- Моя хресна мама казала, що жити треба, поки можеш працювати, а коли не можеш - тоді немає чому жити. І я так роблю. Для мене найкращий відпочинок - це моя робота.
Директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький вже давно став неординарною постаттю української культури, про цю людину розповідають легенди, складають анекдоти. Його авторитет беззаперечний для всіх його учнів, колег і навіть тих, кому він не до вподоби, а за десятиріччя роботи у галузі культури, її збереження, знайшлись й такі. Попри те, що Борис Григорович мешкає у Львові, застати його за місцем роботи доволі складно. На моє запитання щодо запису інтерв'ю директор галереї відповідав, що завтра він буде у Золочеві, потім їде до Батурина, далі за планом - Підгірці, ну а потім, може, його таки вдасться «зловити» у Львові. У Львові Бориса Возницького вдалося «зловити» на задньому дворі Палацу Потоцьких. У костюмі, при краватці, з зіркою Героя України на грудях і лопатою в руках директор Львівської галереї мистецтв перегортав купу каміння, і це у 83 роки.
Про своє життя, збереження культурної спадщини Борис Возницький розповів в ексклюзивному інтерв'ю ZAXID.NET.
- Ось плануємо невеликий сад. Тут хотіли зробити підземний паркінг. І це тоді, як Палац доводилося років 10 рятувати після їхньої ідеї із підземним трамваєм, коли будівля почала розвалюватися, купу грошей на порятунок виділили, і ось - знову ідея. Я розумію, що розвиток місту потрібен, але треба зважати на ціну цього розвитку. Хочу тут багато встигнути зробити, бо у понеділок знову їду до Батурина. Там за два тижні маємо відкривати Батуринський палац Кирила Розумовського. На цих теренах України, за Дніпром, по суті немає замків. Є Хотин, Кам'янець-Подільський - і все. Я був у Батурині на відкритті цитаделі та козацької церкви, яку робили львів'яни. Мене поводили територією, показали, що до чого, і запросили до співпраці. Опікується всіма цими роботами Президент. Він привозив туди різних меценатів. Кошти знайшли. Палац відреставрували на європейському рівні - у нас такого немає ніде, зробили дороги.
- Ви зазначали, що низку експонатів до Батурина буде передано з музеїв Львова?
- Так. Дещо йде на тимчасове збереження. Музей етнографії передає бібліотечну шафу 1732 року, в Європі такої немає. Вона була у страшному стані, наші реставратори два місяці над нею працюють. Історичний музей передав кілька портретів, зокрема Карла ХІІ. Львівська галерея мистецтв передає щось на постійне зберігання, щось на тимчасове. Робимо палац так, як його собі начебто уявляв Кирило Розумовський. Він побудував його і помер, він же там жив, у дерев'яному палаці. Я там побачив кобеняк і сопілку, це він у дитячі роки свині пас. Кобеняк одягнув, взяв сопілку і свині пас - майбутній гетьман України і Президент академії наук Росії.
- Ви говорите, що до Батурина передадуть багато експонатів з музеїв Львова... Це ще одне підтвердження того, що в нас зберігається найбільше пам'яток, але коштів на їх утримання так і не стало більше, хоча обіцянок на всю Європу вистачить?
- Грошей, безумовно, ніхто не дає. Ви знаєте, що ми самі зробили Олеський замок, 24 роки робимо Золочівський, 8 - Підгорецький. Зараз от я в Руду, де є Музей Виговського, везу гармату. У нас експонатів до Виговського майже не залишилось. Шукаємо, робимо, що можемо. Триває пошук його могили.
- Але тим, хто обіцяє кошти на все, палаци, замки потрібні лише для піару...
- Чому? Президентові таки потрібні. Зараз Томенко зацікавився цим питанням, він почав робити Качанівку, палац, правда, він робить там не музей, а гостьовий дім. Знаходить кошти.
- То це буде для окремої групи людей?
- Чому? Можна зробити і для широкого загалу.
- Якщо повертатися до питання збереження культури, то чому у нас немає такої програми на рівні держави? Чого бракує? Виховання? Що ще має відбутися, скільки церков, пам'яток ми маємо втратити, щоб спадщиною почали опікуватися?
- Головне - виховання, його справді немає. Друге - немає українського народу, немає нації. От ми тут з вами одне думаємо, а вони там - зовсім інше. Пригадую, коли ми збирали в 60-х роках минулого сторіччя експонати, я часом прихожу в якусь церковцю, хочу врятувати ікону, а мені якийсь начальник каже, що, мовляв, чого ти в нас щось забираєш? Я одному такому показав абзац з «Майн кампф» Гітлера, де пише, що для того аби знищити націю, треба знищити її минуле. І от до цього часу Росія хотіла знищити цю націю, знищивши її минуле. Я навчався у Петербурзі, і для нас лише 1962 року почали читати курс мистецтва народів СРСР, а то ми тільки вивчали Європу і Росію. Ми не знали, що у нас є Софія Київська, що є замки. Реставрувалися виключно пам'ятки в Росії, а в республіках нічого, все нищилося. Коли литовці відреставрували Тракайський замок, то другого секретаря компартії звільнили. Це нищення культури, нищення духовності, нації. Воно триває, бо зараз, коли Україна незалежна, в нас головну роль грають гроші. Заради них нищать все, навіть церкви, продають іконостаси. Ікони валом «йдуть» через кордон, це нікому не потрібно - гроші потрібні. Немає духовності, ніхто цього не вчив. Ми колись приїжджали до церкви, там люди ставали з вилами і казали, що ми вас не пустимо, бо ви хочете забрати ікону, а це наші діди робили. Тепер тих ікон вже давно немає, прийшло нове покоління, якому нічого цього це непотрібно.
- Така політика, культурний геноцид триває...
- Мені так осточортіла їхня політика. Я вже цього всього не витримую. Я навіть написав статтю, яка, гадаю, буде сенсацією в Україні.
- Може, поділитеся кількома тезами з неї? Де ми її зможемо прочитати?
- У «Дзвоні» наступного місяця. Про що, скажу лише таке: у нас на Пагорбі Слави поховано Ніколая Кузнєцова, Героя Радянського союзу. Так от: Ніколай Кузнєцов нещодавно помер в Америці. Отак, нас завжди і кругом, і зараз обманювали... більше не розповім. Я не хочу зараз щось говорити про політику - осточортіло. Я собі працюю, живу, і все, мене то вже не хвилює. Я хочу, щоб була Україна, були українці, і подумали про свою спадщину, що треба зберегти. Майже нічого не залишили, було 600 замків, а оборонних споруд - 4 тисячі. А тепер 24 замки і понад сто руїн. Це треба зберігати.
- Повернімося до львівських замків: голова ради директорів Індустріального Союзу Донбасу Сергій Тарута обіцяв виділити кошти на Підгірці. Минулого року відкрили Благодійний фонд «Підгорецького замку», ви тоді висловили скептицизм стосовно його успішності.
- Так, Тарута обіцяв, але це було до кризи. Стосовно фонду я справді так говорив, бо це вже другий фонд. Вони щось таки роблять. Грошей немає, але є пропаганда, фільми знімають. Буде виставка «Підгорецька збірка», її експонуватимуть у нас, а потім у Кракові. Планують привезти експонати з Аргентини, Польщі.
Щодо меценатів, так-от зараз Писарчук у Золочеві доробляє фасад палацу. Нехай говорять, що хочуть, а без нього там нічого би не було.
- Великий палац там обіцяли відкрити ще минуло року.
- Цього року, на День незалежності, таки відкриємо.
- Відомо, що експозицію Китайського палацу у Золочеві мали поповнити ще одним експонатом - єгипетською мумією.
- Так, ми маємо її привезти, але коли, що і як - ще не знаю. Вона зберігається у Лаврі в Києві. Її там дуже бояться, поклали в окремий підвал, заходять у приміщення лише в масках, бояться. Ми домовилися, що ми її заберемо в Китайський палац. Поляки беруть на себе реставрацію. Ми її привеземо, до нас приїжджають польські спеціалісти.
- Цікаво, чи є підрахунки, скільки держава втрачає через відсутність інвестицій у туризм?
- Багато - мільйони, мільйони. Це так, бо в людей апатія. Я дивуюся, що цим не займаються. Минулого року в Золочівському замку було 132 тис. туристів, помножте це на п'ять гривень, ми заробили майже мільйон. За ці гроші продовжуємо реставрацію. Якщо ми відкриємо наше «Золоте кільце», ми відмовимося від державних коштів, але треба нам допомогти зараз.
На Підгірці держава нам виділила минулого року 3,5 млн грн. Цього року ніби 4 млн, але до цього часу грошей немає. Зараз там за кошти львівського мецената Ігоря Жука створюють терасовий парк. І ще коли ми з ним були там, то сфотографували привид Підгорецького замку, кілька тижнів тому, постать жінки («Біла дама»). Це туманна жіноча постать. Кияни привезли повітряну кулю, і на верхній терасі надували. Сів у неї Ігор Жук, жінка Куйбіди, Куйбіда сам не хотів. Нас підняли над замком, і коли робили фото, то зафіксували постать.
Щодо інших замків - те саме: щось там виділили, але гроші не прийшли. Через це і готелів біля них не роблять, бо ніхто не знає, чи будуть відновлювати замки.
- Багато розмовляють про передання замків у концесію, вам ця ідея не до вподоби?
- Концесія? Замки не підлягають концесії! Концесії підлягають дороги, залізниці, вокзали, будинки громадського та культурного характеру, коли там немає рекреаційної зони. Всі наші замки мають зону відпочинку. Коли хотіли забрати Свірж, бо, видно, обласне керівництво вже продало, то вони добилися, щоб Янукович дозволив концесію. Замки під концесію не підлягають. Тим паче, що Президент дав список замків, які не підлягають приватизації, концесії і так далі. Всі наші замки не підлягають приватизації, крім Поморянського, його забули внести до списку. В Європі немає концесії. Там є власність. Їх купують, беруть в оренду. Тільки в Опольському воєводстві, найменшому воєводстві Польщі, 126 замків та палаців. Польща має біля 400 замків. Чехія - 600. У нас - 24. То про що говорити? Що, Україна не може утримати 24-х замків? Щоб не сиділа там приватна людина, а щоб туди люди ходили. Не можна такого!
- А місцева влада щось пропонує для їх порятунку?
- Ну, що я можу сказати...
- Ми вже говорили про те, що на Львівщині горять дерев'яні церкви, вони унікальні. Є схожі в Японії...
- На японські хіба трішки схожі. Хтось колись писав про вплив Японії на українську церкву, але впливу не було. Наша церква - це карпатська ялинка, це звідси вплив на структуру української дерев'яної церкви Прикарпаття. Але дерев'яних церков найбільше є у Скандинавії. Норвегія, Швеція - у них зберегли дерев'яні церкви 14 сторіччя, і це за їхніх погодних умов.
А в нас усьому заважає безграмотність людей. Церкви їм заважають, не потрібно їх, палять. Приїжджають до обласної влади і просять дозволу будувати церкву, а обласне управління зі збереження національної спадщини каже, мовляв, у вас є церква, не дозволяємо, маєте дерев'яну церковцю - дивіться за нею. Люди повертаються до села, підпалюють, знову їдуть до Львова і кажуть - а у нас вже церкви немає.
- Звучить як святотатство ...
- Так, звучить. Але це не святотатство, бо є закон у Східній Церкві, що коли на ікону Богоматері не можна молитися, її треба спалити, пустити попіл з водою, закопати у землю. Якщо в церкві не можна молитися - її треба спалити.
- А як бути з тим, що до цієї церкви ходили твої діди-прадіди?
- Немає виховання, треба виховувати народ. Я вам казав, що тоді у 60-70 роках, коли ми хотіли взяти ікону, до нас люди підходили з вилами, сокирами і відганяли від церкви. А зараз того немає, людям не потрібно церков, головне - гроші. Все. От потрібна нова церква. Йде змагання. Одне село будує на 1000 людей церкву, інше мусить на 1200, а трете - на 1400. Старі церкви не потрібні, бо люди не розуміють їх духовної вартості.
Тому ми затіяли от що зробити. Я бачив таке в Австрії. Там в одному містечку три храми. Один - діючий, інший - Музей живопису, в третьому - Храм пам'яті, там все залишають як було, але стоять меморіальні дошки, де зазначено, що з цього міста в Першу світову війну загинули такі і такі люди. Я хочу таке зробити у нас. Щоб писало, що з цього села до Сибіру було вислано таких людей, в УПА воювали такі. Щоб туди можна було покласти квіти. Оце Храм пам'яті. Такий храм ми затіяли робити в селі Кути біля Олеського замку. Банківський інститут зібрав кошти, 240 тис. і почалися роботи.
- Як зараз вирішується питання з охороною пам'яток, всі пам'ятають, як взимку в Олеському замку відмикали електроенергію?
- Що тут скажеш, коли була низка резонансних викрадень, зокрема в Одесі, ми просто зняли з експозиції палацу Потоцьких Гойя, сховали в сховище. Не підведена сигналізація до неї, бо немає грошей. Ми сховали, це єдиний Гойя в СРСР. За роки незалежності із музеїв було багато викрадено. Гроші на охорону дають, коли піднімається галас. От взимку відмикали електроенергію, журналісти наробили галасу, музейники, гроші якось знайшлись.
- Отже, ви противник концесії. Ті, хто її захищає, починають робити закиди у ваш бік, що пан Возницький - таємний мільйонер, має там свій зиск і так далі.
- Вперше таке чую. Який таємний мільйонер (сміється). А знаєте, так. Я всім кажу, що я найбагатша людина в Україні, бо маю чотири замки, музеї. Тільки те, що я привіз з експедицій оцінюється в 16 млрд євро. Я такого ще не чув. Мільйонер? Нехай говорять.
- Ви все своє життя присвячуєте роботі, близькі не скаржаться, що ви більше уваги приділяєте замкам, ніж їм? Ви хоч колись відпочиваєте?
- Дружина це зрозуміла ще 60-го року і втекла від мене (сміється). Зі мною жила донька. Я відпочивав раз у житті і хворів кілька раз. Коли вперше захворів, то навіть не знав, де моя поліклініка. Відпочинок - це моя робота, я весь світ об'їздив. Я їду, для прикладу, до Парижу, то це хіба не відпочинок? Я відпочивати можу тільки на роботі.
- Це ваше життєве кредо?
- Моя хресна мама казала, що жити треба, поки можеш працювати, а коли не можеш - немає чому жити. І я так роблю. А коли не зможу, то не знаю, що буде. Для мене найкращий відпочинок - це моя робота.
- Яке ваше улюблене місце у світі, в Україні?
- Якщо враховувати те, що я відпочиваю працюючи, то місце, де я працюю у якийсь момент, і є найкраще. Працюю в Олеську - значить, це моє улюблене місце. Зараз улюблений Золочів, потім він перестає бути улюбленим, і я перемикаюсь на Підгірці. Зараз обожнюю Батурин. Я все там вже знаю, що на якій стіні має висіти, де і що стоятиме. А в світі - Париж, Мехіко. Мені подобається їхнє ставлення до пам'яток. Наприклад, Мехіко. Наче і народ сформувався не давно - злиття іспанців і індіанців, а вони стільки вже пам'яток мають.
- Коли повертаєтеся до Львова з Європи, мабуть, стає сумно?
- Сумно. Мене засмучує те, що відбувається в Україні. Мене злість бере. Я роблю стільки від злості. Ще зі студентських часів. Коли закінчив Петербурзьку академію, побачив, як в Росії реставрують пам'ятки, а в нас - нічого... Мене така злість взяла, що у нас такого немає. Я обурювався, чому в Підгірцях туберкульозний санаторій, в Золочеві ПТУ - чому так?
- Насамкінець скажіть, як ви оцінюєте проведення «Року Пінзеля», «Року замків»?
- Ну, це було нормально зроблено. У результаті «Року замків» я знайшов новий замок тамплієрів на Волині 1239 року. Про нього ніхто не знав, а є англійські джерела, зараз тривають археологічні розкопки, це найстаріші тамплієри у нас в Україні. В результаті «Року Пінзеля» його твори поїдуть до Європи. Це перший митець з України, якого прийматиме Лувр. За 600 років існування нікого з України там не презентували.