Коли я тільки починала займатися благодійністю, пов’язаною з підтримкою родин з онкохворими дітьми, мої наставники з фонду Soleterre Onlus запитали, навіщо воно мені. «Хочу рятувати життя дітей», – кажу. На що професійні благодійники відповіли, що це нереально, адже ніхто не в силах такого гарантувати. «Єдине, що ми можемо обіцяти – весь час бути поряд із сім’ями за будь-яких обставин». Цей принцип я сповідую до сьогодні.
«Запорука» залишається поряд. У цьому сенсі війна нічого не змінила. Хіба з її початком ми вже буквально рятуємо наших дітей. Через безчинства, які російські окупанти чинять в нашій країні, у них майже не залишалося шансів вижити. Рак не чекатиме миру.
Коли почалися обстріли Києва, під якими опинився зокрема Національний інститут раку – профільна клініка-партнер фонду і де на той момент перебували 16 найтяжчих маленьких пацієнтів – ми чітко зрозуміли, з якими «асвабадітєлямі» маємо справу.
Лікарі до останнього намагалися оперувати дітей на місцях. Їхнє транспортування під вибухами у такому важкому стані – великий ризик. З крапельницями, ослаблених, лежачих... Облаштували підвал. У ньому навіть вдавалося робити невідкладні операції. Під світлом ліхтариків, які по всьому місту розшукували волонтери.
Так тривало п’ять діб. Вдень хірурги робили свою справу у підвальному приміщенні, ввечері – охороняли клініку ззовні на блокпосту, який самі ж організували. Надалі інтенсивність обстрілів лише посилювалася. Ми усвідомили, що дітей вивозити треба негайно.
Ця перша евакуація була найстрашніша, бо тоді ще панував хаос. Ми не знали, що буде далі. Але нам вдалося її провести завдяки сотням друзів, які за лічені години створили для нас потужний рятівний ланцюг.
Сергій Притула почав шукати для нас транспорт. Знайшов автобуси з поліцейським супроводом. Потім відгукнулася «Укрзалізниця».
Поки діти з рідними були в дорозі, ми з командою займалися перекладами їхніх документів та медичних виписок, аби італійським лікарям (а ми відправляємо сім’ї саме до Італії, бо з цією країною співпрацюємо з самого початку) було зрозуміло, кого та куди направляти.
Першим пунктом призначення нашої «спецоперації» з евакуації був Львів. Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр одразу перетворився на гуманітарний хаб. Сюди почали звозити дітей із різними патологіями майже з усієї України.
Потім – пункт пропуску на державному кордоні з Польщею. У ті дні тут вишикувалися кілометрові черги з біженцями. А наші онконедужі діти не могли чекати ні секунди. Аби їх швидко пересадити в автобуси, люди робили живий стрій, передаючи дітей з рук у руки. За процедурними протоколами діти з онко повинні бути 21 день в суворій стерильній ізоляції, щоб жодна інфекція не потрапила в організм. Замість цього – 5 годин у переповненому автобусі...
Допомога митників з обох боків – окрема історія. Велика їм подяка. Цим хлопцям та дівчатам зі сталевими нервами та великим серцем у режимі нон-стоп вдавалося стримувати та заспокоювати тисячі змучених, виснажених, вкрай розгублених та переляканих людей.
Я думала, що вже бачила найжахливіше за свої роки. Після 24 лютого розумію, що помилялася.
Наступний пункт – Польща. Там вже дітей зустрічали наші італійські партнери та україномовні психологи. За 20 годин, поки тривала наша «спецоперація», їм вдалося домовитися з італійськими лікарнями, організувати притулок, швидкі допомоги та навіть медичні літаки.
Наші партнери з італійського фонду Soleterre Onlus провели безліч перемовин на рівні регіону Ломбардія, аби переконати місцеву владу найшвидше надати місця в лікарнях онкохворим дітям з України. Першими такими закладами стали Інститут раку в Мілані та дитяча лікарня в Павії.
Зараз до цього глобального руху активно долучився уряд Італії. Завдяки цьому усі лікарні, де є спеціалісти з дитячої онкології, готові брати наших дітей.
Вже понад місяць щотижня до Італії прямує літак з онкохворими дітьми з України. Сьогодні в італійських клініках переббувать 94 наших юних пацієнти. 63 дитини вивіз фонд «Запорука» завдяки партнерам із Soleterre Onlus.
Евакуація триває. Якщо ваша дитина не може отримати належне лікування через війну, знайте, що ми – поруч. «Запорука» не залишить вас наодинці. Допоможемо з перевезенням, перебуванням закордоном, адаптацією на новому місці, а також з поверненням додому – в мирну Україну. Усім серцем віримо в це.
Підтримати благодійний фонд «Запорука» можна з будь-якого куточка світу за посиланням.