У мене був період, коли я місяцями не могла спати у принципі, бо 2-3 години неглибокого сну не рахуються, і досить довгий час перебувала у стані постійного стресу.
Мені здавалось, що будь-яка моя дія або бездіяльність вплине на долю мільйонів, на всю країну, що моя управлінська помилка або страх ухвалити якесь рішення призведе до краху держави, що я відповідальна не лише за свою сферу, а за абсолютно все, що відбувається в Україні, бо все взаємопов'язане...
Стрес був спровокований тим, що не було жодної гарантії, що інші думають так само, відповідальні так само. Було відчуття, що індивідуальні зусилля без синергії закінчаться крахом у будь-якому випадку, а ще – абсолютний холод і космічна самотність на космічній швидкості у галактиці, яка тільки формується. Відповідальність просто душила мене, у горлі постійно був спазм, ніби мене стискав невидимий кулак. Правду кажучи, сама себе загнала.
У підсумку була змушена піти на терапію, бо нічим навіть наближеним до життя це не було.
Так от, коли лікарка серед іншого запитала мене з ким чи з чим я себе асоціюю, то я у підсвідомому шоці, який приходив одночасно з вимовлянням, з округленими очима прошепотіла:
– З Україною...
Я майже виплюнула на терапевтку цю асоціацію… І мені стало страшно від усвідомлення глибини того психологічного дна, якого я досягла, соромно, ридально, ну і вся палітра емоцій, що переважно виникає на прийомі, коли ти дійсно усвідомлюєш, шо потребуєш допомоги.
Потім було потрачено багато грошей на багато прийомів )))
До чого я веду? Якщо ви говорите іншим:
– Ви прийшли не за мене, а за Україну…
...і тому подібне у різних конфігураціях, то просто треба звернутись до психотерапевта.
Це лікується – гарантую.