Три роки тому швейцарський урбаніст Урс Томанн приїхав в Україну працювати у Вінницькій міській раді. Долучившись до роботи Вінницького муніципального центру містобудування і архітектури, швейцарець брав участь у плануванні міського простору.
Урбаніст і досі працює над стратегією просторового розвитку Вінниці, яку вважає своїм головним проектом. Восени цього року Томанн буде одним із модераторів всеукраїнської школи урбаністики «CANactions».
Про особливості української урбаністики, проблеми комунікації між громадськістю і міською владою, а також чому різноплановим урбаністичним ініціативам важливо об'єднуватись заради спільної мети, Томанн розповів в інтерв'ю ZAXID.NET.
Ви працюєте у Вінниці з 2013 року, що вдалося реалізувати у місті протягом цього періоду?
Протягом 2013 року я переважно займався проектом стратегії розвитку міста-2020. Також я опікувався питанням розвитку енергоефективності – до речі, нещодавно Вінниця отримала європейську нагороду у цій галузі.
Пізніше ж почався найважливіший для мене проект – стратегія просторового розвитку міста. Зрозуміло, що такі проекти – довготермінові. Однак, в їх межах, ми все ж намагаємось робити певні короткотермінові заходи. Вони, зокрема, стосуються транспортних проблем. До прикладу, аби покращити систему громадського транспорту, ми вивісили схеми руху транспорту на зупинках – як приватних перевізників, так і муніципального.
Схема руху громадського транспорту на зупинці у Вінниці
Чи важко вести діалог між міською владою та громадськістю у Вінниці?
На мою думку, для Вінниці на цьому етапі розвитку, це – ключове питання. Порівняно з іншими українськими містами, у Вінниці міська влада працює досить добре. Частина мешканців міста, в принципі, цьому раді – і пасивно підтримують міські ініціативи. Натомість для активних мешканців міста не завжди легко з допомогою міської влади реалізувати власні ідеї.
Один із проектів, над яким ми намагались працювати – розвиток великого міського парку Дружби народів, який є другим за розміром у Вінниці. Там була активна програма із залучення мешканців, однак, чесно кажучи, ми очікували, що вінничани будуть більш ініціативними. Тому гадаю, що найближчим часом головне завдання для міської влади – покращити можливості діалогу з громадою та її ініціативами.
Урс Томанн
Ви бували в інших українських містах – як відрізняється взаємодія громади та міської влади у них від Вінниці?
Я не можу ґрунтовно говорити про інші міста, адже не працював там, а лише відвідував. Однак можна сказати, що такі ініціативи як, скажімо, «Тепле місто» [івано-франківська громадська ініціатива, яка існує за рахунок регулярного фінансування низки місцевих підприємств] в Івано-Франківську – це зовсім інший рівень громадської активності. Наскільки я розумію, там дійсно вийшло об'єднати різні ініціативи в одну структуру заради спільної мети. Натомість представники вінницьких громадських ініціатив не особливо спілкуються між собою.
Мені видається, що це дуже важливий момент – коли громадські активісти розуміють, що це, в принципі, може бути і не зовсім їхньою темою, але все одно готові співпрацювати із представниками цієї ініціативи заради спільного інтересу. Я чув про велику кількість невеликих, але успішних ініціатив у Львові, багато цікавого зараз починається у Києві.
Що для Вас було найскладнішим при реалізації проектів у Вінниці?
В принципі, у нас непогано вийшло сформулювати спільні цілі, концепції. Однак складніше виявилось вибрати пріоритетні серед різноманіття проектів, які потім дійсно будуть реалізовуватись.
Тут ще питання у вмінні вести діалог та чітко висловлюватись – бо в нас часто бувало таке, що вже після закінчення громадського обговорення з'ясовувалось, що люди підтримували (чи не підтримували) ту чи іншу пропозицію, тоді як на самому обговоренні мовчали, або ж висловлювались інакше.
Які основні відмінності України та Швейцарії – щодо урбаністики та міського планування?
У Швейцарії чи не кожен великий урбаністичний проект виноситься на референдум. Кожен ініціатор проекту – політик, чиновник, громадський діяч – знає, що в певний момент йому слід буде переконати більшість, що проект – хороший. Вони розуміють, що, витративши два роки на розробку проекту, можуть отримати негативний результат на референдумі, і попередня праця виявиться марною. Тому з самого початку вони турбуються про якомога більше залучення різних думок до обговорення проекту. Це зменшує ризик того, що вкінці ініціативу не приймуть. І ця ситуація – дзеркальна до того, що зазвичай відбувається в Україні.
Чому для урбаністики в Україні важливі такі школи, як «CANactions» і чи є подібні школи у Швейцарії?
Чесно кажучи, я взагалі не чув про подібні школи у Швейцарії. Натомість там є широкі можливості вивчати урбаністику у вишах – таке навчання є дуже сильно орієнтоване на практику. Також є дуже багато можливостей післядипломної освіти.
Що ж до потрібності таких шкіл в Україні – вони дуже важливі через свою практичну орієнтованість та міждисциплінарність. Практична орієнтованість показує, як можна робити речі не з популістських мотивів, а ті, які приносять реальну користь. Натомість міждисциплінарність допомагає привести до урбаністики людей з абсолютно різних галузей.
Чому Ви вибрали фокусом цьогорічної школи саме Івано-Франківськ?
Можна сказати, що тут ми орієнтувались на мій досвід роботи у Вінниці: слабкі сторони Вінниці є сильними сторонами Івано-Франківська, і навпаки. Це дає можливість в рамках школи вивчити різні міські досвіди з різних позицій та побачити різні способи вирішення проблем. Адже немає одного-єдиного рецепту вирішення міських проблем для всієї України.
«Парклет» – один із проектів ініціативи «Тепле місто», що перетворює місце для паркування в громадський простір
Фото зі сторінки «Теплого міста» у Facebook
Інша причина – певним чином посприяти ініціативі «Тепле місто». Ще одна причина – ми спеціально шукали місто-партнер саме із Західної України із традицією Магдебурзького права, певними історичними передумовами. У межах наступної школи ми хочемо вибрати місто-партнер із Східної України, можливо, із індустріальним минулим, аби дослідити різні випадки. На основі цього ми б хотіли зібрати різні ідеї і, можливо, створити навіть певну конкуренцію між містами.
Що, власне, ви будете робити в межах школи?
Гасло школи звучить як «Від General Plan до Guiding Plan: стратегічні інструменти розвитку сучасного міста». Виходить так, що більшість міст в Україні мають генеральний план, сформований, переважно, ще в 70-х-80-х роках – і в них превалює, я б сказав, така собі модерністсько-радянська філософія планування. Серед її ознак, зокрема, недостатня гнучкість планів, дуже грубе, неточне масштабування.
Тут йде мова про дефініції – ми хочемо визначити альтернативні до наявних зараз в Україні інструменти планування. До прикладу, у Львові є стратегія розвитку центру міста, де є стара забудова, і це дуже чітко спрямований проект. Натомість, в Івано-Франківську міська влада та мешканці ще мають визначитись, які пріоритети для міського розвитку є важливими, і на основі цього окреслити можливий план дій.
Чи загалом налаштовані Ви оптимістично щодо розвитку міст в Україні, адже в радянські часи при плануванні міст допустили багато помилок?
Якщо говорити про Вінницю зокрема, то її гасло звучить як «Вінниця – це європейське місто!». Але ж європейські міста всі виглядають по-різному! Тому не має сенсу сподіватись, що, до прикладу, через десять років центр Вінниці виглядатиме так, як центр Цюриха. Важливіше зосередитись на моментах, які роблять життя мешканців міст комфортнішим. Чимало активістів в українських містах зараз займаються цим. І це вселяє оптимізм.
Тут дійсно багато залежить від того, що буде внесено до генерального плану міст, що впливає на їх вигляд через 10-15-20 років. А наразі це важко передбачити. Але дуже важливо рефлексувати ці процеси, брати участь у розробці генеральних планів. Необхідно, щоб були люди, які люблять своє місто і готові жертвувати своїм часом, аби зробити його кращим.