Питання, яке з галантністю російського МЗС нещодавно порушив радник президента, має просту відповідь. Так, як і східняків, мешканців центральної України, Одеси чи Дніпропетровська – мотивувати іти на війну. Через рік після втечі Януковича з країни, коли жодного (!) причетного до смертей на Майдані не покарано, дехто щиро задається питанням: чому народ не ломиться до військкоматів? А й справді, може, є якась причина, крім «непатріотичності»?
Можливо, призовники чекають, коли ж нарешті військових почнуть страхувати на випадок смерті чи втрати працездатності (було таке передвиборче гасло). Або коли почнуть виплачувати обіцяні «1000 гривень на день» (Петіна тисяча, така вже карма в українських політиків). Підкреслюю саме формулювання «почнуть виплачувати», бо анонсувати можна все що завгодно, навіть закінчення АТО за кілька годин.
У країні криза, грошей нема, треба захищати рідну землю. Це правильно. І от чоловік, отримавши повістку, готується йти «здаватись». Але перед тим треба заплатити за світло, бо жартувати із «Західенерго» Ахметова – собі дорожче. «Західенерго Ахметова!» думає призовник, закриваючи за собою двері орендованої квартири. Ще зовсім недавно опозиція (а тепер влада) голосила про навалу «донецьких», про махінації на тендерах, про рейдерські захоплення підприємств і примусовий «викуп» пакетів акцій. Ціни на нерухомість у Львові росли такими ж темпами, як і кількість імпортованих із донецької «кузні кадрів» управлінців, менеджерів, їхніх сімей та свити. Австрійський в’язень Фірташ вирощував помідори на Тернопільщині, митниця і податкова були в надійних «шахтарських» руках, росіяни і «молоді реформатори» скуповували всі ласі шматки та нерухомість. Не дивно, що тепер нема грошей військовим, нема житла для ветеранів. Закінчились. Закінчилися ласі шматки, але ті, хто встиг їх урвати, можуть нарікати зараз хіба що на падіння курсу гривні, але аж ніяк не на увагу прокуратури.
Схожа ситуація не лише на заході. В цілій країні мобілізація відбувається як лотерея для тих, хто не заховався. Плюс прийом заявок від добровольців-ідеалістів, які змирилися із тим, що захищати Батьківщину – заняття почесне, але безоплатне. Тим часом Льовочкін закінчує облаштовувати свій острів на Дніпрі, а його сестра волає про «хунту» у складі української делегації ПАРЄ. Справді, чому призовники уникають мобілізації?
Дехто каже, що треба відправити на фронт прокурорів, суддів, міліціонерів та інший неблагонадійний елемент. Можливо, якщо б була потреба швидко розмінувати якусь ділянку фронту, такі мобільні групи одразу ж проходили б «люстрацію». І не просту, а з елементами фатуму. Вижив – відпустили на волю. Але ж у нас демократія, і такі витівки неприпустимі, та й генпрокурор чітко сказав, що своїх підлеглих нікому ображати не дозволить, бо в них сім’ї і долі.
Таким чином, чинні органи правопорядку не потрібні суспільству ані в зоні АТО (бо воювати не будуть), ані в тилу. І лише коли з’являється реальна загроза відставки п. Яреми (наприклад, коли почали збирати підписи серед депутатів), прокуратуру починає буквально пучити від гучних заяв, відкритих проваджень та оголошень про підозру. Далі заяв справа чомусь не йде, про ніяку реприватизацію, конфіскацію майна та активів злочинців і сепаратистів мови нема. Тому й бракує грошей на контрактну армію.
Була, звичайно, надія на молоду команду, яка прийшла на зміну попередньому режиму. Наприклад, племінник заступника голови фракції Блоку Петра Порошенка Анатолія Матвієнка очолив Державне управління справами. Сергій Березенко, вочевидь, переміг у конкурсі на цю посаду інших племінників гідних людей і жваво взявся за роботу. Провів інвентаризацію, оголосив про тотальний розпродаж і приватизацію, перетягнув президентський літачок з аеропорту в музей. А грошей у держави досі нема. Що цікаво, пана Сергія важко запідозрити у тому, що він не володіє управлінським досвідом, потрібним для проведення приватизації, бо ж очолював Головне управління у справах сім'ї та молоді Київської міської державної адміністрації, був депутатом Київської міськради від «Блоку Леоніда Черновецького». Значить, лише Олесь Довгий каламутив воду в чистих дніпровських водах за часів правління космічного мера і пастора Сандея, інакше журналісти Лещенко і Найєм боролися б із Березенком так само завзято, як і з Довгим.
Цікаво, що навіть попри загрозу кримінальної відповідальності західняки та східняки все одно ухиляються від мобілізації. Бо ж відомо і дорослим, і малим, що українська судова система була і є найгуманнішою в світі. Наприклад, міліціонер побив активіста – звільнили. П’яний прокурор з десятками тисяч доларів невідомого походження керує краденим автомобілем – відсторонили. Ну як можуть покарати штукатура Миколу? Максимум – виженуть з бригади і заборонять займатися штукатуркою терміном на 2 роки. Чому ж цьому Миколі не спробувати «відкосити» від армії?
Якщо закони економіки працюють, коли треба купити-продати електроенергію чи вугілля, коли «діють контракти з російськими партнерами», коли країна лише приєднується (!) до санкцій проти Росії, то чому економічний підхід не застосують при рекрутуванні в ЗСУ і Нацгвардію? Чому знову перед нами постає вибір у стилі «Або Кучма, або Симоненко»? Або ти патріот і воюй своїм коштом, або не смій нікого критикувати. Або воюватимуть патріоти, або професіонали-контрактники. Чому патріоти, які воюють за незалежність країни, мають заробляти менше, ніж ті, кого вони захищають? І чому вони повинні за копійки захищати устрій, який гарантує недоторканність награбованого?
Ліпшого часу для створення професійної й патріотичної армії вже може і не бути. Як і для повернення «приватизованого» за останні роки «елітами» різних кольорів.
При нинішньому рівні безробіття, браку доступного житла не становило б проблеми набрати додатково 50 тисяч контрактників, можна було б ще й конкурс провести та вибрати кращих. Гроші на це можна не позичати в МВФ, просто прокуратура і суд повинні робити свою роботу. Наразі ж реформи у цих структурах більше нагадують анекдот про бордель, де відтік клієнтури пробували зупинити переставлянням меблів, замість замінити персонал.