Попри бравурні заяви російських пропагандистів, реакція політичного керівництва РФ на переговори з Китаєм далека від оптимістичної.
Візит переобраного на третій термін керівника Комуністичної партії Китаю і КНР Сі Цзіньпіна до Росії завершився не тим, чого очікували від головної політичної події початку року в Москві. Російська державна пропаганда традиційно зробила хорошу міну за поганої гри, але відсутність за мотивами цього візиту будь-яких серйозних угод, якими могли б похвастатися у Кремлі, більш ніж красномовна. Але, як виявилося, це був лише початок.
Одним із двох документів, які росіянам вдалося узгодити з китайською стороною, стала заява про поглиблення відносин між Москвою та Пекіном. У цій заяві є один пункт, який цілком можна назвати ключовим для Китайської Народної Республіки у всій історії російсько-українського військового конфлікту. У цьому пункті йдеться про обмеження щодо розповсюдження ядерної зброї.
Китай, який протягом усього часу повномасштабної війни обмежувався загальними фразами щодо необхідності припинення вогню та встановлення миру, в одній своїй вимозі завжди висловлював чітку і конкретну позицію. Ця вимога стосувалася можливого використання у війні в Україні ядерної зброї. Цей меседж стосувався, зрозуміло, Росії, оскільки в України цієї зброї масового знищення немає, а західні партнери, звісно, ЗСУ таку зброю не нададуть – і самі не планують використовувати її проти російських окупантів.
Саме тому у спільній російсько-китайській заяві, підписаній Сі та Путіним, було згадано про ядерне озброєння. Конкретно – про неможливість розміщення ядерної зброї за межами країн-власниць. Цей пункт в угоді цілком очевидно був продиктований китайською стороною, яка сприймає російсько-українську війну як локальний конфлікт, що нічим не загрожує інтересам Китаю. Нічим, крім можливого використання зброї масового знищення – що стане прямою дорогою до Третьої світової, від якої КНР уже не вдасться відкараскатися.
Одне слово, згадка про ядерну зброю в заяві, яку Сі Цзіньпін привіз із Москви додому, могла би вважатися як мінімум локальним зовнішньополітичним успіхом Китайської Народної Республіки. Якби не заява Володимира Путіна, яка фактично стала справжнім демаршем.
Російський диктатор заявив кілька днів тому (не минуло й тижня після того, як літак із китайським лідером залишив повітряний простір країни-агресора), що готовий розмістити ядерну зброю на території союзної Білорусі. Звісно, для Путіна вигадали цілу низку відмазок. По-перше, про це нібито вже давно просив його мінський васал Олександр Лукашенко. Звичним для кремлівських володарів є виправдовувати свої злочинні дії чужою ініціативою. Підвищувати ціни завжди «просили» трудящі. Інтервенцію до Афганістану здійснили «на прохання» тамтешньої влади. Агресія проти України спричинена винятково «закликами волелюбного народу Донбасу». А Росія, якщо вірити їй самій, у всіх випадках діє лише реактивно, лише реагуючи на ці численні прохання. Другою достатньою підставою для порушення свіжих домовленостей Володимир Путін назвав те, що білоруські війська нібито не матимуть жодного доступу до ядерних зарядів.
Зрозуміло, ці аргументи нікого не переконали, та й не могли переконати. Захід буде незадоволений будь-якими маніпуляціями зі зброєю масового знищення, а Китай… А Китай уже відреагував на заяву кремлівського диктатора. Речниця МЗС КНР Мао Нін на пресконференції, відповідаючи на питання одного з іноземних ЗМІ про путінську ідею вивезти ядерні заряди до Білорусі, була традиційно стриманою – але від цього не менш красномовною. Прессекретарка зовнішньополітичного відомства Китайської Народної Республіки нагадала про те, що в січні лідери п'яти офіційних ядерних держав виступили зі спільною заявою про неможливість ведення ядерної війни та необхідність уникати стратегічних ризиків, пов'язаних із цим фактором.
Говорячи прямо, Пекін висловив незадоволення тим, що Москва буквально за кілька днів порушила досягнуті під час візиту Сі домовленості. Мало того, що Китай виступає категорично проти перетворення нинішньої війни на ядерну – так ще й виходить, що Кремль виставив лідера китайських комуністів посміховиськом. Сі Цзіньпін своїм порушенням усталеного порядку керування партією та країною ступив на тонку кригу, йому конче потрібні були помітні успіхи, зокрема в зовнішній політиці. А вийшло, що він, за всієї могутності та впливовості, не може убезпечити регіон і світ від імовірної ядерної війни. Навіщо ж Володимир Путін пішов на такий різкий і ризикований крок?
Ця заява кремлівського вождя – це ніщо інше, як відповідь товаришу Сі. Відповідь, зокрема, за непідписану газову угоду, про яку писали в контексті московського візиту лідера КНР світові ЗМІ. Росія зараз, на порозі серйозних економічних проблем, пов'язаних із західними санкціями та втратою великого європейського ринку, потребує коштів на подальше продовження війни. А ці кошти РФ може взяти тільки в одному місці – у газових та нафтових свердловинах. Але ні нового контракту на постачання газу, ні домовленостей про будівництво газогону «Сила Сибіру – 2» в Москві ухвалено не було.
Росія не отримала від Китаю жодної серйозної фінансової підтримки – лише традиційні танці з бубном навколо «мирного плану» Сі, який є не більше ніж ритуальними реверансами (і відсутність переговорів лідерів Китаю та України, які очікувалися після московської зустрічі двох азійських диктаторів). І, не отримавши нічого суттєвого, крім двох загальних заяв ні про що, Кремль вирішив у притаманному собі стилі вдатися до шантажу. У випадку з Китаєм – ядерного. Оскільки Путін чудово розуміє дві речі.
По-перше, Китай справді не хоче ядерної війни. По-друге, ядерний арсенал КНР поступається російському, тому ця сфера – єдина в російсько-китайських відносинах, де умови диктувати може саме Москва. І про це чудово пам'ятає Володимир Путін.
Але він, схоже, забув про те, що економічно і політично Росія, навпаки, залежить від Китаю. Уявімо собі, що буде, якщо раптом ті країни-члени Організації Об'єднаних Націй, які орієнтовані на КНР, почнуть голосувати на засіданнях Генасамблеї ООН за антиросійські резолюції – аж до гіпотетичного виключення країни-агресора зі складу Радбезу цієї організації. А про такий варіант розвитку подій уже говорили українські дипломати, як про єдиний реальний у нинішній ситуації. Що вже казати про залежність російської економіки, зокрема військово-промислового комплексу РФ, від китайських деталей та обладнання.
Володимир Путін незадоволений ситуацією, яка складається у війні проти України (і Заходу). Незадоволений позицією Китаю – який, на відміну від чіткої проукраїнської позиції США, підкріпленої потужною військово-фінансовою і санкційною підтримкою, є не більше ніж декларацією. І тому він піднімає ставки, намагаючись тиснути вже і на Китай. А чим завершиться ця спроба тиску – покаже час. Перша реакція китайської влади не обіцяє Кремлю нічого доброго.