Заступник глави Адміністрації Президента Ганна Герман у прямому ефірі закликала нас, українців, допомогти “цьому Президентові”. Вона так і сказала: «Чи варто нам казати про те, що все повинен зробити Президент, а чи не варто вам поставити і собі запитання – а чим ми сьогодні, кожен з нас цьому Президентові допомогли».
Мушу визнати, ще ніколи і ніякі слова Ганни Герман так не запали в мою душу, як цей полум'яний заклик. Я навіть поставив собі запитання: а, справді, чим я допоміг Януковичу? Із сором визнаю — нічим. Більше того — я навіть не голосував за нього. Зрештою, а чим я можу допомогти “цьому Президентові”? Ну, давайте поміркуємо.
Можу матеріально. Позичити чи пожертвувати пару сотень гривень на президентську резиденцію чи президентський вертоліт. Справа, кажуть дорога, і президент наш дорогий, тому і моя сотня, напевно, знадобиться.
Можу морально: Президенте — тримайся! Путін, он скільки тримається... А Лукашенко, взагалі молодець. Ну, в Каддафі та Мубарака якась промашка вийшла, але свої років тридцять при владі вони відтарабанили. Краще, звичайно брати приклад з королеви Великобританії — завжди у палаці, завжди всі люблять і ні за що не відповідає. Може тому і люблять, що є кому і без неї відповідати.
Можу допомогти і корисною порадою. Ну давай, Президент, поміркуємо разом. Ти обіцяв почути кожного? Обіцяв. Вікторе Федоровичу, ну ти ж не Бог... Президент всія України, це немало, не сперечаюсь, але ж не треба себе рівняти з Господом. Можливо, для Ганни Герман ти і є Всевишнім, теж не буду спорити, але ж не для кожного українця...
Ти обіцяв краще життя вже сьогодні? Обіцяв. Пане Президенте, ти ліпше за мене знаєш, що за базар треба відповідати. Де воно те “краще”? Де воно взагалі те життя? Ще одна реформа від Азарова-Тігіпка і життя у нас буде тільки на небесах, прости Боже. Ти знайди хоча б одного підприємця чи бізнесмена, який би похвалив ваші реформи. Так, я знаю, що ти назвеш кілька прізвищ. І я їх назву. І вся Україна їх назве. Але ж їм, Вікторе Федоровичу, усі реформи во благо. І тільки їм чомусь. А от що робити решті 99 відсоткам українців? В Італії, Греції та Іспанії на всіх українців не вистачить будов і літніх людей.
Пане Президенте! Чи дивився ти коли-небудь в очі Табачнику-міністру? От мені цікаво, що ти думаєш у цей момент. Те ж саме , що і 90 відсотків українців, чи щось своє, потаємне? А колись розповідали, що ти не тільки на словах і на вигляд суворий. А хочеш, щоб тебе народ водночас полюбив і заповажав? Ні, не звільнити... Хай ще помучає українців, щоб надовго запам'ятали, якого вони роду-племені. Ну зроби так, щоб сам звільнився. Після того, як з лікарняного вийде. Ну це, типу, порада. А ти вже сам додумуй.
Вікторе Федоровичу, а давай дружити! Дружити з розумом і Україною. Всією Україною. Давай вивчимо слова гімну (а заодно дамо їх вивчити комуністу Симоненкові), давай разом почитаємо Шевченка, Франка, Ліну Костенко, сходимо в автокефальну чи греко-католицьку церкву, пообідаємо у “Криївці” та відвідаємо місце останнього бою Романа Шухевича... Давай нарешті згадаємо, що ми хлопці славного козацького роду, що ми — європейці, що ми патріоти, що ми господарі на своїй землі, що ми і тільки ми маємо писати свою історію, мати свою мову, свою культуру... І на своїй землі маємо жити заможно і довго.
Пане Президенте! Я хочу допомогти тобі не просто увійти в історію першим справжнім українським Президентом-патріотом. Ти будеш вписаний у цій історії золотими літерами, якщо збагнеш кілька простих істин: не треба обдурювати себе і людей, немає таких грошей, за які можна було б купити життя вічне і немає такої охорони, яка може гарантувати цілковиту безпеку. Вір у Бога, Україну та українців!
Я традиційно закінчу словами: “Слава Україні!” Ганна Герман знає, що треба відповідати.
Президенте,.. будь героєм!