Однією з інтриг уже близьких виборів мера Львова було те, хто ж стане кандидатом на цю посаду від владної партії «Слуга народу». Цього тижня ми отримали відповідь – це Тарас Кльофа, депутат Львівської міськради. Ми запросили його у студію, щоб розпитати про причини такого рішення.
Отже, розкажіть для початку про сам процес висунення, як ухвалювалося це рішення?
Значить, було оголошено праймеріз, де було висунуто три кандидатури – моя, Олега Берези, а також Юрія Холода, який в ефірі знявся у зв’язку з тим, що в нього є певні проблеми зі здоров’ям. Відповідно, залишився я і Олег Береза. Праймеріз я виграв – і на загальноукраїнському з’їзді партії «Слуга народу» був висунутий кандидатом на посаду міського голови міста Львова.
Цікаво, бо праймеріз – це такий елемент, який ніби збільшує прозорість цієї всієї процедури. Але я звернув увагу, що партія так і не оголосила результатів праймеріз, тобто хто набрав більше. Сказали тільки, що голосували і за вас, і за Березу – «а ми вирішили, що буде Кльофа».
Я переконаний, що більшість набрав я, оскільки після того, як праймеріз відбувся, почалася доволі така інтенсивна кількість телефонних дзвінків із запитаннями чому, що, як. Я перестав слідкувати за цими подіями в інтернеті – і десь за певний проміжок часу дізнався, що все-таки переможцем став я.
Розкажіть, як взагалі виникла оця ідея балотуватися від «Слуги народу»? Чия це була ініціатива – ваша, партії?
Ні для кого не є таємницею, що кілька місяців раніше ми з колегами (нас було п’ятеро) вийшли з фракції «Самопомочі» [у Львівській міськраді]. Ну і, звичайно, це стало такою темою, як депутати будуть рухатися далі, тому що це сталося майже-майже під завершення каденції депутатської, перед початком нового політичного сезону. І малювали абсолютно різні сценарії: від того, що це є чийсь проект і ми всі підемо від «ЄС», чи, можливо, буде пропозиція від Блоку Юлії Тимошенко.
Потім з’явилася думка, що я якщо отримаю посаду начальника Військового медичного клінічного центру (бо ви знаєте, що наш очільник, на превеликий жаль, пішов із життя в зв’язку з хворобою важкою), і тільки в тому випадку, якщо я отримаю цю посаду, то дам свою згоду на кандидування на посаду міського голови – такі розмови були.
І тим не менше, я залишився на тій посаді, на якій я є, залишився заступником начальника госпіталю з медичної частини – і прийняв рішення кандидувати на посаду міського голови від партії «Слуга народу». Тепер ключове питання – чому і як це виникло.
Я ще хочу уточнити: ви звернулися в партію чи партія до вас звернулася?
Мені запропонував голова Львівської обласної держадміністрації Максим Козицький, ми мали з ним не одну розмову. Він окреслив шляхи, він окреслив людей, які будуть рухатися. І хочу сказати одне: що з тими людьми, які будуть іти і висувати свої кандидатури, щоби стати депутатами, особисто мені не соромно рухатися вперед.
А звідки ви знаєте? Ви всіх знаєте, хто буде висуватися від «Слуги народу»?
Багатьох знаю. Якщо можна – збережу інтригу, поки що цього оприлюднювати не буду. Я думаю, що вже найближчим часом буде сформований список, він буде оприлюднений.
Коли ви кажете, що ви впевнені в цих людях, вам не буде соромно… Ну, в багатьох партіях трапляються такі випадки, коли кандидати від однієї партії потім переходять в іншу партію – і партії, яка обирала цих кандидатів, буває соромно. От ви не є винятком – «Самопоміч», зокрема, сильно критикували, коли ви вийшли: що от, дивіться, ми обрали депутатом, а…
Це процес закономірний, я б так сказав. І ми очікували, що нам не будуть плескати в долоні після цього нашого кроку. Але якщо ми трошки відійдемо в історію, то згадаємо, що в київському міському осередку і в Київській міській раді також осередок «Самопомочі» зазнав певних змін (назвем це так), потім у парламентській фракції.
Тобто у Львові сталося те, що мусило статися. На це є свої причини. Якщо проаналізувати, хто вийшов – вийшов Ігор Стояновський (це є хірург, досвідчений доктор, кандидат медичних наук), вийшла Олена Пасевич, разом ми є авторами багатьох програм і багатьох ініціатив, які стосуються учасників антитерористичної операції і членів їхніх сімей. Олег Береза, який фактично є автором ідеї трамваю на Сихів.
Не ставлю під сумнів компетентність цих людей. Йдеться лише про певну партійну дисципліну чи солідарність. І, зрештою, те, що було з «Самопоміччю», – це вже минуле. У випадку нових виборчих списків «Слуги народу» які гарантії, що ці люди будуть дотримуватися дисципліни?
Я думаю, що гарантувати цього не може ніхто, оскільки все залежить від того, яка атмосфера панує в тому чи іншому осередку, як дослухаються до думки того чи іншого депутата, і головне – як його підтримують в тих чи інших ініціативах. Від цього, напевно, залежатиме оця консолідована позиція і, як ви сказали правильно, дотримання партійної дисципліни. Тому що якщо це намагатися забезпечити якимось силовими (я маю на увазі не фізичними силовими методами впливу, а якимось тиском адміністративним), – то рано чи пізно воно дасть збій.
Якщо є порозуміння, якщо є нормальний здоровий діалог всередині фракції, якщо є думка депутата... Ми ж знаємо, що депутати є різні, особливо у фракції «Самопомочі» і не тільки в ній, є депутати, для яких Львівська міська рада є основним місцем праці. Є депутати, для яких перебування в депутатстві – це, даруйте, хобі.
У будь-якому випадку, чим більша фракція, тим більше різних людей і різних інтересів.
Безперечно.
Сподіваюсь, що вам вдасться уникнути того, що принаймні на загальноукраїнському рівні відбувається в «Слузі народу», коли теж ніби єдина команда – і тут людей виключають взагалі.
Моя переконана позиція є з цього приводу наступна (я вже це казав у Києві і повторю тут): політичні партії повинні дбати про добробут кожного громадянина України і в місті, і в селі. І дискусії між ними мають точитися між тим, яким чином, як зробити життя мешканців України кращим. Все решта – це другорядне.
На превеликий жаль, ми цього в Україні поки що не маємо. Дуже хочеться сподіватися, що з плином часу, зі стартом нового політичного сезону, з приходом нових людей – молодших, можливо менш досвідчених, але можливо більш державоорієнтованих – та ситуація поступово-поступово буде змінюватися.
Скажіть, будь ласка, після оголошення про вашу участь у виборах мера я звернув увагу – досить багато критики було на вашу адресу, зокрема це видно навіть по вашій сторінці у Facebook. Очікували такого, не очікували?
Очікував. Я скажу більше: очікував більше критики. І аналізуючи оці всі коментарі, які були на сторінці, була маса телефонних дзвінків як негативних, так і позитивних... Що це дало? Я бачу, що на сьогоднішній день розділилися думки десь приблизно в пропорції 50 на 50.
Ні для кого не буде таємницею ставлення в нас у Львові, у Львівській області до провладної партії.
М’яко кажучи, не дуже популярної.
Питання в одному – показати, що на місцевому рівні… На місцевому рівні – я підкреслюю, ми ж не говоримо про зміни в Конституції, ми ж не говоримо про голосування за ті чи інші законодавчі ініціативи, ми говоримо про місцевий рівень. Так от завдання наше – показати те, що команда незалежно від того, під яким прапором зайде, вона спроможна і вона зможе працювати ефективно для громади міста.
Зрозуміло, але прапор все ж має значення. Ви сказали про єдність партійну перед тим. І якщо партія на загальноукраїнському рівні приймає якесь рішення ідеологічне, то не може бути команда у Львові якоюсь автономною, на свій розсуд.
Звичайно. Нашим (і моїм особистим) завданням буде донести в Київ – там, де знаходяться люди, які управляють і несуть за це відповідальність – не тільки свою особисту думку, а й думку колег і громади міста Львова про те чи інше рішення, яке буде прийматися там. Тобто це дасть можливість стати неформальним – нехай це звучить слово – радником, який зможе комунікувати напряму з провладними структурами і доводити їм ту чи іншу позицію, яка приймається громадою чи не приймається.
Ви, можливо, готуючись до цього висунення, проводили якісь соціологічні заміри? Бо у відкритих соціологічних опитуваннях ваше прізвище не фігурувало. Є просто партійний рейтинг «Слуги народу» в Львівську міську раду – мені здається, там десь у районі 4%, тобто може й не подолати п’ятипроцентний виборчий бар’єр. Як ви оцінюєте свої сили?
Думаю, що соціологія буде проводитися також найближчим часом, оскільки ці події трапилися кілька днів тому. Відповідно, ніякої соціології ще не було проведено. Я переконаний, що ми здолаємо не тільки п’ятивідсотковий бар’єр, а й досягнемо більшого успіху.
Але ви особисто як кандидат на міського голову? Чи не ставите собі за мету перемогу, а лише провести фракцію?
Будь-який притомний кандидат повинен розуміти дві позиції: реально оцінювати свої шанси і, звичайно, думати про перемогу. Тому що брати участь в процесі заради процесу – ну даруйте. Або бути технічним кандидатом… Я цим ніколи не займався і займатися не буду.
До речі, попри ваш вихід із «Самопомочі» і доволі різку критику, судячи з різних конспірологічних груп у Facebook, вас сприймають як якийсь фарм-проект Садового.
Фарм-проект?
Так. Ну, технічний кандидат, таємна зброя…
Взагалі дуже цікаво спостерігати за тими новинами, які з’являються. Це черговий раз підкреслює те, що, на превеликий жаль, в нас до політикуму ставлення як до певного механізму, який не забезпечує дійсно певні прозорі правила гри, а намагається перетягувати одіяло в той чи інший бік. От і все.
Є певна рація в цьому. Політики не все виносять на публіку, як вони домовляються.
Але ви знаєте, як колись казала Голда Меїр? Можливо, я не дослівно процитую, але скажу: якщо ви хочете збудувати державу, куди будуть повертатися її сини і доньки, звідки люди будуть виїжджати тільки у відпустки – забезпечте дві речі. Прирівняйте корупцію до державної зради і всіх, хто дотичний до неї до сьомого коліна. І зробіть три професії найбільш достойними і високооплачуваними в державі – військові, вчителі і лікарі. Якщо це стане не просто гаслом, а кредом вашого життя – то рахуйте, що ви досягли успіху.
От над тим всім політичним партіям (незалежно від того, хто за ними стоїть, хто їх, даруйте, фінансує, лобіює), от над тим, якщо ми говоримо про Україну унітарну, Україну сильну, над тим треба працювати і про це треба думати.
Але ви балотуєтеся на місцевих виборах, тобто повноваження мера чи депутатів міських рад достатньо обмежені. Ви не зможете зробити три професії обрані чи карати корупцію.
Безперечно, що це не є державний рівень. Але повноваження міського голови і депутатського корпусу, можливо, тільки виглядають так, м’яко кажучи, скромно. А в принципі вони є достатньо великі для того, щоби впливати позитивно на ті процеси, які відбуваються в місті.
Цікаве питання: є лакмусовий папірець для повноважень і депутатів, і мера, і всієї влади в місті – це машинки під Оперним, електричні машинки, яких не можуть позбавитися 10 років. То в чому ж влада?
Загадка, правда?
Так.
Тобто виноситься рішення на сесію Львівської міської ради, голосується більшістю – і з певних причин не виконується. Питання, чому не виконується.
Ви депутат, ви мені скажіть.
Тобто ми проголосували, рішення власнику машинок озвучене. Він, даруйте, ігнорує його. Тобто тут повинні вже втручатися контролюючі органи правоохоронні, які повинні забезпечити його виконання. Або притягнути ту людину до відповідальності.
Якщо контролюючі органи ігнорують думку депутатів міської ради – то в чому влада?
Власне в тому і відбувається парадокс у нас. Ми говоримо про таку, на мій погляд, найменшу з проблем – це машинки біля Оперного театру. А якщо ми візьмемо такі інституції, як фіскальна служба, якщо ми візьмемо таку інституцію, як Національна поліція. Ми ж прекрасно з вами розуміємо, що там далеко не все в порядку, і далеко не все так рожево виглядає, як деколи це все публікують на офіційних сайтах, рапортують у певних медіа і так далі.
У нас вже достатньо багато людей заявило про намір – ще вибори не стартували офіційно, але відомо, що будуть балотуватися достатньо сильні кандидати. Поясніть, чому люди за вас мають голосувати? Чому? Чим ви відрізняєтеся від інших?
Як людина?
Як кандидат у мери. Як людина – це, очевидно, цікаво колегам і вашій родині. Нам цікавий мер.
Я думаю, що найближчий тиждень-два, коли будуть сформовані списки, буде оприлюднена, опублікована і презентована програма, з якою я йду на вибори. І люди зможуть зробити певні висновки: чим я не кращий, а що я зможу внести такого, що не було зроблено, скажімо, до цього часу.
Маєте зараз можливість трохи розповісти про це.
Наприклад, на сьогоднішній день не можна сказати, що місто наше не розвивається – воно розвивається. Але кредитів ми маємо, напевно, на наступні десять років віддавати. І кожен з нас їх буде сплачувати.
Моя мета – зробити Львів не в опозиції до чинної влади, тому що так ставалося… Згадайте, реґіонали коли були – Львів завжди був в опозиції. Я не закликаю, що їх треба приймати, і з ними об’єднуватися, і сповідувати ті цінності, які нам є чужі, будемо казати так. Я закликаю до того, щоби Львів в опозиції не перебував, тому що я маю достатньо прикладів у тих самих лікарнях в Дніпрі, в Донецьку (мені там доводилося бувати ще тоді, коли він був українським) – за рахунок державних субвенцій там зроблені відділення операційні не гірше, ніж у європейських клініках. Завдання моє – залучити сюди державні кошти з державного бюджету.
Я розумію. Але мер – це виразник таких сукупних інтересів чи симпатій громади. І якщо громада переважно опозиційно налаштована, то мер, який буде провладний, навряд чи довго протримається.
Я думаю, що після оголошення все-таки програми нашої, з якою ми йдемо на вибори, після оголошення команди львів’яни в своїй більшості зможуть це проаналізувати і зробити свій правильний вибір.
Поясніть, будь ласка, ще таку річ. Ви – медик. Мер Львова – це таки політична посада, але це насамперед господарська посада. Чому ви впевнені, що вам стане знань і вмінь керувати таким великим утворенням?
Організмом назвемо.
Тим більше, у вас там немає прямої вертикалі, що дав наказ – і там виконали.
Я поясню. Ви абсолютно вірно зауважили, понад 20 років я в медицині, в практичній медицині. Починав як ординатор, на сьогоднішній день – заступник начальника Військово-медичного клінічного центру з медичної частини, тобто посада організаційна, яка дає мені можливість все-таки поєднувати оцю організаційну посаду і відповідати за ті речі, які на мені лежать, з практичною роботою. Звичайно, що її стало менше.
Відповідно, завдання мера – не знати все, тобто кожну галузь. Завдання міського голови – знайти тих людей фахових, професійних, підготовлених, відповідальних, і забезпечити процес таким чином, щоб вони між собою мали абсолютно нормальну тісну комунікацію і досягати результату.
Тобто знання – вони ж, даруйте, мають межу в кожної людини. Немає геніальних людей, які знають все про всіх – я таки принаймні не зустрічав. Можливо, десь є геніальні люди, які створили певні продукти – той самий Ілон Маск. Мер міста (чи Львова, чи Києва, чи Дніпра) – це є в першу чергу господарник. Завдання господарника – бачити, виявляти вчасно проблеми, які є в місті, і адекватно, швидко, якісно на них реагувати.
А маєте своїх людей, уявляєте собі, хто це? Це люди, які зараз працюють, чи будуть усіх міняти?
Не хочу зараз деталізувати, як цей процес буде робитися.
Ви можете сказати, що «в мене є ці люди».
Звичайно, що є команда, є професіонали, які готові разом зі мною брати на себе відповідальність і нести цю відповідальність принаймні найближчі п’ять років.
І я так розумію, що цих людей ви зараз не назвете, а назвете через кілька днів?
Так.
Добре, я зрозумів. Дякую за те, що ви погодилися взяти участь у цій програмі. Нагадаю, що сьогодні в студії ZAXID.NET LIVE був Тарас Кльофа – депутат Львівської міськради, військовий лікар, тепер кандидат у мери від провладної партії «Слуга народу». Мене звати Олег Онисько. Дякую, що читаєте і дивитеся ZAXID.NET.