Фільм «Поцілунок не для преси» режисерки Ольги Жуліної спробував витягнути бегемота на сизифову гору. Тобто довести усьому людству, що Вова Путін – друг человека. І що він есмь путь и истина и жизнь. Во как!
Але, як і має бути у вихованому на стереотипах громадянському суспільстві, путь до серця Путіна лежить через його дружину, але аж ніяк не через її труп. Інакше це б була зовсім інша лавсторі. Історія 1-ї української еротики в розмальовках «Сафо». Бо жінка Путіна, за сценарієм фільму, святіша всіх святих і стрункіша всіх струнких. І це вам не якась там кримська хісторі з лесбійськими излишествами всяческими.
Хоча похід на стриптиз присутній в усіх пікантних ракурсах.
Стоп. Який Веве Путін? Яка Людміла Путіна? Автори фільму з повною відповідальністю заперечують будь-який зв'язок між фільмом і лайфом світоча російського президентства. В фільмі вони - Сан Санич Платов (Андрій Панін) і його дружина Татьяна (Дар'я Михайлова), яка любить пушкінського «Євгенія Онєгіна», який потім врятує їм життя. Звичайна історія про звичайного політика.
Але щоб глядачі занадто довго не шукали алюзій на того, чиє ім'я не можна вимовляти вголос, у фільмі подано лінійний трамплін кар'єри Діми Горіна Вови Путіна: Ленінград, самбо, дружина-стюардеса з Калінінграда, 2-ві дочки, Дрезден-Берлін-адреналін, Собчак-тато, Москва-мама, президент всія Русі і прочая, прочая, прочая.
Але ж кому з нас, любі друзі, невідомо, чого хочуть жінки? Вони хочуть, щоб їх immortal ніколи не зникло із загадкової тундри чоловічої душі. Так і тут. Увесь базар фільтрується крізь призму Татьяни Платової. І що ж ми бачимо в цій путінці с любовью? Бачимо алюзії на совкові фільми, Гагаріна, море 25-х кадрів в натурі + пазітівно-малинові сиропи саундтреків.
З ясних очей Тані, яка, вообще то, девушка доверчивая і ліра так бринь-бринь-бринь, ми дізнаємось 2-ві головні штуки: 1. тяжке життя 2. звичайної сім'ї Вови Путіна.
Частина 1-ша (Прагматична)
У товариша Платова тяжкі та трагічні муки творчості, які він успішно долає. Він розривається між чорним поясом, кріслом президента і лаврами дитячого письменника. Він розказував анекдот про олімпійські кільця Брежнєва в той час, коли це було заборонено. Принципіальні Путіни пруть проти начальства в НДР і ходять на стриптиз. Таня розповідає про стриптиз такими голосочком, ніби вона там щодня ночує.
В стриптизі нордичний Путін пропонує йти додому, відчуваючи капіталістичну загрозу від негра, який починає шурувати ширінкою біля їх столу. Але його дружина з усмішкою каже йому: «ещьо успєєм (дружок)» і Вовочка сумирно не рипається. Подружка Тані лякається червоної загрози ширінки і падає зі стільця. Капіталістична гідра лахає на всі 32-ва. Найбільше лахає жінка Путіна. Тіпа, ще та штучка-дрючка.
Далі Платов - радник губернатора. Перед нами этапы большого пути, тобто Путіна. Підрив його машини. Аварія розрекламованого «фольксвагена» дружини. Враги сожгли родную дачу. Собчак з квітами йде по коридору в космос. Москва. 2000 рік. Вова - президент. Ура. І пафосні фрази «кому я потрібен?» і «що може змінити моя смерть?» Грибоєдов відпочиває. Путін замість нього.
А як вам історія про його театральні поради Римасу Тумінасу і порівняння Чацького з Олександром Матросовим (tabloid.pravda.com.ua/news/47de5174548a7/)?
Частина 2-га (Лірична)
Наш Вова в булошную на такси не ездит. Він туди бігає. А потім зимової ночі наминає зі своєю стюардесою маківник з яблуками на березі Неви. Рамантіка. Путін ріже свіжий батон в 3-й ночі. Парочка воркує про лямур до гробу німецькою мовою. І музичка так: ту-дудуду, ту-дудуду.
Потім весілля. Трабли в сім'ї, щоб поближче к народу был божественный лик. Це вам мля, не Ющенко, який фоткає Пінзеля руками не з одного місця. Тут всьо с чувством, с ритмом, с расстановкой. Таня після операції повторює подвиг Марєсьєва. А потім ревнує Сашу_Вову до секретуток. Боїться його втратити. До неї приходить чувак-депресняк, а її мама каже, що ноги в сімейному житті - не головне. Чи то стьоб, чи то вже в натурі такий чупа-чупс парусскі? Камера затримується на бюстіку молодшої дочки в розовій кофточці. Куди дивиться цензура?
Вови постійно немає вдома. Він жертва арбайтена. Коли в них буде нормальная человеческая жизнь, знає тільки Лукашенко. Але Платов - не ревнивий. Тому на Новий рік йому дарують пеньюар. Правда перед тим він натовкся на ніч картоплі з котлеткою. Які вже там афродизиякі? Коротше, все в шоколаді, як і дочка Собчака. Казка. Шашличок на природі під якийсь турецький марш чи марш турецького. Візантія, мля. З-й Рим. І за 20 метрів від них снайпери по периметру. Пусть долго дліцца казка ета. Титри.
Частина 3-тя (містично-незапланована)
Автори фільму підсунули в цю історію ще один казковий елемент. Бабульку-чарівницю в бундесі, яка пророкує Платовим велике майбутнє. А Таня тримає яблука в руках, як царські регалії. Капєц повний. Потім яблуко, яке збереглося ще з бундесу, містично впало і розбудило дочок Сан Санича під час пожежі на дачі. Вот что хрест животворящий делает.
Ось така фігня, малята. А коли вже в нам покажуть кіношку про Ющенка? Який він класний пасічник і люблячий батько. З таємницями трипільських горщиків. Він же також з небом пов'язаний. Його жінка не стюардеса, але познайомились вони в повітрі. Де ж це кіно, любі друзі? Де кіно про українського Месію? Про нашу дорогу, і правду, і життя?
Про російського вже маємо. Що й підтверджує фраза (www.izvestia.ru/person/article3113300/) архімандрита Тіхона, який зняв фільм про Візантію із закосом під Росію: «Главное, что происходит сегодня в стране, - это выбор пути». Чи Путіна? Містіка, однако.
Фото з сайту news.bbc.co.uk