Раніше в озері Світязь вугрів було видимо-невидимо, ну дуже багато. А тепер їх там майже не залишилося. А все тому, що їх і виловлювали нещадно, і не піклувалися про їхню популяцію тощо. Цьогоріч перший тиждень серпня я зі синами провів на Світязі. Було сонячно, без жодної краплини дощу, що там вельми важливо. Вугрів ми не куштували, але я про них часто говорив. Не так давно і в селі Світязь, і в Шацьку копченого вугра можна було купити, умовно кажучи, за кільканадцять гривень. А тепер (кілька останніх років) ціни на них зашкалюють. Та й продають там переважно не місцевих вугрів, а імпортних – і польського «виробництва», і чеського, навіть китайського.
Місцевий господар і рибалка Стьопа, в якого я колись купував копчених вугрів, от майже вже десять років їх не продає, бо не ловляться. З його слів, в озері вугрі майже цілком перевелися. Проте господар сусіднього обійстя молодий хлопчина Іван (стоматолог зі Шацька) запевняє, що у Світязі таки ще є трохи вугрів, щоправда, в Пулемецькому озері (переважно мілкому, лише рибному, а не курортному) їх значно більше. Ще він розповів, що один його знайомий чи то цього сезону, чи минулого розмитнив сімнадцять тонн копчених вугрів або з Греції, або з Туреччини й успішно їх реалізував на місцевих базарах. Сімнадцять тонн копчених вугрів за один сезон, і їх «подавали» як вугрів світязьких! А ще ж є й інші канали надходження вугрятини.
Пригадую випадок з дитинства із живим вугром. Влітку, після закінчення шостого класу, я зі сім’єю відпочивав на Світязі на базі фізико-механічного інституту, у т. зв. «закритій зоні». Від турбази нас відділяло тільки невелике поле чи щось таке – вечорами було добре чути музику з тамтешнього танцмайданчику («Наташа, Наташа, єслі би діво...», щось таке пригадується). Ми жили у вагончику з двома продовгастими кімнатами, в одній були тато з мамою, а в другій – я з братом Тарасом і двоюрідним братом Володькою. Якось ми виплили в озеро на човні, рибалити чи просто так, а на глибині зустрілися з човном, з якого рибалки (можливо, професійні) ловили вугрів. Тато домовився з рибалками, і вони кинули нам в човен (наш був «плоскодонка», «казанка» чомусь казали на нього) величенького живого вугра, натомість батько віддав їм свого шкіряного гаманця, якого купив за кордоном (це була модна на той час така-собі підківка з металевою облямівкою). До нашого вагончика була припасована чимала крита і засклена веранда, яка слугувала кухнею, їдальнею й заодно світлицею – світла там було вдосталь (не вночі, зрозуміло), бо її стінами були суцільні вікна. Там у мидниці з водою ми й «поселили» нашого вугра, накривши грубшими дошками, щоб не втік. Цілу ніч той вугор жалібно пищав чи скавучав, видавав звуки, наче побитий кіт. Маму це дуже розчулювало, вона жаліла вугра і зранку наполягла, щоб ми його випустили назад в озеро. Шкода було відмовлятися від евентуального делікатесу, але як же не послухатися мами. Вдосвіта ми віднесли мидницю до берега (якихось кількадесят метрів від нашої соснини) і я випустив того вугра на круги його.
А вже кільканадцять років тому я купив на світязькому базарі живого вугра, щоб посмажити його своїм старшим донечкам. Коли патрошив його на нашому обійсті, то в животі в нього виявилася рибка на гачку з обірваною волосінню. Рибка була зовсім свіжа, тож і її можна було засмажити, але я викинув її разом із гачком, лише показав дівчатам. Ще кілька разів готував свіжу вугрятину, зокрема раз тушкував у сметані в казані на відкритому вогні в мурованому «мангалі».
Так чому ж я завів мову про вугрів? А тому, щоб актуалізувати цю тему. Хоча це ніби мізер у порівнянні з іншими проблемами, проте з вирішення малих проблем і складається налагодження добробуту. На мою гадку, «завугрити» знову Світязь не так і складно. Про Саргасове море (бо, мовляв, вони тільки там розмножуються) зараз не будемо, адже ж розводять їх у багатьох інших місцях в архівелетенських мегакількостях. Стьопа розповідав, що «свиноматку», тобто вугрицю, яка приносить потомство («живородяще», як він сказав), можна купити тільки у Франції, але коштує вона чималі гроші. Так нехай хтось із місцевих (білямісцевих) багатіїв, які вибудовують мільйонні вілли (якими можна користуватися лише менш ніж тримісячний сезон), закупить ту «свиноматку», а за його прикладом це зробить ще кілька мізантропів. І знову вуграми кишітиме у Світязі.
І ще ця проблема з вуграми мені видається моделлю, яку можна проектувати на всю Україну. На це мене наштовхнули географічні контури озера Світязь, які злегка нагадують мапу України. Брак (зникнення, значне зменшення популяції) вугрів можна прирівняти до всіх інших проблем всеукраїнського масштабу. І треба не тільки «обух сталить», але й «вугрів плекать». Бо коли вирішимо проблему зі світязькими вуграми, то всі решта проблеми вирішаться автоматично. Моїми б устами та копчену вугрятину їсти, а медом лише запивати.