, але багато віддав».
Зрештою, ідея створення громадського простору Terra Dignitas ще не є остаточно сформованою. Усі питання, пов’язані з нею, обговорюватимуть з вересня по листопад в тому ж Будинку архітекторів у Києві. А заявки на участь у Конкурсі можна подавати до 1 листопада 2014 року. Тож у кожного є можливість якщо не взяти участь в обговореннях, то висловити свою думку на сайті конкурсу або ж подати власну ідею проекту.