Сьогодні багато дітей живуть у темпі, який більше нагадує графік офісного працівника, ніж дитинство. Після уроків – англійська, потім репетитор, далі танці або спорт, ввечері домашні завдання. І так щодня. Для багатьох батьків це виглядає як турбота про майбутнє дитини, адже дитина постійно зайнята, розвивається і не сидить без діла.
Але психологи дедалі частіше говорять про іншу сторону такого життя – хронічну втому, тривожність і втрату в дитини здатності розуміти власні бажання.
Психологиня Наталія Шейнич пояснює, що за прагненням зайняти хвилину дитини дуже часто стоїть не потреба самої дитини, а внутрішня тривога батьків.
«У сучасній психології є такий феномен, як інтенсивне батьківство. Або ж просто така гіперзалученість батьків, які керуються власною тривогою і намагаються заповнити кожну хвилину життя підлітка гуртками, репетиторами, секціями», – розповідає психологиня.
Вільний час – це небезпечно
Часто батькам здається, що вільний час – це небезпечно. Якщо дитину не контролювати, вона нібито обов’язково «скотиться», потрапить у погану компанію або втратить мотивацію до навчання.
«У батьків може бути в цей момент певне когнітивне викривлення. Коли у них є думка, що якщо, наприклад, моя дитина матиме вільний час, то вона обов’язково потрапить у погану компанію, почне курити десь за гаражами, провалить іспити і зруйнує все своє життя», – каже Наталія Шейнич.
За її словами, це типова катастрофізація – коли людина автоматично очікує найгірший сценарій розвитку подій. І саме тоді гуртки, секції та репетитори стають не стільки розвитком дитини, скільки способом заспокоїти тривогу самих дорослих.
Проблема в тому, що для самої дитини таке життя може поступово перетворюватися на нескінченний марафон продуктивності. У підлітка майже не залишається часу, де можна просто побути собою – без оцінок, результатів і постійної гонитви за досягненнями.
І саме це часто стає основою тривожності у дорослому житті.
«Дитина може про себе думати, що її цінність вимірюється лише її продуктивністю. А відпочивати – це погано. Це означає, що я лінива і погана», – каже психологиня.
За її словами, поступово підліток починає жити з відчуттям, що любов і схвалення потрібно постійно заслуговувати.
«Дитина може почати думати про себе, що світ вимагає від мене постійних досягнень, а інакше я можу втратити любов і схвалення своїх найдорожчих людей», – додає вона.
«А чого хочу я сам?»
Ще одна проблема полягає в тому, що підліток перестає розуміти власні бажання. Якщо весь день дитини розписаний дорослими, їй стає дедалі складніше відповісти на просте запитання «А чого хочу я сам?»
«На поведінковому рівні підліток втрачає навичку розпізнавати власні бажання, тому що внутрішній локус контролю не формується, бо розклад завжди диктує тобі хтось ззовні», – пояснює Наталія Шейнич.
При цьому багато батьків досі сприймають відпочинок як марнування часу. Але психологиня наголошує: для мозку моменти «нічого нероблення» є критично важливими.
«Відсутність такого відпочинку, коли ми нічого не робимо, коли в нас час не структурований, блокує роботу дефолтної мережі мозку,» – каже вона і пояснює, що йдеться про систему мозку, яка активується тоді, коли людина мріє, гуляє, лежить на дивані або просто відпочиває.
За її словами, коли в житті дитини взагалі немає неструктурованого часу, психіка може постійно перебувати у стані напруги.
«Психіка переходить у стан хронічного стресу або ж гіперзбудження, що і є фізіологічною основою тривожних розладів і перфекціонізму», – каже Наталія Шейнич.
Вільний час дитини – не означає байдужість батьків
Водночас психологиня наголошує: вільний час не означає повну байдужість батьків до життя дитини. За її словами, неструктурований час – це коли дитина сама вирішує, чим їй займатися: гуляти, читати, грати в ігри чи просто відпочивати. А ось повна відсутність батьківської уваги – це вже ситуація, коли дорослі взагалі не знають, де перебуває дитина і що відбувається в її житті.
І саме це, а не сам по собі вільний час, може бути пов’язаний з ризиковою поведінкою. Ба більше – психологиня каже, що тотальний контроль нерідко працює навпаки.
«Дослідження показують, що найчастіше “за гаражі” йдуть саме ті діти, яких тотально контролюють, тому що вони починають звертатися до такої форми бунту, намагаючись повернути собі автономію», – пояснює вона.
Водночас психологиня наголошує: питання не в тому, щоб повністю забрати у дитини гуртки чи контроль, а в тому, щоб у її житті залишалося місце для самої себе – без постійної гонитви за результатами.
«Пропоную вам разом з вашим підлітком розставити пріоритети у заняттях. Допоможіть вашій дитині обрати декілька занять, якими вона справді захоплена, які їй щиро подобаються», – радить Наталія Шейнич.
За її словами, дитині важливо мати не лише графік і досягнення, а й простір для відпочинку, спонтанності та власних думок. Вона також радить батькам більше говорити з дітьми не про оцінки чи результати, а про їхні почуття, переживання і втому.
«Заохочуйте відкрите спілкування вашої дитини, розмовляйте з нею, використовуйте відкриті запитання, розпитуйте дитину про її почуття та проблеми», – каже фахівчиня.
Бо зрештою дитинство – це не резюме до майбутнього дорослого життя. Іноді для психіки дитини значно важливішими за ще один сертифікат чи додатковий гурток стають речі, які неможливо виміряти продуктивністю: можливість відпочити, відчути себе в безпеці, помріяти, нудьгувати, шукати себе і знати, що тебе люблять не лише за досягнення.
Більше цікавих статтей з психології читайте у нашій рубриці, а питання, які хочете поставити психологу, надсилайте на пошту s.turko@zaxid.net
Важливо!
Цей матеріал не містить медичних порад або порад щодо лікування і повністю відповідає актуальним науковим дослідженням. Якщо у вас є проблеми зі здоров’ям, зверніться, будь ласка, до лікаря.