Дехто може здивуватися: «Як так? Такий патріот, так переживав за розвиток української мови». «І що?» – відповім я. Путін теж буцімто дуже великий патріот, переживав за розвиток російської мови, зокрема й за домінування Росії на пострадянському просторі загалом. Але результати його дій були прямо протилежні.
Річ у тім, що жодна мова не існує сама по собі: вона є складовою частиною певного суспільства, і її популярність прямо прив'язана до успішності цього суспільства. Ні для кого не таємниця, що англійська мова здобула таку популярність у світі саме тому, що була мовою двох найбагатших і найвпливовіших світових держав, які перемогли у Другій світовій: Британії та США. А от німецька і французька, які ще на початку ХХ ст. боролися за світову домінацію, внаслідок двох світових війн зійшли з дистанції.
Що ж з російською мовою? Розпад СРСР сам по собі, як не дивно, не сильно похитнув її позиції. Навіть навпаки: утворилось кільканадцять держав, для мешканців яких російська була єдиною загальнодоступною міжнародною мовою. І якби Росія продовжила розвиватися в напрямку демократії і вільної економіки – навряд чи Україна, Казахстан чи Грузія змогли б її випередити. А це означало б повну домінацію російської мови і культури не тільки в колишньому СРСР, але і в сусідніх державах, таких як Монголія чи Болгарія. І не варто посилатися на «історичну русофобію»: всі антибританські національні рухи Африки дуже не любили Лондон, але зараз створені ними держави все одно англомовні й англоцентричні. Як й Індія чи Ірландія.
Путін розвернув Росію в бік будівництва неефективної і недемократичної держави з бідним, аґресивним і нерозумним населенням. Ця держава може ефективно робити лише одне: псувати життя ще біднішим сусідам, щоб на їхньому тлі виглядати відносно успішною. І найяскравішим символом путінської Росії є «мавпа з гранатометом» у вигляді бойовика з позивним «Моторола». Хочете бути схожим на нього?
Саме цим і пояснюється ренесанс української мови у 2004 і 2014 роках: сотні тисяч молодих українців відмовлялися від російської саме для того, щоб втекти від умовного «Мотороли». На тлі такої Росії потенційна (хоча наразі неіснуюча) «європейська Україна» виглядала значно привабливішою. І це все заслуга Путіна.
А що ж зробив Порошенко? Він звів «прекрасну Україну майбутнього» до шароварного лубка. Навіщо вам реформи? Яка боротьба проти корупції? Жеріть Томос, ерзац-мілітаристську псевдопатріотичну риторику, ну й українську мову як символ злиднів, відсталості і провінційності. Так з мови майбутньої європейської України вона знову повернулася до стану мови брехливих корумпованих генпрокурорів, нардепів та інших нешанованих суспільством персонажів. Причому всім відомо, що цю мову вони використовують тільки «для галочки», а свої не дуже законні оборудки обговорюють російською (див. «Свинарчуки»). І це все заслуга Порошенка.
Нещодавно Путін анонсував чергове вливання російських бюджетних коштів у розвиток і захист російської мови. Чи стане їй краще? Навряд. Звісно, держава може заборонити Вікіпедію і замість неї змусити деяких громадян РФ читати РосДержЕнциклопедію – але від цього молоді грузини чи естонці не перестануть вчити англійську, повністю іґноруючи мову колишньої метрополії. Просто це вигідніше. І такий принцип працює не лише щодо російської мови.
Українську мову врятує той з керівників нашої держави, який створить умови прискореного розвитку української економіки і модернізації всього суспільства. Інакше не буде. Розповіді про калинових солов'їв, вишиванки і білі хати, звісно, можуть мобілізувати кілька десятків юнаків та дівчат з багатомільйонної столиці постояти в пікетах за мову – але не більше того. На рівні президента така риторика мові лише шкодить. І так, дуже добре, що нинішній глава держави підкреслено російськомовний у побуті: принаймні його помилкові рішення не зашкодять українській мові в очах сучасного покоління громадян. І вже точно не зашкодять так, як зробив це «патріотичний» популізм Порошенка.