Останні 4 роки ми звикли жити в стані постійної загрози. Кожного ранку українські батьки гортають новини, щоб дізнатися, чи не летять «Шахеди» на їхнє місто. Ми спускаємося з дітьми в укриття, вчимо їх безпечної поведінки. А на рівні держави ми витрачаємо мільярди гривень на захист від російських обстрілів. Бо росія – це ворог, який прийшов убивати.
Та, на жаль, водночас на українських дорогах триває ще одна «невидима війна» – зокрема і проти українських дітей. Але тут вже винен не сусід-агресор, а ми самі.
За даними Офісу Генерального прокурора, станом на грудень 2025 року російська збройна агресія забрала життя 677 українських дітей. Це страшна ціна, яку ми платимо за право на існування.
Проте є й інша статистика, не менш моторошна. Від початку повномасштабного вторгнення на українських дорогах унаслідок ДТП загинуло 678 дітей. Лише за минулий 2025 рік Україна втратила 202 дитячі життя.
Вдумайтеся. Від початку повномасштабної агресії на українських дорогах загинуло більше дітей, ніж від російських ракет. Тобто у час, коли кожне життя на вагу золота, ми робимо нашу країну ще небезпечнішою.
Уявіть авіакатастрофу, в якій розбився Boeing-737 – це трагедія світового масштабу. А тепер уявіть той самий літак, повністю заповнений дітьми. Оце вже сталося на наших дорогах.
Смертельна легковажність у власному авто
Парадокс полягає в тому, що ми, батьки, готові на все заради захисту дітей від небезпек, але самі ж часто виявляємо недбалість у щоденній рутині.
Станом на 2025 рік рівень користування ременями безпеки серед водіїв в Україні становить ганебні 48%. Більша частина дорослих не пристібається сама. Що вже казати про дітей? Автокрісло для багатьох досі сприймається як «вимога поліції» або спосіб уникнути штрафу, а не ключовий фактор, який допоможе дитині вижити під час аварії. Батьки купують дітям дорогі смартфони, іграшки, планшети, але економлять на базовій безпеці або ігнорують її правила, тримаючи малюків на руках.
Наслідки цієї недбалості видно у щоденних зведеннях поліції. Лише один із непоодиноких, але показових прикладів: нещодавня аварія на Франківщині, де через перекидання автівки травмувалося семимісячне немовля. Дитина, яка ще не навчилася ходити, опиняється в лікарні просто тому, що дорослі вирішили: «ми ж тут недалеко, проїдемось» та «я все контролюю». Фізику неможливо обдурити материнськими чи батьківськими обіймами – під час зіткнення вага дитини збільшується в десятки разів, втримати її неможливо.
Ілюзія безпеки та «право» на порушення
Проте проблема не обмежується лише салоном авто. Діти гинуть на вулицях і дорогах наших міст, бо система покарань залишається вкрай неефективною.
Ми досі маємо абсурдний «не штрафований поріг» у +20 км/год. У місті, де дозволено 50 км/год, водій спокійно їде 70 км/год, знаючи, що йому нічого за це не буде. Але для дитини, яка вийшла на пішохідний перехід, удар на швидкості 70 км/год – це гарантована загибель.
Результатом такого абсурду є жахливі ДТП, в яких продовжують помирати та калічитися діти. Одна з таких сталася нещодавно на Львівщині. Там водій автомобіля здійснив наїзд на двох неповнолітніх дітей. Брат та сестра переходили дорогу по пішохідному переходу.
Держава продовжує толерувати зухвалих порушників-рецидивістів. Водій може десятки разів на рік проїхати на червоне світло, не пропустити пішохода – і отримати геть неспівмірне покарання. Також він може десятки разів перевищити швидкість – і єдиним наслідком для водія буде сміховинний штраф (340 грн), який легко сплатити зі смартфона, найчастіше ще й зі знижкою у 50% (170 грн).
Таким чином, покарання перетворюється просто на «абонплату за швидку їзду». Це так держава ставиться до життя і здоров’я своїх громадян, у тому числі й найменших?
Органи місцевого самоврядування: час робити зміни
Безпека – це не лише про штрафи, перш за все – це про інфраструктуру. Безпека руху – це комплекс заходів: законодавчі механізми, які мають стримувати від порушень, а також інфраструктурні рішення, що унеможливлюють порушення як таке.
Коли вулиця спроєктована відповідно до функції, має застосовані відповідні проєктні рішення – ймовірність порушення зводиться до мінімуму.
Та як на практиці виглядає безпека в більшості випадків? Наноситься біло-червона зебра, ставиться знак «Обережно, діти» та/або «Місце концентрації ДТП», можуть ще поставити пластикового манекена школяра. Це все – імітація.
Реальний захист – це засоби заспокоєння руху (traffic calming). Це підняті пішохідні переходи, звуження смуг, острівці безпеки, шикани та антикишені на перехрестях, світлофорне регулювання. Це грамотна організація дорожнього руху навколо навчальних закладів, де пріоритет віддано школярам та їхньому шляху до школи, а не транзитному руху авто.
Вибір за нами
Ми не в змозі власноруч збити всі російські ракети чи дрони.
Але ми маємо 100% контролю над тим, що відбувається в нашому авто, і повинні впливати на те, що коїться на вулицях наших міст.
Пристебнути дитину в автокріслі, пристебнути свій ремінь безпеки, вимагати безпечної інфраструктури біля школи, закликати скасувати квоту на безкарність у +20 км/год та забрати права у хронічного порушника – це все до снаги кожному з нас. Для цього не потрібні винищувачі F-16 чи системи Patriot. Достатньо лише свідомості дорослих, політичної волі держави та відповідальності місцевої влади.
Адже діти не повинні гинути по дорозі до школи чи на задньому сидінні батьківського авто.