«Я за нього не агітував». Кінець українського Трампа

Дональд Трамп – це справжній політичний ураган. Чи то пак – маятник, який хитається з одного боку, проукраїнського, в інший – запутінський. І так відбувається фактично впродовж усього його другого президентства. Разом із Трампом хитається й увесь світ, адже він не може не залежати від ситуації в Білому домі. Що вже казати про Україну, яка й надалі відбиває путінську, російську агресію і спливає кров’ю у війні, тій самій, яку дехто обіцяв зупинити за 24 години…

…Цей ураган, як видається зараз, якщо й не зруйнував, то серйозно пошкодив будівлю однієї з двох головних політичних партій Сполучених Штатів Америки – Республіканської. Як відомо, на початку листопада в США відбудуться чергові вибори до обох палат Конгресу. Вибори, які мають усі шанси стати знаковими, переломними і навіть вікопомними. Принаймні саме такі епітети спадають на думку, коли читаєш воістину сенсаційні соціологічні дані. Наприклад, прогноз про те, що республіканці вперше з 1988 року (!!!) можуть програти сенаторське крісло від Техасу. А Сенат – це не Палата представників. Навіть у розпал трампівської доби далеко не всі республіканці у верхній палаті Конгресу Сполучених Штатів падали в ноги президенту. Сенатори, на відміну від конгресменів із Палати, більш незалежні від Білого дому, а отже, можуть піти навіть проти президента від власної політичної сили.

Ні, це не натяк на можливий імпічмент Дональда Трампа після практично гарантованої поразки поки що його партії на парламентських виборах – про такий сценарій уже починають говорити вголос. Питання тільки в тому, чи вистачить у Демократичної партії політичного ресурсу і чи зможуть демократи домовитися з антитрампівським крилом Республіканської партії. І, зрештою, чи вирішать у Демпартії, що Джей Ді Венс, який останнім часом поводиться дуже тихо й стримано, буде кращим варіантом, ніж Трамп, який колись був непередбачуваним, а тепер уже практично дістав.

Та, власне, до імпічменту може й не дійти. Достатньо буде, щоб відповідні структури зацікавилися діяльністю оточення президента (особливо його родини). Це цілком може статися після виборів, коли відбудуться зміни у складі Палати представників й особливо Сенату. Така зацікавленість неминуче обернеться для цих людей серйозними проблемами. І вони, ймовірно, це вже розуміють. Причому йдеться не тільки про можливі кримінальні справи, а й, наприклад, про знищення президентських перспектив того ж Марко Рубіо, який на початку другого строку Трампа виглядав цілком реальним опонентом чинному віцепрезиденту на наступних праймеріз. Але коли вся трампістська конструкція завалиться, добряче підірвавши шанси Великої старої партії на світле майбутнє (принаймні в короткостроковій перспективі), – хто полінується нагадати Рубіо, як він допомагав Дональду Трампу в цьому масштабному руйнуванні?

Напевно, усвідомлення всього цього, неминучості політичного краху і подальших проблем, причому не тільки політичних – і підштовхнуло президента Сполучених Штатів до відверто ганебної історії зі зняттям санкцій з російського дизелю. Причому постачати це пальне країна-окупант планує в таких обсягах, що це виглядає відвертою насмішкою над нещасним Трампом, який занадто пізно збагнув, до чого все йде.

І тут уже критика Володимира Зеленського (якого, пам’ятаєте, мало не з’їли свої ж за скандал із не тим костюмом у Білому домі півтора року тому) звучить цілком серйозно, виважено і по-дорослому. Бо Дональд Трамп фактично нічого не відповів на досить жорстку (і ще у 2025-му році немислиму) заяву свого українського колеги. Бо що тут відповіси.

…А, може, усе значно простіше? І Трамп, розуміючи, що його час закінчиться навіть швидше, ніж очікувалося, просто намагається отримати сяку-таку фінансову вигоду від свого президентства? І справа, як кажуть деякі аналітики, дійсно лише в бажанні домовитися з Кремлем про купівлю акцій російських компаній, щоб на них потім поживитися?

Про таку версію останніми днями теж говорили чимало – і, будьмо відвертими, вона видається цілком реалістичною. Особливо з огляду на персону очільника Білого дому. Звісно, для президента такої країни, як США, аж настільки низько падати – це відверта ганьба. Але ж прізвище цього президента – не Рейган, не Буш (хоч старший, хоч молодший) і навіть не Форд, а всього-на-всього Трамп…

Та грець із ним, поки що президентом Сполучених Штатів. І навіть нецікаво, чи зможе старий, а чи радше новий Конгрес зупинити це дизельне плазування перед Путіним. Можливості в конгресменів, звісно, є, але ситуація непроста. Тож парламент, імовірно, й не стане втягуватися в цю колотнечу, а зосередиться на атаці на Трампа з інших напрямів, яких, самі розумієте, вистачає з головою.

Значно цікавіше зараз спостерігати за українськими трампістами – і тутешніми, і представниками заокеанської діаспори. Як вони тепер викручуватимуться після того, як у вирішальний момент Трамп (цілком прогнозовано, хіба ні?) обрав власну кишеню, а не якісь незрозумілі йому цінності та принципи? Що вони тепер говоритимуть? Як виправдовуватимуть свого вчорашнього кумира? Розказуватимуть, що «я за нього не агітував / не голосував»?

Історія з падінням Дональда Трампа до ніг кремлівського упиря є чудовим уроком для всіх нас. Не ставайте на бік політиків, за якими немає жодних цінностей, для яких слово «принцип» – не більше ніж порожній набір звуків. Бо рано чи пізно за таку підтримку доведеться поплатитися. Можливо, навіть життям.