Фільм «Наполеон» Рідлі Скотта, що вийшов у прокат, без сумніву, став найбільш обговорюваним релізом останнього часу. Масштабні зйомки, «оскароносний» Хоакін Фенікс у головній ролі, і, звичайно, Москва у вогні мало кого залишать байдужими. І не лише в Україні.
Якщо англомовний світ поставився до фільму із захопленням, то французів обурив погляд на Наполеона, перекручування історичних фактів та, хоч про це і не заведено говорити в голос, дегероїзація імперських завоювань.
Щодо історичної правдивості, то від самого початку обираючи на роль Наполеона Хоакіна Фенікса, Рідлі Скотт не прагнув її відтворити. Актор не схожий на свого героя. На початку фільму він суттєво старший від нього, уже втомлений та якийсь надломлений і не міняється протягом усієї картини, яка охоплює більшу частину життя Бонапарта. Його Наполеон більше схожий на його ж Джокера, ніж на сповненого надій амбітного молодого військового.
Скотт скоріше керується мистецтвом, ніж історичними документами: антураж є просто бездоганним, а деякі кадри – майже точними повторами відомих (і не дуже) картин.
Його картина, попри масштабні зйомки та надзвичайно гарний візуальний ряд, сприймається як антивоєнний маніфест. Його Наполеон по суті веде війни заради самих війн, йому все одно, республіка чи монархія, його амбіції безмежні, проте метою є навіть не влада, а перемога у битві, як у грі.
Сцени битв (а фільм показує найвідоміші: Аустерліц, Бородино, Ватерлоо) зняті з неймовірною майстерністю та винахідливістю. Сучасного глядача важко здивувати технологіями, проте Скотт так вміло чергує загальні плани з великими, що війна, масштабна та багатотисячна, час від часу вихоплює з натовпу та максимально наближає конкретні обличчя, перетворюючи військо з безликих тисяч на живих людей.
Робота з масовкою, що виглядає не намальованою, а справжньою, як у старі добрі часи, відбувається, проте, на новому технічному рівні.
Окрім війни особлива роль у фільмі відводиться стосункам Наполеона та Жозефіни. Це дивні залежні стосунки, де полководець стає слабким. Зрештою, це ще один бік одержимості Наполеона: війна та Жозефіна, а поза ними – самотність. Це цікава та складна роль для Ванесси Кірбі, відомої насамперед за картинами «Ціна правди» та «Фрагменти жінки».
Щодо Фенікса, то час від часу виникає враження, що він грає лише за допомогою техніки (звісно, йому її не бракує), не впускаючи свого героя до середини, тому часом його гра виглядає формальною та механічною. Але цілком можливо, що перетворити Наполеона на такого собі Джокера було режисерським задумом. Якщо так, то це працює.
Також у картині можна побачити Тахара Рахіма («Пророк»), Людівін Саньє («Люпен»), Рупперта Еверетта («Щасливий принц») та інших.
Рідлі Скотт використовує життя Наполеона для того, щоб за допомогою добрих акторів та розкішної картинки створити антивоєнну драму, коли через амбіції одного чи двох людей гинуть сотні тисяч. Така історія суголосна тому, що відбувається зараз в Україні. Цікава сцена, де Наполеон не може повірити, що росіяни самі спалили своє місто, теж виклкає дуже сучасні асоціації. А от криваві бої та натуралістичні зображення загиблих можуть стати емоційною проблемою для українських глядачів.
Щодо хронометражу, то він може дратувати будь-кого, адже динаміка розповіді час від часу провалюється, дія гальмує, а майже три години екранного часу трохи втомлюють. Проте нудно точно не буде.