– Не хочу тут говорити про Росію погано. Не хочу! Я дуже люблю Росію, обожнюю її. В нас багато проблем, але й тут їх не менше. А що, Буш хороший? Ідіот же ж повний, а Саркозі? Всюди те саме. Люди – глобалізація повна!..
Минулої неділі у Львові відбувалося чимало цікавих акцій, але подією номер один для багатьох львів'ян і гостей міста став виступ легендарного російського рок-гурту «ДДТ». До цього вони виступали у Львові ще у 1989 році. Виступ відбувався у межах великого туру містами України, Росії та Білорусії з нагоди святкування 1020-ї річниці хрещення Київської Русі.
Щоб взяти інтерв'ю в Юрія Шевчука, довелося чекати не одну годину. Співак через втому після виступу не погоджувався на розмову з львівськими журналістами. Проте коли його таки вдалося «зловити», він виявися дуже відвертим, цікавим і водночас простим у розмові, без будь-якої притаманної багатьом музикантам-зіркам зверхності та штучної загадковості.
Про творчість, тур і політику в інтерв'ю ZAXID.NET із лідером «ДДТ» Юрієм Шевчуком.
- Ви задоволені тим, як пройшов концерт, адже останній раз «ДДТ» виступало у Львові 19 років тому? Чому так довго не приїжджали - вас не запрошували чи боялися їхати до західної столиці України?
- Чого боятися в наші роки. Запрошували! Ми в Росії дуже багато працюємо. Але, слава Богу, ми приїхали. Все нормально. Вчора на концерті було багато просвітництва. Багато молодих людей, вони знають, хто такий Ісус Христос, але не більше того. А під час концерту їм це доносили. Для мене телебачення, преса - це, перш за все, просвітництво.
- Але ви не одразу погодилися взяти участь у турі?
- Так, я завжди довго думаю, але швидко запрягаю. Це світла ідея і для мене дуже важлива. У нас були зовсім інші плани, зараз працюємо над новим альбомом, але хлопці нас взяли «за горло» (сміється), по-доброму. Єдине, що я кажу, - хай живе дружба народів! Чому я тут? Бо я думаю про те, що буде через сто років. Чи будемо ми абсолютно чужими, чи будемо дружніми братськими слов'янськими народами, братами і сестрами? От і все! Через сто років всі ці політики, вони зникнуть, а народи залишаться. Я люблю історію, знаю скільки всього було - Богдан Хмельницький, «часи смути», і те, і се, і як народи наші виживали, але все-таки не втрачали родинних зв'язків одне з одним. Я прочитав Карамзіна, зараз читаю Соловйова. Як на мене, оце насправді дуже важливо.
- На наступний день після президентських виборів в Росії ви взяли участь у «Марші незгідних»...
- Щодо маршу... Мені багато чого не подобається з того, що відбувається в нашій країні, і у вашій країні також. Але саме зараз мова не про це. Не про те, що нас роз'єднує, і що в нас поганого, а про те, що у нас є добре. Я не люблю слова позитив - я не позитивіст, але це добре, добре, коли є так, як було на концерті, мені сподобалося, прийшли дуже хороші люди.
- Після маршу вас занесли в список «неугодних» владі?
- Та не було такого, якоїсь милості, немилості. Я далекий від цього, я вважаю, що художнику господар - Бог, а не цар! Коли ти близько дружиш з якимось керівництвом і якщо воно «лажанулося», то щось таке сатиричне про нього не заспіваєш. Воно тобі скаже: «Юра, ти що? Ми вчора випивали разом, а тут бах, ти в душу мені наклав». Тому бійся царської милості. Необхідна внутрішня свобода, необхідно самому думати про те, що відбувається, необхідно читати незалежних авторів, робити свої висновки і не бути зомбі.
- Але «несвобода» в Росії є?
- Не хочу про це говорити, не хочу тут говорити про Росію погано. Не хочу! Я дуже люблю Росію, обожнюю її. В нас багато проблем, але й тут їх не менше. А що, Буш хороший? Ідіот же ж повний, а Саркозі? Всюди те саме. Люди - глобалізація повна! От про це можна поговорити, що скоро взагалі все буде однакове - однакові мізки, вони вже однакові, машини вже однакові, люди, одяг, все буде однакове. Жах! Нівелювання національних культур. Всі будемо співати одну пісню, якусь там афро-американську. І все! Все загине. Я проти цього «міцно» співаю, це мені не подобається.
Будь-який філософ знає, що найпростіша система не виживає. Виживає складна система, людина виживає, бо вона складна. Звичайно, я переконаний демократ, «дисидюга» і демократ ще з тих часів. І скажу, що незалежні гілки влади - основа нормальної Росії. Я про це багато говорю в Росії, пишу статті, бо я проти такої жорсткої влади, проти поділу народу на володарів, князів і холопів. Я проти того, що наші політтехнологи вбивають в мізки людям, ніби їм потрібна міцна влада, дядько, який би за них думав. І я бачу, як багато наших простих людей цьому тішаться, лише б нічого не думати, лише б вірити в царя якогось божественного.
- На останніх президентських виборах росіяни свою «битву» програли?
- Чому програли? Битва триває, битва триватиме ще тисячу років. Демократія в Англії триста років будувалася, у Франції вона перемогла тільки в 68-му році після молодіжних революцій. Це нормальний хід історії. Нічого не програно! Як співав Єгор Лєтов - «Все йде за планом». Все нормально. В сучасній Росії багато прекрасних людей, у мене є багато друзів, які вірять, що в нас все буде добре, але роботи буде багато. От візьміть молодь. Думаючої, уважної, розмірковуючої молоді - лише 10-20%. 70% - з пивом. І це нормально, так завжди було. Я от зараз перечитую Шопенгауера, як написав один письменник, ще в ті роки: «Господи, каже, старий Шопенгауер... довкола попса. Читати немає що, про що вони думають?» Завжди це було. «Могутню купку» композиторів знали 10 тис. людей - Мусоргського, Рахманінова, Чайковського. Решта їх не знали, але це нічого не означає. Один в полі воїн, я вважаю, що один у полі воїн. Це нормально. Є маса прикладів, коли люди стояли за свої переконання і не гнулися.
- Ви приїжджали в Україну під час подій 2004 року, співали на Майдані. Якою бачите ситуацію в Україні зараз?
- Ну, було колись. Я чудово розумів, чим люди незадоволені, і чудово у той самий час я розумів, що «гнали» на Росію. Розумієте, одна справа критикувати політиків, інша справа - народ. Не можна переходити цю смугу. Нормальні люди все розуміють. Я у цьому розумінні хуліган, я за будь-який «кіпіш». Лише б там дихала якась свобода, якесь людське добро. Але важливо в цьому розбиратися. Я на Майдані також казав, що революцію роблять одні, а її плодами користуються інші. Я це бачу - Україна стогне, страждає, бо ваша влада погрузла у чварах, йде нескінченна боротьба. Але і в Росії також вистачає проблем.
- У своєму нещодавньому інтерв'ю ви згадуєте нашого земляка, точніше двох: міністра освіти Вакарчука та його сина Святослава...
- Вакарчук... Мені це також не подобається, оця варварська українізація, націоналізація. Необхідно все м'якше, тонкіше робити. Те, що він (Святослав Вакарчук - ZAXID.NET) виступив перед центральними київськими телеканалами, що «100% української мови, і все», а його батько зробив всі іспити українською мовою, от так, зразу... Ну, так же ж не робиться, ну навіщо це? Навіть у Швейцарії дві державні мови, в Канаді. Оце насилля, нерозуміння ситуації, яке ображає багатьох людей, - для чого це? Ви знаєте, свого часу, коли у нас почалася перебудова і так далі, мені запропонували заспівати гімн Радянського Союзу в стилі диско. Багато музикантів погодилося. Я був категорично проти, тому що я знаю старих людей, які виросли на цій ідеології. Я казав, для чого, вони ж і так йдуть, для чого це все витоптувати, для чого так грубо опошлювати те, у що вони вірили? Добре, ви у це не вірите, але для чого так! Для чого таке насилля, для чого вбивати їх життя? Треба чинити по-християнськи. А Вакарчук, звичайно, він у нас «капусту рубає», а тут робить політику. Ну, це ж неправильно, це ж подвійні стандарти. Я намагаюся всюди однакового говорити.
- Ви згадували про те, що зараз працюєте над новим альбомом...
- Звичайно, альбом буде, напевно, наступного року, бо ціле літо... От зараз Україна потім, дай Бог, Білорусія з концертами, потім Прибалтика. Назріло таке.. Великі концерти... Вільнюс, Рига, Таллін... Там також багато чого не в порядку, їдемо в серпні. Зараз у мене багато роботи в кіно. Потім у червні запис ще одного альбому з «Терем-квартетом». Це такі хлопці з балалайками. Буде альбом російської народної пісні, етніка, я буду співати фольклор. Назрів такий проект - так заспівати, душевно, постаратися відкрити молоді хороші російські пісні, а не кабак якийсь робити. Потім у мене зйомки у фільмі режисера Андрія Смірнова, ви його знаєте за кінострічкою «Білоруський вокзал». Цікавий сценарій. Він писав його десять років. Це життя російського села. Там дівчинка, російська баришня, її життя до Світової війни і закінчується воно в час антоновського повстання проти більшовиків. У мене роль невелика, але цікава. Роботи багато. Восени, дасть Бог, я знову сяду за альбом.
- Ви маєте якісь родинні зв'язки з Україною?
- Все! Моє коріння звідси: Шевчуків заслали в 1937 році. Діда розстріляли в місті Канську на лісоповалі біля Єнісею.
- Під час концерту ви навіть трохи заспівали українською «Это все»
- Це дуже важливо - це прояв поваги.
Фото з сайту www.newsmusic.ru