Після закінчення львівського віча «Вставай, Україно!» до сцени підходить старша жінка і кричить: «Арсеній Петрович! Арсеній Петрович!». Арсеній Яценюк тим часом не звертає на неї жодної уваги, про щось весело розмовляючи з Іриною Фаріон. Врешті проігнорована жінка так і залишається стояти під сценою, поки політики повільно віддаляються.
Ця картинка цілком повно відображає те «спілкування з народом», яке відбулося в опозиційних лідерів з львів’янами 16 березня. А починалося ж усе так, що можна було очікувати іншого.
Починалося усе з запевнянь Арсенія Яценюка і Олега Тягнибока про те, що опозиція проводить акцію «Вставай, Україно!» не для того, щоб просто вийти і поговорити до людей, а для того, щоб поговорити з людьми, почути їхню думку, поспілкуватися з ними. Такі обіцянки від них можна було почути і перед початком маршу у Львові, і під час короткого брифінгу для журналістів, і на самому початку віча на площі перед пам’ятником Тарасу Шевченку.
Дехто з тих п’яти тисяч людей, які зібралися на львівську акцію, очевидно, цими словами перейнявся. З самого початку віча львів’яни передавали на сцену записки на випадкових листочках паперу, адресовані лідерам опозиції. Однак на жодну із них відповіді присутні так і не дочекалися – записки від «маленьких українців», іноді навіть не розгорнуті і не прочитані, зникали в кишенях великих політиків.
На те, щоб звернути на них увагу і таким чином надати цьому віче бодай якоїсь інтерактивності, вочевидь, просто не було часу. Адже зі сцени мусіли виголосити багатохвилинні високопоетичні промови Ірина Фаріон та Юрій Михальчишин, інші нардепи конче потребували слово в слово повторювати одні й ті самі тези про поганого Януковича, його гіпотетичний імпічмент. Потрібно було якось втиснути в увесь цей графік виступ Василя Куйбіди…
В якості ліричного відступу можна сказати, що власне виступ Василя Куйбіди викликав найбільше запитань – не щодо його змісту, а в принципі щодо його наявності. Виглядало трохи дивно, що до своїх безпосередніх виборців так і не звернулися присутні на сцені нардепи-мажоритарники Ігор Васюник, Михайло Хміль, Роман Ілик і Лідія Котеляк, зате виступив Куйбіда – чи то як депутат облради, чи то як «рухівець», чи то як колишній мер. Логіка так і залишилася незрозумілою.
Врешті розрекламоване віче закінчилося приблизно за годину, після чого більшість політиків миттєво зникла. Хоч якусь схильність до справжньої, безпосередньої розмови з людьми виявили лише «свободівці» Олег Тягнибок і Юрій Михальчишин, які зійшли зі сцени і дозволили львів’янам себе оточити. Втім, вже через десять хвилин лідер ВО «Свобода» ретирувався в оточенні своїх однопартійців, і лише його молодший колега далі терпляче відповідав на запитання виборців.
Можна, звісно, сказати, що Олег Тягнибок відбувся формальністю, однак Арсеній Яценюк не відзначився й нею. Вже за хвилину після описаного на початку тексту епізоду лідера ВО «Батьківщина» біля пам’ятника Тарасу Шевченку не було. Логічному поясненню це зникнення, знову ж-таки, не дуже хоче піддаватися. Адже Арсеній Яценюк залишався у Львові аж до вечора, бо ще о 22:00 брав участь у телепередачі «Прямим текстом».
Отже, анонсованого повноцінного діалогу з народом в представників опозиції не вийшло. Знову. Натомість вийшла цілком банальна півторагодинна акція (якщо врахувати у хронометраж ще й марш від пам’ятника Івану Франку до місця проведення віча), яких Львів уже за останній час бачив достатньо і якими вже встиг насититися.
Попри всі голосні слова, попри свою фізичну близькість до людей під сценою, опозиційні нардепи в цілому залишилися для львів’ян такими ж далекими, як і були до того. Жінка, яка після завершення віча волала під сценою до лідера ВО «Батьківщина», з таким самим успіхом могла звертатися і до екрану телевізора.
І цей екран опозиції врешті доведеться розбивати, якщо вона дійсно хоче повести за собою народ. Іноді аж несподівано млява реакція львів’ян на штамповані промови народних депутатів засвідчувала: формату звичайних мітингів для цього вже просто замало. Для цього Тягнибок, Яценюк і компанія мають зійти зі своїх п’єдесталів.