Краківська є однією з вулиць, які з’явилися тоді ж, коли був впорядкований новий Львів із площею Ринок. На ній розташовується багато пам’яток як містцевого, так і національного значення. Як змінювалися назви вулиці з часом, про найдавніші кам’яниці та помпезні храми розповідають «Фотографії старого Львова».
Уперше вулиця Краківська згадується в офіційних документах у 1382 році. Тоді вона носила назву Татарська, оскільки на ній мешкали татари. Від цієї назви пішло ще кілька суміжних назв – зокрема Сарацинська та Поганська (тобто язичницька). Назва Краківська пов’язана з Краківською брамою міста, котрою і закінчувалась ця вулиця. Вперше під такою назвою вулиця згадується у 1441 році.
Найдавнішим будинком на Краківський є будинок під №1, знаний як Абреківська кам’яниця. Її збудували у 1769 році на місці двох давніших кам’яниць. У XVI-XVII ст. ця будівля прославилась жартівливими карикатурами та епіграмами, що малювали на ставнях вікон і фасаді. Магістратові навіть довелось видати заборону на це та приставити до кам’яниці охорону. Більш неприємна історія спіткала її у 1613 році, коли будівля стала базою для польських солдатів, що постали проти короля. Львів’янам вдалося позбутися непроханих гостей лиш після відкупу у 10 000 золотих.
Кентавр, якого ми спостерігаємо на кам’яниці №2, походить з 1970-х років. Здається, самому будинку ця скульптура не до вподоби, оскільки її кілька разів пошкоджували. Спочатку на кентавра впало риштування, після чого автор скульптури її відновив. Невдовзі уже злісна бурулька вчинила новий замах на кентавра, пошкодивши частину його торсу, проте він встояв до наших днів.
Сусідню кам’яницю під №4 збудували у XIX ст. на місці більш давнього будинку. Вона відома своїм барельєфним зображенням «Амур і Психея» роботи скульптора Пауля Ойтеле.
Більш захопливі історії мали кам’яниці під номерами 6, 8, 10 та 12. Перша прославилась тим, що тут у 1573-1574 роках мешкав першодрукар Іван Федоров. Вважається, що саме тут він і надрукував свого «Апостола». А от кам’яниця під №12, що стояла на розі перетині вулиць Краківської та Вірменської, запам’яталась як будинок-вбивця: у 1922 році вона завалилась, поховавши під своїми уламками кілька десятків людей.
Після цього усі згадані будинки знесли, а зводити нові не наважились. Під час Другої світової війни на цьому місці вперше розстріляли євреїв, а в радянські часи облаштували дитмайданчик. У роки перебудови тут почав діяти імпровізований ринок «Вернісаж», який згодом перекочував на своє теперішнє місце. У 2000-х роках на цьому місці проводили розкопки, а у 2015-2020 роках збудували готель.
Кам’яниця Чехуцька під №7 привертає до себе погляди завдяки статуї святого Онуфрія, що розмістився на рівні другого поверху у глибокій ніші, яка символізує печеру. Сама ж кам’яниця походить з XVIII ст. і збудована, як і більшість кам’яниць цієї вулиці, на місці більш давньої будівлі.
У розташованій по сусідству під №9 Коломийській кам’яниці свого часу був ресторан «Під трьома муринами (неграми)», оскільки на фасаді колись розміщувались скульптури трьох негрів. У 1820-х роках тут відкрили готель-бордель «Вікторія», відомий своїми кімнатами розпусти. Та найбільшу цінність цієї кам’яниці становили унікальні фрески, котрими були розписані стіни. На жаль, більшість з них знищили, а відреставрувати вдалося лиш невеликий фрагмент.
До 1920-х років поміж сучасними будинками під номерами 16 і 18 стояла ще одна кам’яниця, після зруйнування котрої облаштували вхід до Вірменської церкви. За радянських часів його закрили, а відновити вдалося аж у травні 2003 року.
Окремої уваги заслуговує будинок під №22, знаний як Стернінська кам’яниця. Найбільшою її особливістю є напівзруйнований рельєф над ренесансним порталом, на якому зображений євангеліст Лука, і його символ – телець. Вважається, що цей рельєф походить ще з тих часів, коли кам’яницею володів цех живописців, адже Лука є покровителем малярів.
Найпомпезнішою будівлею вулиці Краківської є церква Преображення Господа Ісуса Христа УГКЦ. Його звели у 1878-1898 роках на місці монастиря Тринітаріїв, котрий тут був з 1704 року. Трінатарії прославились тим, що займались викупом християн з мусульманської неволі. Однак, їхній храм спіткала нещаслива доля. У 1704 році його понищили шведські війська, а у 1783 році Йосип II наказав скасувати монастир та передав його будівлі Львівському університету, що використав їх як бібліотеку. Під час революції 1848 року будинок значно постраждав від обстрілу австрійської артилерії, після чого університет звідси перенесли, а вцілілі залишки спочатку використовували як склади театру Скарбека (Заньковецької), а впродовж 1878-1898 років перебудували на греко-католицький храм.
6 січня 1919 року під час українсько-польських боїв за Львів у стіну церкви зі сторони вулиці Корнякта влучив снаряд, однак вибуху не сталось. у пам’ять про це снаряд вмурували в стіну з написом «6.1.1919». Кладку навколо снаряду непотиньковано. у середині 1990-х років під час ремонтних робіт цифри 6 і 1 стерли. У 1999 році напис відновили, однак з невідомих причин тепер там зазначено «5.1.1919». З історією храму також пов’язана постать Гавриїла Костельника, одного із активних організаторів Львівського Псевдособору 1946 року, у ході якого ліквідували УГКЦ. 20 вересня 1948 року його убили прямо перед храмом.
Монастир Трінітаріїв фактично був крайньою будівлею давньої Краківської вулиці, адже по сучасній вул. Лесі Українки уже проходили міські мури і починалася Краківська брама. Тому всі решта будинків збудували вже після кінця XVIII ст., коли австрійська влада ліквідувала оборонні мури міста.