«Пані Міністрова» ‒ п’єса сербського драматурга Браніслава Нушича у постановці народної артистки України А.Бабенко стала першою цьогорічною прем’єрою на сцені заньківчан. Події комедії відбуваються у час сербської кризи 1929 року…
…На сцені побут звичайної сербської родини. Господиня – пані Живка (арт. Л. Боровська) ледве кінці з кінцями зводить: поки заплатить за помешкання, за шкільне навчання сина Раки ( арт. М. Фехтель), поки врешті-решт купить дров, і все – грошей катма! Як і не було!
Власне кажучи, вже від початку вистава «Пані Міністрова» досить вдало завойовує глядацьку симпатію. І це не дивно, оскільки сам стиль життя родини пана Сіми Поповича вельми близький для багатьох в Україні: його дружина пані Живка (арт. Л. Боровська) вже два місяці не платить за квартиру, за молоко, крамарю, служниці Анці (арт. Х. Гузиль), і… навіть за навчання сина, якого любої миті можуть вигнати зі школи… І хто б міг подумати, що саме у такій матеріальній скруті живе родина сербського політика! Правда, у серці пані Живки ще таки жевріє маленький вогник слабенької надії, яку вона покладає… не на свого чоловіка Сімочку, що «з головою пішов у політику» і зовсім забув про родину, а на тітоньку Савку (арт. Г. Давидова). Так! Саме на свою родичку тітоньку Савку, в якої хоче позичити 200 динарів, а за три місяці обіцяє повернути їй з відсотками позичені гроші. Та охоче погоджується на такий вигідний для неї гешефт…
Не пощастило пані Живці і з зятем Чедою Урошевичем (арт. О. Сікиринський), який всього-на-всього служить дрібним чиновником, тож має низьку зарплатню, а крім того – повно боргів! Тому в очах пані Живки він – ніхто! Вона прирівнює його до «нуля» і «кліща», який вчепився до її доньки Даруськи (арт. Х. Гриценко). Як не дивно, але всі ці приниження людської гідності Чеда Урошевич терпить, позаяк він разом з дружиною вже два роки живе у будинку пані Живки. А тому…, тому тією чи іншою мірою таки залежить від неї. Однак варто зауважити, що всі приниження пані Живки зять, стиснувши зуби, терпить до пори-до-часу, адже, як відомо, кожний терпець має свій грець, бо колись-таки прийде на нього кінець!
Несподівано весь хід вистави вирішив непередбачений поворот у кризовій сербській політиці 1929 року. Він і змінив розвиток подій у п’єсі «Пані Міністрова»: сербський уряд подав у відставку, формується новий склад міністрів…
… Сімочка, чоловік пані Живки, посилає додому кур’єра за…, за чим би Ви думали? За циліндром! «Але…, але що це має означати?» – Думають всі його домочадці. Раптом, досить несподівано, всі їхні догадки розвіяв писар Пера з адміністративно-міністерського відділу: «Пані Живкова, Ви стали пані Міністровою!» Тоді все закрутилося в родині Сіми Поповича: «Відтоді, коли тато став Міністром, у нас робиться якась божевільня!», ‒ говорить про свою родину Дануська (арт. Х.Гриценко), донька пані Живки.
Надто імпульсивна та енергійна гра артистки Л. Боровської (роль пані Живки), нагадує клубок нервів, терпко затиснутих в кулак, які, як пружини, інколи досить неконтрольовано вискакують з-під її пальців: занадто багато емоцій, які вона «вихлюпує» з себе, роблять її комедійну гру вже надто награною та фальшивою, і навіть більше – занадто віддаленою від самої реалії людського життя.
Панове актори, комедію теж треба вміти грати тонко і толерантно! Напевно, тоді і прийде його Величність Сміх, за яким так наполегливо шукала в своїй виставі режисер-постановник нар. арт. України А. Бабенко. Натомість у цій комедійній виставі сербського драматурга на сцені заньківчани у деяких моментах пані Живка ( арт. Л. Боровська) викликає у глядацькому залі не сміх, а зовсім зворотні почуття – співчуття і навіть… деколи жалість… Так, саме жалість, тому в глядацький зал зі сцени деколи насувається ширма вимушеної напруги, а не комедійної розслабленості, як це задумала режисер. Щоб проникнути у «вищий світ» і бути гідною його, пані Живка має навчитися курити, опанувати гру в бридж, і на сам кінець – завести коханця! Вона на все погоджується, навіть золоту коронку вставила на здоровий зуб: «Пані Міністрова – і без золотого зуба?» – Авторитетно, по-міністерськи закидає вона своїй доньці. Так! «Новоспечена» пані Міністрова все зробить і все стерпить, тільки щоб «прорватися» у «вищий світ», про який вона так мріє, і бути дамою «вищого класу», аби «…сісти в міністерський екіпаж, а там – хоч померти!»
Разом із щоденними «міністерськими» проблемами не забула пані Живка, себто вже тепер пані Міністрова, допомогти родині. А це аж 19 осіб, яких до неї на «аудієнцію» запросив дядько Баса (арт. Є. Федорченко). По своїй душевній доброті пані Міністрова допомагає всім родичам, ніхто не потрапив у її немилість. Ніхто, крім зятя, в якого вона вирішила забрати доньку Даруську (арт. Х. Гриценко): «Я вирішила доньку забрати назад. Ти ідеш, а Даруська залишається, вона вже тепер не така! А за це я зроблю тобі два підвищення», – роздратовано говорить пані Живка до зятя.
Але навіть таке жадане підвищення по службі не змусило Чеду відректися від коханої дружини: «Я не продаю дружину за підвищення!», – демонстративно заявляє він. І вже зовсім не смішно стає тоді, коли пані Живка починає всілякими прокльонами принизливо обзивати зятя: «Та будь ти проклятий! Щоб ти здох! Уб’ю гадюку!...» Звичайно, така імпровізно-артистична гра артистки Боровської «підганяє» виставу під ритм сучасного життя в Україні, зрештою як і саме слово «сука», яке пані Міністрова (арт.Л.Боровська) досить сміливо зі сцени «кидає» в глядацький зал! Але погодьтеся: це вже аж ніяк не робить честі сцені заньківчан!
Гра молодого актора Сікиринського є доволі впевненою, цікавою, виваженою та цілеспрямованою хоча би тому, що з його боку немає жодної шарпанини та нервозності, яка добре читається у грі артистки Боровської, і тому його чистий та холодний розрахунок на реванш, який він готує для пані Живки, спрацьовує на сто відсотків.
«Фігаро тут, - фігаро там» нагадує роль артиста Є.Федорченка (дядько Баса). Він всіляко, навіть втрачаючи людське єство, намагається «підігравати» пані Живці відтоді, як вона стала пані Міністровою. Мабуть, тому хоче переконати Чеду, що дружина йому не потрібна, бо вона «всього-на-всього – зайва річ у хаті»…
Малопоказною, але теж доволі милою та симпатичною виглядає акторська гра Х.Гузиль (прислуга Анка). Вона «продається» за 200 динарів пані Міністровій: своїми жіночими чарами має заманити зятя пані Живки до своєї кімнати, аби там його, так би мовити, «застукали» на подружній зраді, бо тільки з цієї причини Даруська погодиться покинути чоловіка. Ну, що на це скажеш? Загалом задумано непогано, однак, як відомо, хто копає яму для когось – сам у неї падає! Врешті-решт в цю пастку, придуману пані Міністровою, потрапляє наречений Риста Тодорович, продавець шкір і консул Нікарагуа (арт. О. Норчук). Саме цього гідного молодого чоловіка пані Живка підшукала для доньки.
Комедійний рисунок акторської гри О. Норчука ( роль Ристи Тодоровича) є доволі нечітким і малозрозумілим. Мабуть, тому, що це – образ доволі не визначеної, слабкої та безхарактерної людини, яка іде за будь-яким подихом вітру. Тому він і потрапляє в ці брудні тенета, розставлені для Чеди Урошевича.
Наступного дня про цей комедійний казус, який стався з «нареченим» в родині пана Міністра Сіми Поповича, ображений зять повідомив сербським газетам. Через цей скандал чоловік пані Живки втратив міністерське крісло… Ось так помста!
«Вибачте, але я прийшов Вам повідомити, що Ви вже тепер не пані Міністрова…», – сказав пані Живці писар Пера з адміністративно-міністерського відділу. Однак таке сумне повідомлення не «ламає» її: «Я знаю, що тепер не буде міністерського екіпажу, тепер всі від мене відвернуться, особливо родина… Нічого! Буде і на нашій вулиці свято! Я повернуся Міністром! Тоді побачимо!»
Закінчення вистави хоч і звучить оптимістично, але чимось нагадує славнозвісну казку О.Пушкіна, в якій бідна бабуся залишалася невдоволеною своїм життям та невдячною долі тавіть тоді, коли Золота рибка виконала всі її бажання. Напевно, тому вона й залишилися тим, ким була: бідною бабусею з розбитими ночвами…
Така сумна проза людської невдячності…