Самбірський міський голова Юрій Гамар та його команда провели блискучу передвиборчу кампанію, ґрунтуючись на критиці головних опонентів – тодішньої міської влади. Лихословлячи на попередників, пройшовши із пересувною агітацією з вулиці на вулицю, з хати в хату, із невеликою перевагою (456 голосів) вони вирвали перемогу за мерське крісло. Також протягнули в раду вісім депутатських штиків від маловідомої партії «ВОЛЯ».
Полум’яні гасла, красиві обіцянки, стовідсотково оновлена ратушна команда, велика армія прихильників на старті… Що з того залишилося після неповних дев’ять місяців керування? Тут двома реченнями не обійдешся.
Перший тривожний дзвіночок – взаємини з пресою. Будучи в кріслі мера не більше двох тижнів, Юрій Петрович публічно назвав творчих працівників місцевих друкованих видань «горе-писаками». Згодом прикріпив для журналістів інші ярлики: просто «писаки», «пісюни», «пісюки». Було й таке: «сіли, мов барани»… Більше того, поділив журналістів на «своїх» та «чужих». Репортерів із опозиційних видань не запрошують на прес-конференції, брифінги, наради за участю міського голови та його заступників. Влада, яка перед виборами декларувала відкритість та прозорість, стала найбільш закритою серед усіх у Самборі з часів незалежної України.
Через такі дії група місцевих журналістів звернулася в обласну організацію Спілки журналістів України, щоб на Львівщині Юрія Петровича визнати «ворогом преси - 2016». Хоча не переміг, але номінантом став. Його «обскакав» інший достойник з оточення – координатор мерової депутатської більшості, близький соратник та один із сірих кардиналів ратуші депутат Ярослав Кузьмяк. Він пообіцяв опозиційному журналісту «повідривати руки і ноги», забороняв здійснювати пряму журналістську роботу – знімати відео в білий день, коли техніка ремонтувала дороги біля мерового будинку…
Виглядає, що у Самборі демократія згортається, бюджетники та працівники з владних структур бояться висловлюватися негативно про дії міської влади через страх залишитися без місця праці. У Самборі пошепки говорять, що повернувся 1937-й рік. Деякі працівники маґістрату підписалися під петиціями з приводу місцевих проблем, а наступного дня «на килимі» пояснювали, чому це зробили. Не віриться, що таке відбувається у Самборі, у третьому тисячолітті, на 25-му році Незалежності…
Закриваючи тему взаємин із журналістами, команда Юрія Гамара перевершила себе у примітиві. З шефа бере приклад його радник, який заборонив досвідченому журналісту з провладної газети спілкуватися з колегами з опозиційної. Тепер журналісту невільно переступати поріг іншого видання. Абсурд! Влада приходить і відходить, а журналісти залишаються…
Навіть команду владі не вдалося сформувати без порушення Закону «Про доступ до публічної інформації». На сайті міської ради завчасно не оприлюднили проекти рішень сесії, приміром, по секретарю ради. Якби висіли заздалегідь, то навряд чи меру вдалося б всадити в друге за політичною вагою крісло в місті, себто секретаря міської ради, особу з темною плямою у біографії. Йому закидають, що на іномарці в стані алкогольного сп’яніння збив молодого чоловіка і втік з місця ДТП. Молодий чоловік-батько однієї доньки та ще ненародженої дитини внаслідок наїзду помер. Зауваги були й по інших кандидатурах, декого пов'язували із формуванням рядів злочинної партії регіонів та ін.
На початку мерської каденції Юрій Гамар бідкався про «зорепад вакансій», мовляв, багато крісел у ратуші та структурах стають порожніми. Справді, ключові люди Самбора покинули керівні посади, не бачачи подальшої співпраці з мером та його «фаховою» командою. Звільнилися начальник міського відділу освіти, головний архітектор м. Самбора, директор комунального підприємства, яке виконувало левову частку господарських робіт, та багато інших. «Пішли» двох юристів ратуші – начальника відділу та головного спеціаліста, які пропрацювали десятки років. З намови «навуходоносорів» на останній сесії добродій Гамар зі своїми поплічниками хотіли протягнути рішення, щоби юридичні послуги для ратуші надавала адвокатська фірма, наближена до іншого сірого кардинала. Але депутати не допустили, «прокатали», чим викликали гнів в очільника маґістрату.
Із 11 сесій міської ради мер скликав тільки дві чергові, решта – позачергові. Саме на них виносили слизькі питання. От лишень кілька резонансних, які збурили місцеву громаду, - відтяті від АТОвців 2 га землі меровим поплічником - координатором більшості; встановлення захмарних премій у розмірі 100% меру та його заступникам… Чимало рішень виконкому просували з порушенням. Для прикладу, одному громадянину рішенням виконкому (а не сесії!) надали 6 арів землі. Тільки після публікації у «Самбірській газеті» із розкриттям тієї афери виконком взяв задній хід, спихнувши… на технічну помилку. А таких різних «технічних помилок» було чимало. Зручний спосіб уникнення відповідальності…
Ще одне скандальне питання, яке збурило місцевих підприємців, - ймовірна приватизація промислового ринку. Тоді більше сотні людей завітали на сесію міської ради. Але мер не розгубився і провину почав скидати на місцевого депутата, який і хотів «віджати» ласу частину торговельної зони. Мовляв, що в мене хочете: є людина, яка претендує. Мабуть, призабув, що сесійні питання готують працівники ратуші, візують і подають на сесію. Тоді питання до розгляду не дійшло, бо не дозволила громадськість. Чекають наступної нагоди. І вимоги пікетувальників не задовольнили (створити комунальний ринок), щоб кошти осідали в міському бюджеті, Це, вочевидь, не входить у плани ратуші.
Але справжній грім вдарив, коли влада під приводом надуманої оптимізації з пониженням статусів СЗШ № 4 та школи-ліцею імені Андрія Струся, що називається, зазіхнула на святе – майбутнє наших дітей. Якби рішення вступило в дію, школи могли б назавжди забути про випускні 10 та 11 класи. У мерії, видно, думали, що навчальні заклади промовчать і проковтнуть це рішення. Але не врахували одного: громадсько активні школи зможуть себе відстояти, підключивши батьківські, вчительські колективи, місцеву громаду. Отож багатоголосе «ганьба» міська влада в особі заступника з гуманітарних питань, яку відрядили доносити непопулярне рішення ратуші, вперше почула у СЗШ № 4. Потім були неодноразові походи під маґістрат, на сесію, виконком. «Коломийка» зі школами триває з травня. А на останню сесію колективи обох шкіл прийшли, вимагаючи відмінити рішення виконкому. Під тиском громади його таки одноголосно відмінили. Але остаточної крапки не поставлено. Ратушні кардинали розробляють нові сценарії, щоби попсувати життя тим школам, які очолюють директорки з особистою позицією стосовно діючої влади і не бояться її висловлювати.
У гуманітарній сфері, зокрема, на темі шкіл міська влада сильно підірвала собі авторитет. Тому старанно шукала цапа-відбувайла. Розіграна гамбітна ситуація мала б відбілити репутацію мера. Мовляв, якщо завинили свої, їх звільняю, щоб чужі боялися. Але це не поверне цноту діючій владі. Не пощастило заступнику мера з гуманітарних питань Наталії Зрем’як – одному з найближчих соратників мера перед виборами, із числа притомних людей, які прийшли до влади, аби залишити по собі добрий слід.
Громада не може забути, що влада належно не провела в останню путь легендарного бійця «Барні». Були й інші промахи. Громадські організації нарікали на брак комунікації між владою та громадою, а саме цим місточком мала би бути пані Зрем’як. Але, по правді, пані Наталія була тією робочою конячкою, яка на собі тягла величезний шмат роботи. Її характеризують як непоганого фахівця. А стала розмінною монетою у чужих інтригах. З мером розійшлися у поглядах та підходах керування містом. Розповідають, що її зачинили в кабінеті і змусили писати заяву на звільнення. Днями папір і ручку вручили ще одній особі з керівного складу ратуші. Інші промахи спишуть на неї? Це вже не таємниця, що мер не є самостійним очільником, йому допомагають керувати «сірі кардинали», які розставляють фігури на політичній шахівниці Самбора, кого не треба – позбуваються. Навіть якщо це віддані команді особи, Тому в місті поговорюють, що мерська команда сиплеться.
Тим часом, під ратушу збираються йти медики, які востаннє отримали зарплату за травень. Як жити? Вони сотворили гнівного листа на адресу міста і району, бо ті ніяк не можуть втрясти питання медицини. Люди в білих халатах навіть погрожують страйками.
Невже нічого доброго не було за цей час у місті? Було. У Самборі фірма «Онур» відремонтувала одну з болючих дорожніх артерій – вул. Шевченка, яку ще «погані папєрєднікі» передали на державний баланс. Але і тут влада пробувала піаритися, спішила собі вішати ордени на груди. Струменевим методом латають інші вулиці. До «Євро-2016» облаштували фан-зону для уболівальників. Рекорд з найбільшим оленем у книзі Гіннеса за, здається, 16 тисяч гривень з місцевих підприємців, різдвяне дерев’яне містечко силами ради підприємців… Звиняйте, інших помітних добрих справ не пригадую…
Невдоволення владою з околиць плавно рухається в бік ратуші. Результати опитування у соціальних мережах: «Чи проголосували б ви зараз за Юрія Гамара на посаду Самбірського міського голови?». «Так» сказали лишень 19,3 відсотка. «Ні, не проголосував би» – 50,6 відсотка. Є над чим задуматися, пане міський голово.
Підсумовуючи роздуми над діяльністю мера та команди, звернувся до біблійного, яке, на мій погляд, найточніше характеризує політичні настрої у Самборі: «Вже не «Осанна», але ще не «Розіпни!»…