1 жовтня в український прокат виходить повнометражний дебют українського режисера Віталія Потруха - фантастичний трилер «Загублене місто». Сьогодні, 30 вересня, у Львові відбудеться його допрем’єрний показ.
У фільмі йдеться про техногенну катастрофу, яка стала результатом невдалого експерименту й наслідки якої ще не вивчені.
«У зоні відчуження з'являються лише мародери. Звичайні люди в цій місцевості дивним чином зникають. Головні герої картини - мрійливий мародер, жінка, що втратила сім'ю та засуджений суспільством науковець - волею обставин опиняються у незвичайному місті з власними законами. Чи можна втекти від долі? Що робити, коли твій світ змінився назавжди?», - йдеться в синопсисі стрічки.
У картині знялися Сергій Романюк, Ірина Новак, Дмитро Лінартович, Костянтин Лінартович.
А от головну роль виконав відомий шоумен, теле- та радіоведучий, актор Андрій Джеджула. Також у фільмі в невеликій ролі знялася його наречена Інна Крамаренко.
ZAXID.NET розпитав актора про роботу над фільмом та про очікування від виходу картини у прокат.
Розкажіть, будь ласка, про фільм, на який глядачі давно вже чекають.
Справді, про фільм говорять уже давно. Я буду називати речі своїми іменами. Свого часу, ще за Януковича було 5 команд, яким Держкіно видало гроші для розвитку українського кіновиробництва. Офіційно на це виділили близько $700 тис. Дуже немала сума для фільму, не тільки українського. І жодна з цих груп нічого не зняла.
У підсумку принесли фільм тільки ми. Всі були тим здивовані. Потім не могли домовитись між собою студія Довженка та Держкіно про те, хто є власником прав на цей фільм. Потім прийшли нелегкі часи, революція, війна. Всім не того було.
В результаті фільм вже два роки лежить готовий. Тож ми вирішили, що відкладати довше не можна.
Фільм ще майже ніхто не бачив, але вже кажуть про його схожість з «Пікніком на узбіччі». Це правда?
Для тих, хто читав Стругацьких і бачив лише тізер, схоже. А загалом, не дуже. Є електростанція, на якій проводилися незаконні досліди. Один з них вийшов із під контролю, внаслідок чого зникло ціле місто. Під час зйомок ми орієнтувались на Прип'ять, реальне місто біля Чорнобильської АЕС. Отже, є зникле місто, є директор електростанції, його грає Сергій Романюк, народний артист України ( він так багато знімається, що ми жартували, що його хіба з дзеркала не показують). Є люди, які не були в місті, коли воно зникло, але в них там залишились родичі. Наприклад, дівчина, яка хоче помститись. Об'єкт обнесений колючим дротом і нікого туди не пускають, жодна бригада рятувальників звідти не повернулась. І є такий собі романтик-мародер, якого граю я. Він постійно, щодня, як на роботу, ходить в ту зону. Знаходить, як туди потрапити і тягає звідтам різні речі. Тож колишній директор та дівчина (її зіграла Ірина Новак) вмовляють мого героя провести їх в цю закриту зону.
Ми опиняємося в інший вимір. А там зниклі люди живі. Це альтернативна реальність, яка виникла в результаті експерименту. Найголовніше, що люди там можуть бачити своє майбутнє. А далі все залежить від того, чи зможе людина сприйняти своє майбутнє. Більше не розповім, бо не цікаво буде потім дивитись.
Де відбувалися зйомки?
Тунелі ми знімали у шахті у Стебнику, що за 6 км від Трускавця. Це соляна шахта, де раніше видобувалась вся таблиця Мєндєлеєва, а тепер - тільки сіль. Абсолютно реальна шахта, 150 метрів під землею. Ми там десь тижні два під землею знімали, як кроти.
Таких героїв, як ваш самотній мародер-романтик, у світовому кіно загалом багато. Ви мали якісь зразки чи повністю шукали щось своє?
Мародер-романтик – це, людина яка живе поза законом, але за своїми принципами порядності. Щодо зразків, то я не повторював нікого.
Для того, щоб знайти щось своє, було достатньо часу. В Голлівуді знімають за добу десь 4 хв фільму, ми знімали десь 1,5-2. Тобто я мав за день вдосталь часу, щоб вжитися в роль. Я дуже прислухався до режисера, до знімальної групи.
Мені, до речі, тяжко було потрапити в кіно. Коли я проходив кастинг перше, що зупинило режисера: «він шоумен? теле- радіо-ведучий? Нам цього не треба, це ж нам не цікаво. Нам потрібен актор». Було дуже важко його переконати. Вже коли це вдалося і він вирішив взяти мене на роль, його відмовляли майже всі. Від гримера до другого режисера. Ми з ним поговорили. Він запитав: «От скажи, чому я маю взяти тебе?». Я відповів: «Ви можете взяти якогось Дюжева чи Безрукова, чи ще когось із відомих акторів. Але для вас це також перший повнометражний фільм. Якщо візьмете когось відомого і фільм вдасться, то всі скажуть, що це вдалось через хороших акторів. Якщо фільм буде лайном, то скажуть, що вони молодці, режисер не дав собі раду. Щоб не було таких розмов, вам потрібно взяти когось нового».
Велика біда в українських фільмах, на мою думку, що театральні актори працюють у цій же стилістиці в кадрі. У вас немає такого досвіду. Як думаєте, це допомогло бути більш органічним?
Мають, так. До того ж я не однобокий. Крім того все своє життя я мріяв потрапити в кіно. Всі роки, які я пропрацював на радіо та на телебаченні, я взяв як базис. Робота на радіо навчила добре розмовляти, швидко викручуватись з ситуацій, телебачення - не боятися камер, робота на сцені привчила усвідомлювати реакцію людей. Потім я почав зніматися в серіалах, щоб загалом зрозуміти цю всю кухню. Так що насправді я був добре підготований, але люди не знали про це. І це добре. Я весь час, у своїй роботі, будь-де, постійно ламаю усталене амплуа. Я не хочу, щоб мене сприймали лише з одного боку. Я хочу бути для режисера пластиліном.
Я жодного слова не перечив на майданчику, хіба міг щось запропонувати. Наприклад, запропонував, що виконуватиму трюки без каскадера.
Також мені не подобався одяг, який нам на студії видали. Я його сам знайшов. Але загалом весь час слухався. Прислухався і до режисера, і до операторів. Я розумів, що не маю права на помилку, бо це моя перша головна роль. І я дуже радий, що знявся українською мовою.
Зараз Держкіно скасовує багато прокатних посвідчень російським фільмам. Чи зможе українське кіно заповнити нішу, яка утворюється?
Зараз дуже тяжко з фінансуванням. Якщо у нас будуть з'являтися меценати і компанії, які готові продюсувати кіно, знімати ми можемо. Ми, наприклад, знімали все майже на ентузіазмі, закривали очі на усі побутові незручності, тільки б зняти. Гроші, які були, майже всі витратили на добру техніку.
Тобто, є люди, які можуть зробити добре кіно. У нас багато талановитих режисерів, акторів. Проблема в коштах.
Зараз ми маємо бути другорядними акторами для російського кіно. Звичайно, зараз росіяни у кіно років на 10 вперед пішли. Але треба усвідомлювати, що машинка, яка для них знімає, українська. Вони сюди приїжджають, бо тут дешевше. Такий собі міні-Голлівуд виходить. Уявіть, що коли знімається російське кіно, російські актори на головних ролях, а всі решта - українці. От така легенда про російське кіно. Наші актори на наших локаціях, наша техніка, наші студії… От вам і російське кіно.
Невже ми не можемо цього зробити? Просто трохи більше фінансування і віри у власні сили. Тому я дуже вірю в українське кіно.
Чого ви очікуєте від прокату вашого фільму?
Для себе особисто я жодних зірок з неба зривати не планую. Я очікую, що режисери дізнаються про мене, як про актора. У мене універсальне обличчя. Я дуже легко можу ставати італійцем, іспанцем, французом, американцем... Тож хочу зніматись і надалі. І, звичайно, хочу щоб фільм сподобався, щоб він став успішним.