- І попри те, у що ми віримо – чи у Бога, чи в те, що людина створена природою, ми мусимо вірити, що вона має свободу волі і повинна керувати власним життям.
Візит до Львова почесного гостя XVI Форуму видавців - норвезького письменника, лауреата престижних міжнародних літературних премій Юстейна Ґордера - став для читачів, мабуть, найочікуванішою подією. Виступ письменника у межах «Університетських діалогів» на тему «Моя літературна та філософська Одісея» зібрав повний зал студентів. Ґордер у виступі зазначив, що є два шляхи стати письменником. «Перший - коли хочеш писати, експериментувати, гратися зі словами. А другий - це коли пишеш тому, що маєш що сказати, відчуваєш внутрішній поштовх передати щось іншим, і цей шлях обрав я, - наголосив письменник. - У часи мого дитинства письменники писали здебільшого про те, що відбувається навколо. А я - не соціалістичний реаліст, я - фантаст. Ще дитиною я пообіцяв собі, що не ставатиму дорослим. І зараз у душі залишаюся хлопчиком. Хто читав мої твори, не зможе не погодитися».
Під час презентації нового роману Юстейна Ґордера «Замок в Піренеях» Італійське подвір'я було переповнене, а щоб по закінченні доступитися до автора за автографом, шанувальники невтомно чекали впродовж години чи й довше. Читачі мали змогу подати на підпис не тільки новий роман автора, а й усі попередні перекладені українською мовою книги автора, які видавництво «Літопис» перевидало спеціально до приїзду відомого письменника.
Юстейн Ґордер виявився надзвичайно емоційним і відкритим у спілкуванні, подякував Наталі Іваничук за переклад своїх творів українською, наголосивши, що автор і перекладач мають рівноцінну вагу. «Я є власником своїх книжок в Україні на 50%, а іншими 50% володіє перекладач», - зазначив письменник. Він також без вагань, під оплески присутніх одягнув подаровану вишиванку, яку отримав від «Літопису» як своєрідний хрещений батько видавництва, адже воно розпочало діяти саме з видання 1997 року книги «Світ Софії» - роману, що став світовим бестселером у 1995 та 1996 роках.
Юстейн Ґордер тривалий час викладав філософію, і його першими написаними книжками були підручники. Однак після шаленого успіху роману про історію філософії «Світ Софії» він присвятив себе творчій праці. Отож, про таємниці творчості, про віру і релігію, про своїх героїв і їхніх прототипів Юстейн Ґордер розповів в інтерв'ю ZAXID.NET.
- У вашому новому романі «Замок в Піренеях» для головної героїні питання віри залишається відкритим, а яким воно є для Вас?
- Коли я почав писати книжку, я вкладав більше своїх рис у чоловіка, в головного героя - його захоплення наукою, раціоналізм, але що більше я просувався в написанні книги, то більше мені подобалася жінка, тим більше, що я розумів її почуття, її віру, тобто я починав писати цю книгу з зовсім з іншими почуттями й ідеями, ніж завершив.
Я написав історію про те, як жінка і чоловік зустрілися через тридцять років. У них були зовсім різні переживання, вони по-різному сприймали свою зустріч. Вона сприймала її як християнське одкровення, а він бачив зовсім по-іншому. І попри те, що дві особи вірять, мабуть, у Бога, вони по-різному сприймають ці речі, їхня віра різна. І ця дискусія, яка є між ними, вона точиться також у моїй голові. Це суперечка, яку я сам не можу розв'язати. І ця жінка є частиною мене, хоча і чоловік до певної міри теж.
Я мушу сказати, що «Замок в Піренеях» - це дуже дивна, особлива і складна книжка. Це історія двох людей, які були закохані одне в одного, і це було кохання сторіччя, але їхні стосунки припинилися після однієї історії, яка змінила все. Ви знаєте, найважливіше запитання у світі - ще те, що ставив Шекспір: «Бути чи не бути?», а найскладніше питання - це еротичне питання. Тож коли ми говоримо про пару закоханих, то знаємо, що кожне любовне переживання передбачає розлуку, і кожні любовні стосунки є стосунками метафізичними. Коли ми любимо, то ставимо і метафізичні питання, зокрема, що буде з нами після смерті і чи зустрінемося ми з коханою особою в іншому світі.
- А наскільки для Вас є важливою релігія?
- Я є членом норвезької державної церкви, вірю в Бога, для мене Ісус дуже важливий, але я знаю, що Ісус Христос був також і людиною, і Біблію теж писали люди. Для мене важливою є тільки віра в Бога, а релігії, філософії, різні надбудови не є такими важливими, хоча у процесі написання книги я зрозумів, що вони теж мають значення.
- Ваш герой, майор Альберт Кнаг, писав книжку про історію філософії для доньки Гільди, а чи мали конкретного адресата Ви, коли писали «Світ Софії»?
- Я би сказав, що це я і є батько Гільди. Тому що я писав цю книжку так, як цей батько писав її для своєї доньки. У мене немає доньки, але коли я писав цю книгу, моєму синові було 14 років. Але насправді батько Гільди - це я.
Взагалі, коли я писав цю книгу, то гадав, що пишу її для вузького кола читачів, навіть попередив дружину, що взявся за написання некомерційної книги, і вона сказала: «Добре, але пиши тоді швидше». І яким же було моє здивування, коли «Світ Софії» виявилася найбільш комерційною з усіх моїх книг, відомою в Норвегії і у світі: її переклали 55-ма мовами.
- А коли ви зрозуміли, що, кажучи словами з вашого ж роману, не хочете прожити життя «глибоко в хутрі кролика, якого витягли з капелюха чарівника»?
- Коли мені було 11 років, я відчув, що я немов той кролик, якого витягли з капелюха. Я почав бачити світ і дивуватися йому. Я ніби збудився зі сну, раптом усвідомивши, що я є частиною великої таємниці. Весь всесвіт був частиною цієї таємниці, а існування - загадкою.
І тоді я почав запитувати у друзів, родичів, батьків, чи не вважають вони, що наше існування є дивом, а мені казали: звідки ти це взяв, тобі не треба думати над таким. І батьки, і вчителі казали: звичайно, існування світу - це нормально. Але я був переконаний, що вони помилялися. Відтоді я вирішив ніколи не ставати дорослим. І коли я почав писати книжки - це була така моя помста - то вже будучи дорослим я міг використати цей свій статус, щоб переконати всіх навколо, що світ є дивом.
Тому всі мої книжки написані під впливом цього одкровення, яке я мав в 11 років.
- А як у вас виникла ідея дозволити героям «Світу Софії» жити своїм життям, збунтуватися проти автора? Це ніби книга в книзі, і там є такі епізоди, де вони виступають проти волі автора.
- Альберт і Софія відчувають вплив, навіть тиск з боку автора, і вони намагаються втекти. Чому я прийшов до такої ідеї? Це була моя думка про те, що відносини людини із Богом десь приблизно рівнозначні відносинам героїв з автором. Навіть без концепції Бога, візьмімо, наприклад, мене: я фізичне тіло, я природа, але чи можу я так звільнити себе, щоб самому керувати своїм фізичним тілом, не тільки тілом, а своєю природою? Я думаю, що людство може керувати власною природою, і це власне я й хотів показати в своїх книжках. І попри те, в що ми віримо - чи у Бога, чи в те, що людина створена природою, ми мусимо вірити, що вона має свободу волі і повинна керувати власним життям. Це і була одна з основних ідей книжки, і це, власне, була причина того, що я обрав саме такий прийом, такий трюк для написання «Світу Софії».
- Чи був реальний прототип у Помаранчевої дівчинки?
- Ні, Помаранчева дівчинка не має прототипу. Як і не має прототипу чоловік, описаний в цій книжці, але мушу визнати, що ця історія - це ніби відображення моєї зустрічі з дружиною, з якою я познайомився у 19 років. Все-таки ця Помаранчева дівчинка нагадує мені мою дружину, коли я її зустрів. Коли я мав 19 років і вона ще не була моєю дружиною, вона була дуже таємничою особою. І я мусив стати її парою, так само, як це намагається зробити головний герой книжки.
Я переконаний, що всі люди, які хоч коли-небудь були закоханими, знайдуть щось для себе близьке у цій книжці. А перша частина цієї книжки, мабуть, відображає те, наскільки ти можеш божеволіти, коли закохуєшся.
- Скажіть, будь-ласка, у романі «У дзеркалі, у загадці» ви торкаєтеся питання смерті, чи не є надто рано говорити дітям про смерть, давати їм задумуватися про смерть?
- Гадаю, що це дуже важливе запитання. Тому що ми не можемо усвідомити, що ми існуємо, поки не усвідомимо, що ми є смертні, поки не усвідомимо, що ми є частиною дива, дива існування, дива життя. Для мене смерть має одне значення - кінця життя. І коли мені було 11 років, я зрозумів, що смерть - то буде припинення мого існування у диві.
- Багато ваших романів написано у формі листів, емейлів. Ви любите листування?
- Я не люблю емейлів, але люблю листи. Ви знаєте, що в часи романтизму було модно писати романи в листах, а в наш час - в емейлах. Ми всі пишемо емейли - і нікуди від цього не подінешся. Щоб відіслати звичайного листа, ви мусите написати його, запечатати у конверт, віднести на пошту, кинути у скриньку і тоді він піде до адресата. Отже, Ви ще маєте багато часу, щоб передумати, тоді як з емейлом таке не можливо. Коли ми пишемо мейли, то швидко отримуємо відповідь, і доволі часто вона може бути всього лише з кількох слів, тому я думаю, що написання мейлів більше схоже до жанру драми.
- Дякую за цікаву розмову.
Довідка ZAXID.NET
Юстейн Ґордер народився 8 серпня 1952 року в столиці Норвегії Осло у сім'ї педагогів. Його батько був директором школи, а мама - вчителькою і автором дитячих книжок. Юстейн Ґордер закінчив університет в Осло, де вивчав скандинавську літературу, теологію і філософію. Писати Ґордер почав після одруження в 1974 році, брав участь у створенні підручників з філософії і богослов'я .
У 1981 році він із сім'єю переїхав у Берген, де декілька років викладав філософію.
У 1986 році було опубліковано його першу художню книжку - збірник «Діагноз та інші оповідання». Потім були книги для дітей. Роман «Таємничий пасьянс», який побачив світ 1990 року, був відзначений преміями літературних критиків Норвегії і міністерства культури Норвегії. Великий успіх випав на долю роману «Світ Софії» (1991), який впродовж трьох років був першим у національному списку бестселерів.