Ядерна війна і онкоПутін. Яку правду відкрив Джек Тейшейра

Слухайте Буданова і не вірте в ядерні погрози Кремля

20:00, 19 квітня 2023

Днями власник відомої тепер на увесь світ приватної військової компанії «Вагнер» Євґєній Прігожин зробив нібито несподівану заяву, яку через деякий час був змушений уточнювати, бо виявилося, що «його не так зрозуміли». Прігожин закликав російське керівництво (читайте – Володимира Путіна) припинити «спеціальну військову операцію» і зосередитися на закріпленні на вже захоплених територіях.

Звісна річ, ті слова Прігожина, особливо вирване з контексту словосполучення «припинити СВО!», викликали хвилю збурення і в самій Росії, і за її межами. Але головне в заяві власника «Вагнера» не те, що вона з'явилася, а те, що вона практично слово в слово повторила дані з оприлюднених американським військовослужбовцем розвідувального крила Національної повітряної гвардії Массачусетса Джеком Тейшейрою документів Міністерства оборони США.

В одному з документів ішлося про те, що секретар Радбезу Росії Ніколай Патрушев та очільник Генштабу Міноборони РФ Валєрій Герасімов (насамперед, як ми розуміємо, Патрушев, як людина, яка займає у кремлівській ієрархії значно вище місце, фактично наступне після Путіна) хотіли зупинити бойові дії ще на початку березня минулого року. Згідно з даними американської розвідки, Патрушев і Герасімов зрозуміли, що бліцкриг провалився, а на затяжну війну в Росії немає достатньо ресурсів, тож це завершиться проблемами передусім для самого агресора. (Власне, що ми зараз і бачимо.) І, користуючись моментом, коли кремлівський диктатор нібито проходив курс хіміотерапії, вони планували зупинити війну і почали укріплювати захоплені на той момент території, які були значно більшими за нинішні.

Це такий збіг у словах Прігожина та оприлюднених документах Пентагона? Навряд чи. До речі, варто згадати, що протягом усього квазіконфлікту власника «Вагнера» із Кремлем він критикував тільки військовиків, тобто безпосередніх виконавців кремлівської волі. (Звісно, рішення про вторгнення ухвалювали зовсім не Шойгу з Герасімовим.) А ФСБшників, які, на чолі з Путіним і Патрушевим, є основою нинішнього режиму – він жодного разу не зачіпав. І це теж навряд чи збіг. Тож зробимо висновок номер 1: у Кремлі справді є люди, які розуміли і розуміють згубність війни для самої Російської Федерації. Але вони (поки що) бояться виступити проти Владіміра Путіна.

До речі, про Путіна. Точніше, про його онкологію. Пригадайте, як керівник Головного управління розвідки українського Міноборони Кирило Буданов неодноразово – у травні минулого року, у січні поточного – наголошував на тому, що президент Росії хворий на рак. І от витік документів із Пентагону фактично підтвердив діагноз головного українського розвідника. Причому як підтвердив – у американських військових документах ця інформація подається не як якась сенсація, а як давно відомий факт. Мовляв, саме в цей момент у Путіна була хіміотерапія, тож Патрушев і Герасімов хотіли використати цю ситуацію. Тож, схоже, можна зробити висновок номер 2: розмови про недугу Владіміра Путіна мають під собою певний ґрунт, і якщо вам здається під час перегляду відео зустрічей російського тирана з чиновниками, що з господарем Кремля щось не так, то вам не здається.

Але ці висновки не є найголовнішим у цій історії. Бо ми йдемо далі й розвиваємо тему плану зупинки війни. Коли на упертість Путіна у продовженні цієї безглуздої війни накладається інформація про його серйозне захворювання – багато чого стає зрозумілим. Наприклад те, що Путін вважає (і, можливо, саме так є насправді), що йому залишилося жити не так вже й багато – і що життя треба завершити ефектною перемогою, а не ганебною поразкою, як один із його попередників, імператор Микола І. Той, так само пафосно розпочавши атаку на «хвору людину Європи», Туреччину (хіба не перекликається ця дефініція із сучасними російськими заявами про «неіснуючу націю» і «країну 404» на адресу України?), був ущент розбитий, та ще й де – у Криму. А потім фактично звів себе в могилу. Путін не хоче такого завершення – ні, не війни, а свого президентства, яке, цілком очевидно, закінчиться в момент його смерті, не раніше. Тому висновок номер 3: війна триватиме доти, доки житиме Путін. Навіть якщо в результаті певних дій (виходу ЗСУ на державні кордони України) і набуде інших форм, скажімо, винятково дистанційних обстрілів та прикордонних сутичок. Власне, того, що ми бачили у так званий «міжвоєнний» період 2015–2022.

Це поганий для України висновок. Але є й хороший. Висновок номер 4 звучить так: ядерної війни не буде. Бо це лише Путіну немає чого втрачати. Усі інші, починаючи з Патрушева, чудово розуміють, що вони втрачають уже зараз і чим обернеться для них ядерний удар по Україні. Тож якщо секретар Радбезу Росії хотів зупинити навіть таку звичайну наземну війну, яка склалася для агресора зовсім не так, як планувалося, – то очевидно, що загрозу ядерної війни буде зупинено уже без умов на кшталт «коли Путін буде на хіміотерапії». Якщо Путін хоче вмерти переможцем, то Патрушев хоче жити, щоб правити. Ось у чому їхня принципова різниця.

І ще один момент, прямо пов'язаний із цим висновком. Коли Путін помре, у Кремлі відразу ж почнеться боротьба – не тільки за трон, а передусім за право зупинити «СВО». Бо той, хто зупинить цю що далі, то менш популярну в народі війну – отримає найбільші шанси стати новим російським царем. За умови правильного піару.

Така ситуація у кремлівському керівництві уже мала місце – 1953 року, відразу по смерті Сталіна. Тоді його прямий політичний спадкоємець, Георгій Маленков, зумів зберегти (принаймні пару років, до укріплення «темної конячки» Микити Хрущова) владу саме завдяки лібералізації і правильному піару. А інший, не менш потужний претендент на сталінський трон, Лаврентій Берія – який, як і Маленков, був заступником Сталіна в уряді – не отримав свого шансу на піар. І, зробивши за кілька місяців після смерті диктатора значно більше, ніж його конкурент та всі інші кремлівські можновладці (а це не тільки легендарна амністія, а й припинення купи кримінальних справ, починаючи зі «справи лікарів», відмова від катування в'язнів, відмова від безглуздих сталінських інфраструктурних об'єктів і багато чого іншого), не отримав ні популярності в народі, ні влади. У підсумку образ Маленкова в суспільстві викристалізувався у частівку «Пришел Маленков – поели блинков», а образ Берії – це кат і ґвалтівник, хоча навіть «всесоюзний староста» і «дідусь» Калінін любив порозважатися в компанії балерин, неповнолітніх зокрема.

Тож, спираючись на сказане у відкритому доступі й оприлюднені секретні документи, можна підсумувати: у Росії далеко не всі хочуть продовження цієї війни. Звісно, не від великого гуманізму, а з практичних, прагматичних і корисливих причин. А після смерті Путіна ситуація закрутиться у протилежний бік, бо боротьба з померлим тираном стане – як колись у Микити Хрущова – головним козирем у боротьбі за владу.

І добре, якби це зрозумів сам диктатор. Щоб до кінця життя йому снилися не паради в Києві чи Львові, а недалеке майбутнє його імперії – яка якщо й переживе його, то не надовго.