Суть подій, які визначили розпад СРСР, полягала в тому, що Горбачов і його оточення спробували домогтися вирішальних успіхів в протистоянні із Заходом за допомогою «політичних засобів». Їх не влаштовував небезпечний глухий кут, у який завела справу у попередні роки радянська военщина (генералітет та ВПК), що розгорнули експансію по всьому світу, а також у космосі. Тим більше, що Захід, зібравшись з силами і духом, перейшов в глобальний ж контрнаступ.
Військово-політична конфронтація загострювалася, виснажуючи і без того підірвані сили радянської імперії. Кому як не Горбачову було зрозуміти це: під його кураторством на посаді секретаря ЦК з сільського господарства імпорт зерна в СРСР виріс до рекордних 45 млн. тон на рік. У 1986 році до того ж втричі впали світові ціни на нафту, вибухнула Чорнобильська АЕС ... Але я не згоден зі зведенням проблем пізнього СРСР до економіки і подальшого зубожіння населення. Тоталітарний режим з його системою повального нагляду (так званої «профілактикою» - найважливішим продуктом діяльності Андропова) міг і далі глушити народний протест. Природних та інших ресурсів у Радянського Союзу, як і раніше, залишалося в надлишку. Під ядерною «парасолькою» радянська керівна номенклатура ще дуже довго залишалася б невразливою. Сам Горбачов визнавав пізніше, що не почни він перебудову, йому вдалося б керувати імперією ще років двадцять. Що ж змусило його діяти по-іншому?
Справа в тому, що продовження військової конфронтації вело до подальшого зростання домінування військового та військово-промислового істеблішменту в балансі реальної влади та впливу в СРСР. Суперечка між ними та партійною клікою точилася в СРСР протягом десятиліть зі змінним успіхом. Сталін, як відомо, використовував у цій боротьбі свої методи. Її жертвою в кінці кінців став Хрущов. За Брежнєва, коли радянська військова експансія - особливо під прикриттям «розрядки» - набрала нечуваних темпів та масштабів, роль військових також розрослася неймовірно. Андропов мав намір створити спеціальну комісію, щоб розібратися, що ж являє собою нібито повністю підконтрольний Кремлю військовий монстр і куди він тягне імперію разом з її номенклатурною верхівкою. Але Андропов не встиг ...
Горбачов і горбачевці, як представники більш молодого і просунутого покоління партійних керівників, зважилися взяти, нарешті, штурвал в свої руки. І тут вони входили в гострий клінч з військовими. Це було добре видно, наприклад, у конфлікті між Генштабом та іншими радянськими відомствами на різних переговорах з обмеження озброєнь. Американці в той момент підіграли команді Горбачова, і радянських військових змусили піти на значні скорочення арсеналів і частково відкритися для міжнародного контролю. Військова машина СРСР в результаті тимчасово втратила організованість і дієздатність. Між тим, горбачовські ініціативи на кшталт «Нового мислення» і «Загальноєвропейського дому» передбачали не що інше як ослаблення США і НАТО в Європі при відповідному прирості позицій «оновленого» СРСР. Головним двигуном цієї стратегії вважалося об'єднання Німеччини: очікувалося, що в обмін на нього німці потіснять США чи вийдуть з військової організації НАТО, а також віддячать Москву потоком інвестицій та передових технологій. Наскільки я знаю, впливові групи в Кремлі і в самій Німеччині підтримували Горбачова, Шеварднадзе та інших у відданості такій ідеї. У Москві розраховували, що після падіння Берлінської стіни розпочнеться поетапний процес інтеграції НДР та ФРН, і лідерство в об'єднаній країні отримають ліві (про-радянські і антиамериканські) сили. Перемога правих партій на перших же вільних виборах в НДР в березні 1990 р. і наступна стрімкість злиття двох Німеччин виявилися для радянських вождів справжнім шоком. Горбачов зрозумів, що його ошукали, і відразу дав задній хід лібералізації режиму, а потім запустив підготовку до ГКЧП. Однак, в тил йому і всьому загальносоюзному Центру вдарила та частина російської номенклатури на чолі з Єльциним, яка побачила в підтримці Заходу шанс для власного прориву до влади й збагачення. Доля самого СРСР була тим самим вирішена.
Лише загострення обстановки на Північному Кавказі, яке переросло незабаром у велику війну, дозволило генералітетові крок за кроком відновити свій вплив у Росії і надійно взяти Кремль у заручники. При цьому звершився історичний «переворот»: придбавши досвід Чечні, інших «гарячих точок», а також Афганістану, російські військові щосили зайнялися практичною політикою (в руслі масштабних політтехнологій). Вони прибрали до рук багато державних інституцій, ЗМІ і, звичайно, чималу частку економіки. Генштаб закономірно перетворився в організаційний і мозковий центр їх могутності і тим самим у один з найважливіших осередків реальної влади в країні, поряд, скажімо, з сімейством служб-спадкоємиць КДБ (які ніколи не переривали міцних взаємозв'язків між собою), МВС та Адміністрацією президента. Звичайно, не слід думати, що з Генштабу до Кремля з тих часів стали надходити якісь директиви. Однак, маніпулюючи ситуацією на Кавказі та інших регіонах, можна направляти дії та політику Кремля, що ми, власне кажучи, і спостерігаємо сьогодні.
...Таким чином, справжні політичні реформи в пострадянській Росії так і не відбулися, і перспектива їх все віддаляється. Відповідно, репресивний апарат у Росії владу також не захоплював, а перекочував з радянського середовища в пострадянське і крок за кроком відновив і розширив у ній свій вплив. Чого хоче «Корпорація силовикiв»? Своєї частки влади, високого соціального статусу і збагачення - назавжди. Захід органічно сприймається нею як пряма загроза російському порядку речей (сподіваюся, не без підстав). Проти нього та його впливу «Корпорація» готова боротися будь-якими засобами. А найкраща оборона - атака і експансія в союзі з іншими антизападними режимами і силами.
Інтерв'ю брала Надія Банчик, https://newwave4.org/analityka/