Розмовляти з сином чи дочкою про смерть важко, але без цього ніяк. Після 24 лютого 2022 року смертей довкола побільшало. Наприклад, важливо знайти потрібні слова, коли дитина питає, чому вся родина ховається в укритті під час ракетного обстрілу. Або ж потрібно пояснити дитині втрату близького родича, а під час повномасштабної війни таких випадків стає дедалі більше.
Психологиня фонду «Голоси дітей» Оксана Писарева відповіла на найпоширеніші запитання батьків: як говорити про смерть з дітьми різного віку, чи варто брати малюків на поховання та як навчити дитину сприймати цю тему без зайвої тривоги.
З якого віку час розповідати дітям, що таке смерть?
Дитина може вперше запитати про смерть вже у два-три роки. Вона бачить збитих котів і птахів на узбіччі, дорослі на її очах вбивають мух і комарів – це наштовхує малюка на певні питання. Тож розмовляти про скінченність життя можна й з дворічною дитиною, але важливо враховувати її вікові особливості сприйняття.
Не слід думати, що тема смерті – заскладна для малюка. Найчастіше такий острах пов’язаний з тим, як цю тему сприймають дорослі. У нашій культурі розмови про смерть табуйовані, люди звикли їх уникати. Тому, якщо ви відчуваєте, що не готові обговорювати смерть з дитиною спокійно, вільно та врівноважено, то варто спочатку подолати власну тривожність.
Як пояснити смерть найменшим дітям?
Діти віком до 5 років ще не здатні усвідомити, що смерть – це назавжди. Для них це щось тимчасове та магічне, як у казці з щасливим закінченням: Спляча Красуня оживає від поцілунку, а герої фольклору – від живильної води тощо.
Тому питання малюка можуть бути неочікуваними та викликати у дорослого розгубленість. Наприклад: «Мама, а що буде, коли ти вмреш?». Важливо не лякатися таких питань, а обережно розпитати дитину, чому у неї виникли такі думки та що вона сама про це думає. І на основі дитячих відповідей уже вплести свої пояснення – вести з малюком діалог, а не читати лекцію.
Розпочати можна з розповіді про плинність часу у природі та житті тварин. Річка починається та закінчується, листя розпускається та опадає, метелик народжується, швидко виростає та за кілька тижнів помирає. Для дитини це наочні та зрозумілі приклади.
Якщо потрібно сказати малюку про смерть родича, важливо говорити прямо, без метафор. «Дідусь пішов в інший світ, він тепер з Богом» – незрозуміле формулювання, адже дитина не зрозуміє, куди він пішов і навіщо. Слід добирати якомога точніші слова: «Дідусь помер. Його життя закінчилося. Коли ми поїдемо у село, його там більше не буде. Але ми завжди його пам’ятатимемо».
Якщо дитина продовжує вірити, що дідусь невдовзі повернеться, не потрібно переконувати її у зворотному – це природне сприйняття смерті для її віку. Але варто пояснити, що в житті буває по-різному: інколи вдається врятувати людину, а інколи – ні. Й не тому, що світ поганий, він – різноманітний. У світі все має свій початок і кінець, це обов'язково умова життя.
Як говорити про смерть з молодшими школярами?
Діти 6-8 років здатні розуміти смерть менш абстрактно, ніж малюки. Вони бачать, що всі створіння помирають. І точно усвідомлюють, що померлого неможливо оживити. Смерть асоціюється у них з картинками, як-от скелети, які можуть навіювати страх.
Водночас дитяча психіка шукає захист від відчуття неминучості смерті. Дитина вірить, що вона та близькі зможуть уникнути загибелі. Вона вигадує різні сценарії, як героїчно врятує усю родину та світ.
У розмові про смерть з молодшим школярем варто окреслити деталі: померла людина не їсть, не п'є, не дихає, не відчуває холоду. Її тіло люди ховають у землі. Фізично вона більше не присутня у нашому житті, але залишається у нашій пам'яті.
На відміну від малюка, дитина 6-8 років може тяжко перенести звістку про смерть когось з родичів. Завдання дорослих – допомогти їй прожити всі етапи горювання та дарувати у цей час максимум любові й тепла.
Наголосіть школяреві, що навіть якщо помер, скажімо, його тато, у нього ще залишається мама, брат, сестра, бабуся, дідусь, тітка, друзі. Важливо, щоб дитина не відчувала себе покинутою – тільки тоді вона матиме емоційний ресурс, щоб пережити втрату.
Як говорити про смерть зі старшими дітьми та підлітками?
У 9-12 років дитина вперше усвідомлює, що смерть – невідворотна для всіх й навіть вона сама колись помре. У цьому віці варто ще раз проговорити, що природа має свої цикли для всіх – як для рослин і тварин, так і для людей. Проте старшим дітям вже не потрібно пояснювати, що стається з померлими. Вони розуміють, що зі смертю зникає уся життєдіяльність людини, включно з її думками та почуттями.
Природну смерть літнього родича вони переживають легше, ніж молодші школярі. Разом з усвідомленням плинності життя швидше з'являється й емоційний доступ до горювання та сумування. Раптова смерть може сприйматися дещо складніше. Тоді варто пояснити дитині, що кожному відміряна своя кількість життя. Хтось живе довге життя, хтось коротке – у кожного своя доля.
У 13-15 років діти стикаються з підлітковою кризою. Через зміни у гормональному фоні почуття загострюються, тож і звістка про смерть близької людини шокуватиме сильніше. Часто підлітки закриваються, тримають свої почуття всередині та намагаються уникати розмов з дорослими. Іноді біль проявляється у формі агресії чи аутоагресії: дитина порушує правила, шкодить собі, у неї з’являється розлад харчової поведінки.
У таких випадках важливо знайти підхід, щоб підліток вам довірився. Поводьте себе чесно й відверто, не бійтеся показувати дитині власні переживання. Тоді й вона вам відкриється, у такий спосіб зможе доторкнутися до своїх емоцій та прожити горе.
З якого віку можна брати дитину на поховання? Як її морально підготувати?
Це дискусійне питання. Я вважаю, що дітям до 9 років нема чого робити на цвинтарі. Поховання — емоційно важкий ритуал. Момент зашивання гробу цвяхами, опускання в землю, плач родичів – у дитячої психіки ще немає ресурсу, щоб це опрацювати.
Старших дітей з собою брати можна, але важливо підготувати їх до того, що вони побачать. Розкажіть про кожний етап церемонії: «Ми приїдемо, всі попрощаються з бабусею, потім кришку заб'ють, гроб опустять під землю». Поясніть, що так робили всі пращури, тому й ми повторяємо такий ритуал, передаємо людину землі.
Що відповідати, коли син або донька військового (військової) питає, чи може батько (мама) загинути?
Помилкою буде казати, що все буде добре й тато чи мама точно повернуться живими. Адже ніхто не знає, як складеться. Якщо ця людина загине, дитина закриється і більше не зможе вам довіряти.
Краще йти від того, все має свій початок і все має кінець. Наголосіть, що люди дійсно вмирають, хтось раніше, хтось пізніше. Одні гинуть в автокатастрофах молодими, інші проходять війну і доживають до 100 років. У житті буває по-різному, може трапитися що завгодно – такі закони всесвіту. Але тато чи мама робить все, щоб до нас повернутися, й ми чекаємо на нього чи неї.
Як не культивувати смерть, коли говориш з дітьми про загиблих військових?
У розмовах про смерть не потрібно користуватися категоріями «добре» та «погано». Це категорії плинності часу і життя, вони безоцінкові. Тільки так можна навчитися сприймати загибель без додаткової тривожності – просто як одну із граней життя.
Вчіть дітей поважати людей, які мають мужність захищатися батьківщину. Саме завдяки їх зусиллям дитина може гратися, ходити до школи тощо. Скажіть, що ми поважаємо й цінуємо військовослужбовців і їхні подвиги, але кожна втрата – це боляче та сумно. Життя кожної людини – цінне, тож нам залишається тільки співчувати родичам загиблого.
Що робити, якщо через війну у дитини з’явився нав’язливий страх смерті?
У малюків до 5 років не буває страху смерті. Наприклад, дитина тривожиться, що у квартиру залетить ракета й всі помруть – тоді кажемо про страх власне ракети. Або, найчастіше, це страх, що у складній ситуації мами чи тата не буде поруч. Адже смерть для малюка – щось дуже безлике й неконкретне, тоді як відсутність близького дорослого — зрозуміле відчуття. Поясніть дитині, що ви завжди зробите все можливе, щоб її захистити.
Діти молодшого шкільного віку можуть почати хвилюватися, якщо дізнаються, що, наприклад, у їхнього однокласника загинув тато. Вони переносять цю ситуацію на себе, відтак з’являється страх втратити й своїх батьків. У такий момент слід проговорити з дитиною, що всі люди помирають й ніхто не знає, коли це станеться – це нам непідвладне. Але наголосіть, що ви будете робити все, що від вас залежить, щоб бути з дитиною довго-довго.
У віці 9-12 років у дітей з’являється страх власної смерті. Зазвичай, не просто так, а якщо дитина втратила когось із батьків. Адже коли живі дідусь та бабуся, тато та мама, здається, що тобі по життєвому циклу ще довго, можна не хвилюватися. А от коли мами чи тата більше немає, це спричиняє тривогу: немов ти – наступний. Поясніть дитині, що кожній людини видано на життя певну кількість років. Скажіть: «Так, мама прожила недовго. Але це не означає, що й твоє життя скоро закінчиться. Навпаки, ти можеш прожити довге щасливе життя».
Якщо розмови не допомагають подолати страх, важливо не зволікати та звернутися до спеціаліста. Фахівець визначить, що саме спричиняє у дитини відчуття небезпеки та як його позбутися.
Які книжки чи мультфільми можна дати дітям на цю тему?
Дітям до 5 років:
Будь-які казки, де герої помирають та магічно оживають.
Дітям до 5-9 років:
«Беркиць проводжає дідуся» Ольги Купріян, «Моя Ба» Тані Стус – книги про втрату близьких родичів, які готують дитину до феномену смерті й водночас заринають в атмосферу тепла, затишку та любові.
«Брати Лев'яче серце» Астрід Ліндгрен – пригодницька історія, яка розкриває тему смерті та має терапевтичний ефект для читача.
М/ф «Коко» – транслює інше ставлення до смерті, більш виважене та спокійне, аніж заведено у нашій культурі.
М/ф «Король лев» – містить болісну, але прекрасну сцену зі втратою та пояснення про природний цикл життя.
Дітям 9-12 років:
Книга та фільм «Міст у Терабітію» – розкриває тематику горювання після втрати близької людини.
Книги та фільми про Гаррі Поттера – історія, яка має чимало дотиків до смерті: від ранньої втрати батьків до загибелі близьких людей. Але є і те, що допомагає справлятися – міцна підтримка друзів.