«В Україні немає цілісної системи реабілітаційних послуг від доопераційного періоду до адаптації пацієнта у повсякденному житті з новими для нього реаліями так, як це є на Заході» - зазначає Уляна Супрун, директор гуманітарних ініціатив Світового Конґресу Українців і керівник Школи реабілітаційної медицини при УКУ.
Вона приїхала в Україну зі США ще під час Революції Гідності. Працювала в медичній службі Майдану, а пізніше займалася передачею гуманітарної допомоги для сімей поранених і загиблих героїв Небесної Сотні. Під час війни на сході України Уляна Супрун налагодила постачання «натівських аптечок» для українських бійців і запросила іноземних інструкторів, які б навчали ними користуватися. На її переконання, навчати солдат військовій медицині настільки ж важливо, як і допомагати їм матеріально та фінансово. Cтворила окрему ініціативу «Захист Патріотів», до якої увійшло 20 сертифікованих українських інструкторів та 8 координаторів.
Уляна Супрун очолила новостворену Школу реабілітаційної медицини УКУ
Нещодавно Уляна Супрун приєдналася до команди Українського католицького університету в Львові, очоливши новостворену Школу реабілітаційної медицини. Про відкриття школи та розвиток європейської моделі реабілітації, далі в інтерв’ю:
Чому Ви вирішили залишитися в Україні і саме тут розвивати реабілітаційну медицину?
Моя родина походить з України і дехто досі тут живе. Мої дідусь і бабуся були задіяні в партизанському русі і боролися проти нацистів та радянської влади. Під час Другої світової війни вони змушені були виїхати з України і деякий час жили в Німеччині переселенцями. Пізніше поїхали в США. Я народилася в Детройті, але відчуваю себе більше українкою, аніж американкою. Ходила до української церкви і навчалася в українській школі. Мій чоловік також виростав у сім'ї українських емігрантів. Я зустрілася з ним у Нью-Йорку на таборі Товариства української студіюючої молоді імені Миколи Міхновського. У 90-х роках він часто бував в Україні – навчався, працював та їздив на наукові конференції. Ще тоді ми думали переїхати сюди, але постійно були якісь перешкоди – то хвороби батьків, то навчання чи інші справи. Восени 2013 року – вирішили остаточно – продали будинок, приватну клініку, поставили речі на склад і переїхали в Україну.
Під час Революції Гідності допомагали, чим могли. Чоловік пройшов увесь Майдан, а я працювала в медичній службі. Під час кривавих подій 20 лютого він витягував поранених людей з-під куль біля готелю «Україна». Я працювала у медичній службі в КМДА. Після Майдану координувала передачу гуманітарної допомоги від діаспори для сімей поранених або загиблих Героїв Небесної сотні. А потім почалася війна.
Проконсультувавшись із канадськими та британськими фахівцями, закупили для української армії аптечки «натівського» зразка. Фото: Миколи Лазаренка
Ми з чоловіком вирішили допомагати у сфері військової медицини. Проконсультувавшись із канадськими та британськими фахівцями, закупили для української армії аптечки «натівського» зразка. Запросили іноземних військових інструкторів, які б навчили солдат ними користуватися. Згодом створили окрему організацію «Захист Патріотів», до якої входять 20 інструкторів, більшістю з них медики Майдану і АТО, і 8 координаторів. Її фінансують українці з цілого світу. Зараз представники організації проводять підвищений курс «Медики спеціального призначення», після якого учасники отримають спеціальний медичний наплічник. На сьогодніщний день навчили 25 тисяч військових і передали 20 тисяч аптечок.
Як народилася ідея відкриття Школи реабілітаційної медицини?
Ще під час Майдану я усвідомила, що в тактичній медицині важливо не лише щось давати, але й навчати. Коли запропонувала створити нову систему реабілітації, розуміла, що також важливо навчити. В Україні система реабілітації мало розвинена. Реабілітаційні методики використовують або в санаторіях, або на курортах, велика частина яких залишилася в Криму. В українській моделі реабілітації не вистачає відповідних фізичних вправ. Навіть в організації простору – в транспорті чи на сходових клітках в будинках – для людей на інвалідних візках не передбачені в'їзні доріжки та спеціальне обладнання.
Немає навчальних програм з реабілітації, які б готували фізичних терапевтів та ерготерапевтів як медичних фахівців. Здебільшого нинішні реабілітологи є випускниками кафедр фізкультури і не належать до медичного персоналу, а відтак, і не визнаються Всесвітньою організацією з охорони здоров'я (ВООЗ). Якщо ми прагнемо західних стандартів, то маємо дотримуватися цього і в медицині. Повністю ідея окреслилася під час розмови із сенатором від УКУ Данилом Білаком, керівним партнером українського офісу CMS Cameron McKenna. Тоді також стало зрозуміло, що такий проект варто робити в Українському католицькому університеті.
За задумом – це буде впровадження моделі реабілітаційної медицини західного зразка. Чим така модель реабілітації відрізняється від української?
На Заході реабілітацією пацієнта займається міждисциплінарна медична команда -- лікар-реабілітолог (залежно від типу травми – травматолог, невролог чи хірург), фізіотерапевт, ерготерапевт, психолог, соціолог та інші медичні фахівці за потребою (до прикладу, протезист). Вони створюють унікальну програму лікування для кожного пацієнта і узгоджують усе з ним. Для жінки після інсульту випрацюють іншу програму, ніж для хлопця, який втратив ногу. Реабілітаційна система адаптована до потреб людей. Пацієнт може зустрічатися з лікарем-реабілітологом або всією командою один раз в тиждень і приходити на індивідуальні зустрічі з окремим фахівцем. Фізіотерапевт проводить вправи з пацієнтом, а ерготерапевт допомагає звикати до нової реальності після травми.
На сьогодніщний день «Медики спеціального призначення» навчили 25 тисяч військових і передали 20 тисяч аптечок
У західних реабілітаційних центрах є спеціальна кімната з кухнею, де ерготерапевт разом з пацієнтом готують страви, користуючись специфічними столовими приборами і побутовими приладами. Соціолог допомагає вирішити питання юридичного характеру і повернутися активним у суспільство. Психолог мотивує пацієнта і вчить, як адаптуватися до нового життя в умовах обмежених можливостей. Потім людина повертається додому і продовжує відвідувати заняття по кілька днів на тиждень в реабілітаційному центрі на амбулаторному рівні. Відтак, йому не треба виїжджати за межі міста в санаторій чи курорт на два місяці, а все можна зробити на місці.
Сьогодні в класифікаторі посад немає спеціальності фізичного терапевта. Який документ отримають випускники програми?
Ми запускаємо програму, одночасно працюємо над її визнанням з Мінсоцполітики та Мінохорони. Восени 2016 року Школа матиме перших студентів. Зараз працюємо над отриманням акредитації 2-річної Магістерської програми від Міносвіти. Випускники Школи реабілітаційної медицини зможуть отримати відповідний державний диплом. Це буде стаціонарне навчання. На 2-му році магістерки студенти матимуть змогу працювати і набувати клінічних навиків у реабілітаційних закладах. Ми вимагатимемо від студентів знання української та англійської мов. Наразі програма на стадії розвитку. Ми шукаємо академічного директора, який займатиметься підбором кадрів, а також керівника реабілітаційного центру.
Школа реабілітаційної медицини займатиметься і навчанням відповідних спеціалістів, і водночас створенням реабілітаційного центру. На що буде більший акцент?
Навчання медичного персоналу неможливе без стажування. Школа реабілітаційної медицини має два однаково важливі напрями – академічну програму і створення амбулаторного реабілітаційного центру західного зразка. Ми навчатимемо студентів і водночас надаватимемо послуги як для військових, так і для цивільних пацієнтів. В Україні зараз не існує реабілітаційних центрів західного зразка, де б студенти могли здобувати клінічні навики. Також ми сприятимемо в організації стажування закордоном.
Студенти самі надаватимуть реабілітаційні послуги під наглядом викладачів чи це робитимуть викладачі, а студенти спостерігатимуть?
Це відбуватиметься за зразком того, як студенти стажуються у медичних вишах. Вони вчитимуться надавати послуги пацієнтам у передопераційних і післяопераційних станах. Спочатку дивитимуться, як це робить медичний персонал реабілітаційного центру. Тоді робитимуть це разом з ними і після цього самі надаватимуть послуги під наглядом фахівців. Плануємо, що студенти стажуватимуться частково у нашому реабілітаційному центрі, а частково – у інших стаціонарних госпіталях. У планах - співпраця з Львівським військовим госпіталем, шпиталем імені Андрея Шептицького, а також з Українським науково-дослідним інститутом протезування, протезобудування та відновлення працездатності (Харків).
Чи зможуть люди з віддалених областей відвідувати амбулаторний реабілітаційний центр при УКУ?
Ми плануємо, що пацієнти проходитимуть реабілітацію амбулаторно і тому не будемо створювати стаціонарного корпусу. Коли приїздитимуть люди із віддалених областей, ми зможемо на деякий час поселити їх. У Школі можна буде проходити реабілітацію на різних етапах. До прикладу, якщо хворому на діабет через погане кровопостачання до пальців ампутують ногу, його ще до операції навчатимуть звикати до більшого навантаження на іншу кінцівку. Після операції така людина 3-4 рази на тиждень приходитиме на заняття з фізіотерапії та ерготерапії. Ерготерапевт допомагатиме привчитися до змін у фізичній системі – по-іншому ставати, одягати штани та інше. Така реабілітація триватиме вісім тижнів. Люди з протезами змушені змінювати їх через декілька років і кожного разу звикати до нового. Фізичні терапевти робитимуть все, аби повернути пацієнта до того стану, в якому перебував до травми. Можливо, він вже не зможе брати участі в марафоні, але зможе себе обслужити і бути самостійним.
В УКУ навчатимуть студентів і надаватимуть послуги як для військових, так і для цивільних пацієнтів
Хто навчатиме українських студентів?
Підбором викладацького складу займатиметься академічний директор, посада якого наразі вакантна. Точно можу сказати, що у нас працюватимуть як іноземні, так і українські викладачі із західними сертифікатами з даної спеціалізації. Для викладачів також проводитимуться курси підвищення кваліфікації в закордонних університетах. Наразі ведемо перемовини з Нью-Йоркським і Канадськими університетами. Навчальна програма не відрізнятиметься від західної моделі. Створимо окрему програму з фізіотерапії та ерготерапії.
В Україні є медичні виші, які готують лікарів-реабілітологів. Магістерська програма школи пропонує альтернативну освіту чи посилюватиме вже набуту? Які основні її відмінності від інших подібних програм?
Школа реабілітаційної медицини зараз готуватиме фахівців середнього медичного персоналу, а не лікарів. Наша програма не спрямована на конкуренцію з медичними вишами, які навчають лікарів-реабілітологів, але на створення якісної моделі реабілітації західного зразка. Тобто у фізіотерапевтів та ерготерапевтів буде одна робота, у лікарів-реабілітологів – інша. Серед наших абітурієнтів хочемо бачити студентів бакалаврату медичних спеціальностей, а також фізкультурників, медсестер, фельдшерів. Крім того, проводитимемо 2-місячні курси підвищення кваліфікації для вже наявних реабілітологів, дипломи яких невизнані на Заході. Наші фахівці зможуть працювати в госпіталях, реабілітаційних центрах, курортах і санаторіях та поліклініках або мати свою окрему клініку. Ми не відбираємо роботи у лікарів, а займаємо нішу, яка наразі незаповнена.
Фото з архіву організації «Захисту Патріотів».