Вже майже рік, як зведений загін Повітряних Сил, що боронив позиції в районі ДАП «н.п.Спартак», поступився місцем побратимам з інших родів військ. Але легенди та особливі випадки в пам'яті побратимів, вихованих вогнем, напевно, залишаться назавжди. Дечим вони поділяться і з вами. Славетні захисники позиції «Зеніт», що під Авдіївкою, ніколи особливо не були багаті на воду аж так, щоб прийняти звичайнісінький душ. Воду дістати було важко, а часто й небезпечно, тож і в розхід її пускали з особливою ощадністю. Один з варіантів польового душу – це 5-ти літрова баклажка, що чеплялася догори, а з відкритої кришечки крапала цінна водичка.
Коли гарно світило сонечко, то встигало нагріти ємність, тож помитися можна було навіть з комфортом. Одного тепленького дня пополудні біля нагрітої «бані» під відкритим небом з'явився боєць з відповідним приладдям. Бідолаха змучився «сколупувати» з себе бруд, та вирішив його трішки розмочити. Відкрив собі водички та було добряче намилився, аж тут й застиг його ворожий обстріл. Як почали на позиції міни свистіти – хлопці, хто-де був, підхопилися та чкурнули до укриття. Аж тут начальник посту перерахував своїх та й питає: «А де Шрам?!».
Хтось відповів, що, здається, митись йшов. Старший офіцер з красномовним позивним Скорпіон відчув наче, його щось вкололо, та миттю винирнув нагору з безпечної «нори». Сьогодні згадує: «Бачу - живий. Сидить на землі голий, а навколо міни рвуться. Кричу – сам себе не чую, щоб біг до укриття. А Шрам: «не піду до хлопців, я голий - засміють». А я йому: «Я тебе фоткаю, зараз не заховаєшся, я тебе, падлюку, в ютуб зіллю, аби всі бачили, як ти тут голяком воюєш!». А він рже несамовито та кричить: «Зараз домиюсь і прийду», а навколо снаряди рвуться, ми хохочемо, а насправді ніхрєна не смішно... Злий я був, а це чудовисько так до укриття й не полізло. Діждався, поки обстріл стих, поки я біля нього носився, домився, і тільки потім весь чистенький, гадьониш, з'явився. А падало ж недалеко, метрів зо 30. От же ж скотиняка.. Якщо б його зачепило, то я був би винний. Навіщо такі начальники постів потрібні, в яких люди під обстрілом брюха милять?!»
Скільки часу пройшло, а пам'ять такі миті на поверхні тримає. А скільки ще хлопці просто не розповідають.