Назва фестивалю Wiz-art - це не помилка, а гра слів між VISual ART (візуальне мистецтво) і Wizard (чарівник). Програма фестивалю, окрім власне показів фільмів була насичена трьома вечірками, візуалізаційними кліпами, презентаційними вступами іноземних гостей. Так, фільми та відеоарт словацьких кіношкіл представляла Ева Міхалкова (програмний директор фестивалю студентських фільмів Early Melons в Братіславі), власні роботи презентували німецькі автори Мартін Зульцер, Маркус Федер, британець Джуліан Хенд.
Щодо географії пропонованих творів, тут демонстрували твори авторів 19 країн. Щоправда, замість обіцяної розрекламованої ексклюзивності матеріалів більшість робіт доволі довго висять в неті, деякі з них глядач міг побачити на інших кінофестах в Україні.
Перед тим, як перейти до власне обговорення фільмів, варто розставити декілька крапок над "ї" (не плутати з культовим часописом).
Ложка дьогтю
Назва не зовсім відповідала дійсності - це був радше не фестиваль, а показ іноземних фільмів за участі кількох іноземців. Але ж Міжнародний фестиваль звучить крутіше!
Загалом організація коливається на межі трійки.
Робота з журналістами, до прикладу, обмежилась бейджиком "преса" для безкоштовного входу.
На всі прохання, запитання (наприклад, стосовно списку фільмів, котрі вийшли у фінал, чи інших деталей) можна було почути щось на кшталт - "подивіться на сайті" , "пошукайте самі".
Програмка фестивалю - просто перелік фільмів з численними помилками, інша - на сайті у PDF-форматі із дуже заплутаним способом закачування. Багато інформації англійською мовою, без перекладу. Прес-релізів не існувало взагалі.
Вердикт: основна мета - «засвітитися» перед іноземцями. З іноземцями бігали як зі збитими яйцями.
Стосовно самого показу, частенько або не йшли субтитри, або вистрибував робочий стіл Windows, то вис комп - повний безлад.
Але спраглі кіномистецтва глядачі були ладні все стерпіти заради мистецтва.
Організатори таки молодці, що зробили кусень роботи, будемо сподіватись, що бодай до наступного разу вони виростуть зі своєї дитячості..
Кінопотік
Короткометражки на кінопоказах - це своєрідні очікування, захоплене потенційне оцінювання, як якийсь прикол чи ідею запхають у лічені кадри коротких метрів. Вони переважно передають не так історію, як ідею, настрій. Історію ж потрібно вгадати, бо у фільмі її просто немає, лише натяки. Фрагменти, знаки, сліди.
Короткометражки не вимагають глибокої бази знань від глядача, хоч часто містять дуже глибокий зміст.
У цьому й полягає кіномистецтво коротких метрів - передати пересічному глядачеві ідею, часто підсвідомо спонукаючи сприйняти глибокий зміст.
Описувати кожен твір зокрема - за об'ємом вийде не менш як добрячий том радянської енциклопедії. Тому спробую описати ті фільми, які, на думку глядачів за підсумками двох днів, стали найкращими.
Коротко зупинюсь на "Українському старті" - роботах, що не потрапили у перелік кінощоденника у підсумку, а саме двох з п'яти представлених фільмів.
Часто у коротких метрах немає місця словам. Особливо, коли твір майже пантоміма, що поєднує чорно-білі кольори, сентиментальність і абсурд.
Такої була стрічка "Тінь метелика" (10. Анна Смолій, Україна). Цей твір більше візія, де зображують хлопця і дівчину, ототожнюючи з парою голубів, блукання, де дівчина ототожнюється з метеликом чи його тіню на асфальті. Самотність, роздуми, відсутність.
Справжнім шедевром був анімаційний твір "На грані" (6. Артем Сухарєв, Україна) - головна ідея - нестримний політ душі, мрії, прагнення, що дають наснагу робити, здавалося б нездійсненні речі. Два сюжети, які переплітаються - спроби ковзаняра досягти успіхів у фігурному катанні, який упав на тренуванні, і тепер його майбутнє під загрозою, і те що йому примарилось... балет вантажівки на пересічній місцевості (пробачте за непрозорість, але хто бачив цей "мульт", погодиться, що інакше описати вкрай важко). У синонімічний ряд стають: вільність, політ, на межі можливого, на межі божевільного. Дуже емоційна сюрреалістична робота. Повноколірна.
"Знаки" (Патрік Х'юз, Австралія)
Молодий чоловік не вписується у навколишнє життя: не розуміє, що відбувається навколо, з чого сміються його співробітники, слухає годинні нотатки своєї матері на автовідповідачі, йому не фортить з дівчатами.
І тут він помічає, що з його робочого місця видно вікно іншого офісу, де працює симпатична дівчина. Вони починають спілкуватися, пишучи короткі вислови маркером на папері і показуючи їх одне одному у вікно. Вони малюють смайлики, грають у хрестики-нулики (і це під час робочого дня, працюючи з документами, під час нарад у боса через відкриті двері). Так триває кілька днів. Хлопець надумав написати "Хочеш зустрітись?" але перед тим, як показати напис, довго тренується перед дзеркалом вдома. І от, коли нарешті наважується, біжить щодуху на роботу, заходить у офіс і помічає, що у тому кабінеті відтепер сидить інший працівник - дівчини немає.
Він у розпачі. А виявляється, дівчину підвищили, і вона виглядає з вікна на поверх вищого. Звичайно, вона теж хоче зустрітися.
От вони стоять на вулиці, в обох схвильованість на обличчях, він підходить ближче і запинається. Вона ж прикладає палець до уст (мовляв, помовч) і витягає папір, на якому намальоване серце з написом "hi".
От така мила і романтична історія про пошук половинки, офіси, урбанізацію і брак повноцінного спілкування.
"Риба-молот" (Сем Донован, Великобританія)
Історія про хлопчика Бориса, який спостерігає за рибою-молот.
Його батьки розлучені, матір працює в аквапарку, батько приходить, щоб побачити сина.
Хлопчик одягає окуляри, що роздвоюють перспективу, імітують візуальне сприйняття світу, характерне для риби-молот - ліве око бачить лише те, що ліворуч, праве - те, що праворуч.
Наступний кадр - (екран крізь ці окуляри) поділений на дві частинки - ліворуч батько, праворуч матір.
Його матір має одностатеві стосунки зі співробітницею.
Якось так стається, що всі четверо їдуть в одній машині, зупиняються на березі моря. Хлопчик дає поглянути крізь окуляри маминій партнерці. Та одягає окуляри і скрикує - вони роздвоюють світ, "це ж боляче". Відповідь хлопчика - "я знаю".
Борис намагається помирити батьків. Батьки відходять побалакати наодинці, хлопчик утікає, одягнувши водолазний костюм і макет акулячого плавника, імітує у морі велику рибину. Цей вчинок лякає і сердить усіх трьох дорослих, але зрештою змушує їх сміятися.
Остання і ключова фраза фільму устами хлопчика до маминої подруги: "І ти теж смієшся? Тебе теж зачепило? Ти ж тоді не справжня лесбіянка!"
Трактування лесбійства як недолюдини в устах маленького хлопчика, руйнування сім'ї, виховування сина жінкою, яка має одностатеві зносини, розвал навпіл цінностей і світу, наче через оті окуляри.
"Гінеколог" (Альфонсо Камареро, Іспанія)
Європейське кіно швидко і боляче реагує на проблеми у суспільстві.
До гінеколога приходить чоловік і просить щоб її(!) обстежили.
Персонал називає його дівчиною, хоча жінка-гінеколог бачить, що це чоловік, і виганяє за двері за такий жарт.
Ідея і кумедність - зміна звиклого соціосценарію поведінки людини.
Медсестри, адміністратор, старші жіночки у коридорі - всі вважають цього чоловіка жінкою.
Персонал клініки говорить про непрофесійність гінеколога, мовляв не можна ставитись до цієї "дівчини" так зневажливо лише тому, що вона не така, як інші. Керівництво гінеколога нагадує, що расові, релігійні та інші відмінності не можуть впливати на ставлення до пацієнта.
Мова про конфлікт двох моралей доведена до наочної абсурдності.
Зрештою гінеколог, хоч і каже "як я це можу зробити, якщо у нього немає...", під тиском начальства погоджується обстежити "її". Пацієнт(ка?) сідає у гінекологічне крісло, гінеколог бере скальпеля і відрізає "їй" статевий орган.
У новинах місцевого телебачення говориться про злочин гінеколога, яка відрізала пацієнтці статевий орган.
Картина викликає істеричний сміх у глядачів. Але під час довгих титр і драматичної музики, що їх супроводжує, на обличчях глядачів спочатку промальовується сум'яття аж до розгубленості. Музика нагнітає напруження, і зал сидить мовчки з переляканими обличчями. Прийшло усвідомлення жахіть, пов'язаних зі зміною статі, гомосексуалізмом, трансвеститством і наслідків так званого "рівноправ'я".
"Друге дихання" (Варанте Суджіян, Вірменія)
За першим переглядом не вдалось оцінити всього задуму автора, який справді талановито доносить ідею до глядача.
Кишеньковий злодій краде у дівчини на вулиці гаманець, вона його наздоганяє, б'є і забирає свій, а потім і його гаманець, щоб не вимахувався. Випадково вони зустрічаються знову у тренажерному залі - вона виявляється боксеркою. Він просить віддати його речі і познайомитися "з нуля". На що отримує відмову і вияв крайньої зневаги.
Вона йому подобається, він стрибає з мосту, щоб привернути її увагу, і дівчині доводиться його рятувати, витягуючи з річки. Фінальна сцена - обоє мокрі, у болоті, цілуються на траві.
Якщо глянути глибше - знову підноситься проблема фемінності і маскулінності. Дівчина, що має відстоювати себе, захищаючи на вулиці, відвойовуючи свій гаманець і зрештою честь, дівчина, в житті якої немає місця для ніжності.
Хлопцеві не вистачає мужності. Він злодій, і це для нього філософія, свобода, потреба для відчуття власної вартості. Проте статечний, не маргінального вигляду. Він розповідає дівчині таємниці свої справи таким тоном, яким подруги діляться думками про макіяж.
Зміна ролей помітна навіть у композиції - вона впевнено йде вулицею, а він позаду у тіні, пригинаючись, в'ється за нею, намагаючись зацікавити розмовою. Вона його зневажає - він девіантний, крихітний злодій, не здатний бодай на пограбування банку - а лише краде гаманці і телефони у тінейджерів.
Коли обоє опиняються у воді, суспільні надбудови нівелюються, надзвичайність ситуації, емоції знову повертають їй жіночність, йому мужність (все ж він стрибнув із мосту, щоб привернути її увагу). Врешті, падає бар'єр. Титри, оплески, кінець.
Відбираючи фільми, глядачі навряд чи надто вдумувались у глибокий філософський зміст, бо ж прийшли більше відпочити, ніж скурпульозно аналізувати кожну роботу. Через афектність, емоції, породжені вдалою ілюстрацією актуальних проблем суспільства, відбірано ті фільми, котрі яскраво, талановито піднімають найактуальніші суспільні болячки.
"Ближче" (Айтор Ечеверіа, Іспанія)
Єдиний чорно-білий фільм, що увійшов до переліку найкращих.
Два оголені тіла у динаміці, обіймах, рухах, дотиках.
Акцент на світлотіні, високому контрасті. Чітко промальовуються текстури, шкіра. Підкреслюються звуки уривчастого подиху, гнучкі і пластичні рухи. Подихам акомпанує крапання води, дзвіночки - все це створює неповторно чудернацьку гіпнотичну музику.
Облич не видно - це не важливий елемент. Напруження від збудження, досконалі форми тіл і чудова "хореографія" акторів.
Чимось дуже нагадують театр у японській техніці буто, де акцентують саме на тілі як емоційній складовій.
Фільм є сумішшю елементів вишуканої еротики, балету, пантоміми, мюзиклу та театру. Маленька деталь, як видалось однієї миті (категорично стверджувати не буду), - обидва тіла жіночі.
"Ми - перша особа множини" (Кевін Кірченбауер, Німеччина)
Останній фільм - "Ми - перша особа множини" - був сюрпризом. Апелювання до соціальних моделей поведінки, психології людини, суспільних процесів у формі, доступній найширшому загалу - відеоряд і роздуми наче філософа початківця.
"Фільм про непередбачуваність аспектів людської поведінки" Відеоряд у стилі документальної хроніки з нецілісним сюжетом, титрами і голосом за кадром. "..кайдани послідовних дій і наслідків, котрі не в змозі розірвати"; "людські стосунки, історія повторюється з усією жорстокістю".
"Я боюсь груп людей, що живуть "гітлерівською молодістю" системою цінностей і покарань" - апелювання до жахливих наслідків злої природи людини.
"Я існую. У мене є вуса... і я існую! Подивіться на мене - я існую тут, я існую!" - вгадуєте суміш Декарта і німецької класичної філософії?
"Всі проблеми людства... аспекти людської поведінки... я прокинувся... звільнення". (ніцшеанський акцент надлюдини).
"...мільйон людей, в яких я міг би закохатись, але ні..."
Хай там як, але кіноматеріал був шаленим шматком для роздумів, пошуків і насолоди. Мабуть, навіть надто великим, щоб проковтнути його за раз чи навіть за три дні. А от пережовувати і обдумувати цей шматок можна як мінімум до наступного фестивалю. Якщо він, звісно, буде.