«Щоб самостійно скласти іспит з водіння, треба мати сталеві я*ця. І в неї вони є», – так мене привітала моя група підтримки після іспиту.
Я його склала сама, без жодної помилки. З другого разу.
100 доларів – стільки зазвичай люди платять за «допомогу» – я витратила на заняття з інструктором. А може й більше
Проста математика – якщо зроблю ДТП, де я винна – заплачу грошей більше, ніж за навчання. Вислухаю тонни матюків. Витрачу купу часу.
Чому я взагалі комусь щось винна?
Що означає не складу іспит сама? Мені 28 років. Я доросла і розумна. Збираюся їздити на автомобілі. Транспорті підвищеної небезпеки і з величезною відповідальністю.
З першого дня я возитиму свою дитину в садок. Чоловіка на роботу. Маму у справах. Наше авто не преміум, але вартує купу грошей.
Чи можу я собі дозволити не знати правил, не вміти тримати в своїх руках кількатонну небезпечну штуку і їздити як сліпе кошеня? Ризикувати майном, здоров’ям, життям?
Словом, я йду до найкращих інструкторів і вчуся. Вчуся довго, бо не маю природного дару до кермування автом
Але цей день настав. Інструктор каже: «Ти готова».
Більше того, мій супер вимогливий чоловік влаштував мені іспит, важчий за іспит в сервісному центрі і теж сказав «ти готова».
Так-от. Коли я навчилася і я готова, чого раптом комусь я повинна заплатити 100 доларів?
Ну окей, те, що я повинна, бо інакше в мене нема шансів, мені казали ВСІ.
Але як то? Мені це звучить якось так само, як вийти і дати 100 доларів невідомому чуваку на вулиці. Просто так
Іспит – халява. Реальна дорога – треш
Іспит – це база з тестів (база – десь близько 2000 запитань), на іспиті буде винесено 20. Всі запитання відомі. І відповіді на них теж. Є купа програмок і додатків, щоб тренуватися, коли зручно і де зручно.
Книжечка Правил дорожнього руху – тоненька і маленька. Вона в сотні разів тонша, ніж всі ті книжки з саморозвитку, які читаємо за рік. Вона менша, ніж кілометри, які ми скролимо у фейсбуці. І важливіша ніж всі мотивуючі пости коучів/тренерів/суперзірок.
Бо вона, хай їй грець, береже ваше життя.
Склала іспит, за півгодини отримала права, одразу поїхала. Бо вміла
Практичний іспит – це 2 кілометри простенького маршруту. Це триває 15 хвилин. Маршрути зазделегідь відомі. Їх перед іспитом можна проїхати сто разів, розібрати, де можна робити зупинки, де ні, де які знаки і так далі.
«Отримаю права і роздуплюся потім на дорозі» – не працює.
В реальному житті ти виїжджаєш на дорогу. Ти сам в авто. Навігатор помиляється і веде не туди. Ти на складному перехресті і не розумієш знаків. В тебе 3 секунди на прийняття рішення. Навколо всі сигналять і нервуються. І це додає ще більше стресу.
Що тобі допоможе? Куплені права? Чи, вибачте, образочок на лобовому?
Ні. Допоможе прочитана книжечка тоненька. І достатня кількість годин практики з інструктором.
Не в ту секунду поїдеш, не пропустиш того, кого мав пропустити – ризик аварії. Півдня на «розборки». Зіпсоване майно. І, не дай Бог, здоров’я.
Чи як допоможуть куплені права, якщо заглохнеш «під гірку» на Високому Замку?
Я теж дуже хвилювалася перед іспитом. Але коли я його пережила і почала їздити сама – то він реально халява у порівнянні з реальними умовами.
Будь ласка, попросіть у мене хабар
Я чекала на це з особливим трепетом. Чекала, щоб мене на іспиті принижували, емоційно пресували, натякали на гроші.
Я б задоволенням принесла ці 100 доларів. Попередивши про це заздалегідь поліцію і медіа.
Але ні. Ніхто в мене грошей не просив. Не принижував. Не пресував.
Теорія складається на комп’ютері. З першого разу я не склала, бо недотренувала кілька тем. Зате з другого – без жодних помилок.
Практику також першого разу я завалила. Не заїхала двічі заднім ходом в «гараж». Знаєте чому? Бо я недотренувала. І що я зробила?
Крім занять з інструктором – всі вправи я тренувала сама. «Фішки» добре заміняють пластикові горщики для квітів. В'їхати в горщик – все ж легше, ніж на сусідньоприпарковані порше
Поїхала в село, взяла 4 порожні білі горщики для квітів, заїхала в глухе місце і тренувала заїзд заднім ходом. Паралельне паркування і змійку з тими ж горщиками. Рушання під гірку – теж на гірках в селі.
Зчепленням пахло дуже сильно
І прийшла на другу здачу.
Інспектор з таким захватом дивився, як я майстерно паркуюся в міліметрі від бар’єра, але не торкаючись його і навіть, здавалося, переживав за мене більше, ніж я сама
Іспит я складала у суботу, місто було напівпорожнє і теж без жодної помилки я проїхала маршрут.
На випадок якоїсь несправедливості у авто був відеореєстратор. І я, знаючи добре правила, готова була відстоювати і сперечатися. У випадку несправедливості – для мене взагалі не проблема написати заяву керівнику Сервісному центру, чи ще десь вище, щоб це довести. Маю друзів, які доводили так своє.
Через 30 хвилин мені видали водійське посвідчення.
Я пересадила чоловіка у пасажирське крісло, доньку в автокрісло, пристебнулися ременями і я повезла їх додому.
Впевнено і спокійно.
P.S. З сталевими я*цями друзі загнули трохи. Мізків буде достатньо