Уже не першій рік в Україні точаться дискусії, за яких же умов Росія виведе свої війська з Донбасу, надасть Україні можливість контролювати її кордони та поверне український Крим. Треба сказати, що ці дискусії хіба зрідка мають конструктивний характер та майже ніколи не вирізняються глибоким аналізом та продуманістю прогнозів. Почасти це пов'язано з болючістю теми, почасти з небажанням дивитися правді в очі, почасти зі слабким інтелектуальним рівнем українського експертного середовища.
Під час подібних дискусій обов'язково знаходиться який-небудь патріотичний «аналітик» і зопалу висловлює думку, що коли розпадеться Росія (а це чомусь, за міркуваннями багатьох, має відбутися якщо не завтра, то наступного тижня), Крим і Донбас випадуть з хижих рук Кремля і м'яко та безпроблемно приземляться на рідний український чорнозем.
На мою думку, це найбільша ілюзія, поширена не тільки в частині експертних кіл, але і в частині суспільства. Навіть якщо уявити процес розпаду Росії, то з якої речі відпадуть саме контрольований Кремлем Донбас та анексований Крим? На переконання людей, які так вважають, передуватиме цьому економічний колапс, спричинений міжнародними санкціями та ізоляцією Росії.
Якщо ми подивимось на приклади інших авторитарних режимів, то важко не помітити, що вони демонструють подиву гідну живучість попри і міжнародну ізоляцію (Іран), і економічні негаразди (Венесуела). Ці режими вміють вибудовувати мережу економічної та політичної взаємопідтримки, і Росія з її, за мірками цих режимів, неслабкою економікою, потужним військовим та ресурсним потенціалом у цю мережу вписана і продовжує активно долучатися.
Тож сценарій, за яким Росія збідніє такою мірою, що не зможе утримувати Донбас та Крим, думаю, слід припускати з великою обережністю.
Іншою причиною, чому я сумніваюся у правдоподібності перспективи повернення українських територій через розпад РФ, є попередній досвід Росії, коли після зникнення СРСР вона мала проблеми із сепаратистами в тих республіках, де наявна принципово інша від загальноросійської релігійна та культурна традиція. Тож якщо в Росії і почнуться відцентрові тенденції, то вони стосуватимуться в останню чергу Донбасу, що не є частиною Росії, але перебуває під контролем Кремля, російських армії і спецслужб, та Криму, де антикремлівський ресурс спротиву припадає хіба на кримських татар-мусульман, а більшість населення становлять етнічні росіяни.
Понад це. Я не відкидаю у разі появи сепаратизму всередині Росії підйом «патріотичних» проросійських настроїв у Криму та на Донбасі. На вкрадених в України територіях Кремль формує своєрідні військові плацдарми, активно залучаючи в цю військову інфраструктуру місцеве населення. А припускати кардинальні зміни в не дуже проукраїнських поглядах місцевого населення в осяжній перспективі, думаю, може тільки наївна людина.
Тож які реалістичні сценарії повернення Росією наших людей та територій? Я бачу тільки два сценарії.
Перший полягає в ситуації, коли суспільна думка в Росії тяжітиме до переконання, що Крим і Донбас потрібно віддати. За яких умов така думка може сформуватися? Насамперед не треба спішити зміну настроїв росіян із цієї теми напряму прив'язувати до економічного становища Росії. Так само не треба очікувати, що коли зомбування телебаченням зупиниться, росіяни відразу «прозріють». Мені видається, що спочатку постановка питання про повернення українських територій має бути легалізована в російському інформаційному та політичному полі. Статися це може тільки завдяки встановленню в Росії демократичного режиму з реальними виборами та вільними ЗМІ. Тобто ситуації, коли політики, лідер(к)и думок та публічні діячі(ки) матимуть змогу відкрито порушувати це питання, пов'язуючи можливість повернення Криму і Донбасу зі зняттям санкцій, відновленням економічних та політичних зв'язків з демократичною частиною світу та вибудовуванням адекватних відносин з Україною й сусідами.
Якщо дискусія про майбутнє Криму і Донбасу активізується в російському суспільстві, ми матимемо шанс на зміну думки росіян, а значить – на повернення наших територій.
Другий сценарій є і менш передбачуваним, і малозрозумілим за своїми наслідками. Це сценарій відкритого конфлікту Росії зі світом, внаслідок якого Росія програє, відмовиться від бодай якоїсь значущої ролі у світовій політиці та змушена буде повертати всі анексовані й окуповані в інших країн території. Але як виглядатиме військовий конфлікт з ядерною державою і якими будуть його наслідки? Таке страшно уявляти.
Авжеж, першим, про що треба говорити, коли ми міркуємо про Крим і Донбас, це люди. Я свідомо пишу про них наприкінці статті, оскільки ця тема є надзвичайно складною. Немає сенсу дискутувати про майбутнє втрачених наразі територій без урахування думки та настроїв населення. Уже восьмий рік мешканці окупованих територій живуть поза українським політичним та соціальним контекстом. Вісім років – це період, за який зростає ціле покоління, період, за який народжені не в Україні дітлахи встигли піти в перший клас. Це дуже великий проміжок часу.
Якщо російське суспільство захоче повернути Україні Крим і Донбас, чи захочуть цього мешканці цих територій? Навіть якщо їх не питатимуть і віддадуть насилу назад в Україну, яка ймовірність, що вони матимуть бажання співіснувати з нами? Українська гуманітарна політика останніх років, яка викликає дискусії навіть всередині країни, – з питань мови, історії, релігії – буде для Донбасу та Криму абсолютно неприйнятною.
Коли Путін піде з влади, коли відбудеться ротація еліт у Кремлі, коли в Росії відбудуться нарешті демократичні вибори, немає ніякої впевненості, що росіяни забажають мирних відносин з українцями. Але це все одно шанс. Наполягати на санкціях проти Кремля, шукати союзників – це, можливо, перше, що робила би країна, яка перебуває у військовому конфлікті з державою, яка всупереч міжнародному праву забрала її території. Але не треба плекати зайвих ілюзій щодо ефективності цих заходів. І не треба плекати інших ілюзій.
Повернення демократії в Росію – це наша стратегічна мета. Як країни, яка зазнала агресії, і як країни, яка сповідує демократичні цінності. І вже сьогодні ми повинні пропонувати людям з окупованих територій ексклюзивний у гуманітарній, соціальній та економічній площині проєкт повернення і відновлення українських міст та містечок. Незалежно від того, як і коли Крим і Донбас знову стануть українськими. Якщо ми агресивно зневажимо думку пересічних кримчан та донбасців, це нестиме колосальні ризики для української внутрішньої політики, українського суспільства та української державності.