Про те, що буде далі в росії. Це визначається управлінською культурою російської системи. Хто трохи знає про інтегральну динаміку – «червона» культура. Хто не знає – такий кольоровий термін закріпився за гіперцентралізованою управлінською системою, яка культивує силу, особисту лояльність, мікроменеджмент, владу «наближених до тіла», мачизм «альфа-самця» на вершині (а точніше, в центрі концентричних кіл влади), часто також страх та взаємні підозри. Червона управлінська культура здатна збирати ресурси для великої дії, але має лише короткострокові цілі (в неї нема відчуття часу, отже, не може бути й стратегії, лише тактика), не вміє навчатися на помилках і зазвичай не переживає свого засновника. По суті, це культура «дорослих підлітків» з комплексами, хоча на короткий час може стати в пригоді для подолання кризової ситуації.
Нас зараз цікавить, як «червона» культура реагуватиме на помилку та слабкість лідера.
Реакція на помилку чи слабкість у «червоній» культурі дуже різка – кінець лідера (це вам не «зелена» культура, яка заохочує помилки; але це інша історія). Причина полягає у джерелі легітимності лідера: він посів своє місце саме через силу й харизму («мітку богів»), отже, втрачена ним сила (чи прихильність небожителів) загрожує всій системі. У «червоних» державах давнього світу слабкий правитель мав піти (частіше за все – на той світ), більше того – убивця царя автоматично ставав царем (див. «Золота гілка» Дж.Фрезера). У менш жорстких системах (наприклад, у бізнесі), якщо удача дійсно відвертається від «червоного» лідера, його послідовники просто йдуть геть.
Принцип непрощення помилки добре знайомий нам з дитинства: «Акела схибив! Він більше не може бути вожаком зграї!»
Очевидно, в таких умовах «червоний» лідер помилки ніколи не визнає, а його «двір» (найбільш наближене коло, повністю залежне від лідера, бо від зміни лідера ризикує втратити все) охоче пояснить, що так і було задумано, що це їхній мудрий вождь знову всіх переграв, що це договорняк чи багатоходівка.
Щоб такі системи не були крихкими, лідер «червоної» управлінської культури має низку запобіжників. Пропаганда та брехня, разова щедра роздача благ підданим, їхня вивчена безпорадність, тотальна залежність і страх мешканців «двору» – все це пом'якшує руйнівний ефект помилок.
Тому не очікуйте, будь ласка, негайних палацових переворотів у росії. Сталін у 1945 говорив, що будь-який народ, крім російського, виніс би своїх правителів за провали літа 1941. Не знаю, чи треба списати це на особливості російського народу, сформовані століттями самодержавства, чи внеском самого Сталіна у політику страху.
Дійсно, нинішня російська система страхом, грошима та пропагандою запобігає критиці лідера. «Глубинний народ» побурчить і перестане, холодильник ніколи не переможе телевізор, а голодних бунтів годі очікувати: Москва не відчула війни (це один із законів утримування влади в росії), а «глубинка» живе за принципом, озвученим Жванецьким: «Не жили добре, то й не варто починати».
Але народ і не є суб'єктом політики. Немає ні громадянського суспільства, ні середнього класу, ні регіональних еліт, ні навіть олігархів.
Натомість є «башти Кремля» та виплекані ними власні збройні та пропагандистські загони. Скидати лідера для них невигідно: він є єдиним їхнім джерелом легітимності. Але можна скористатися слабкістю лідера, щоб отримати більший шмат спільного пирога.
Отже, безпосереднім наслідком помилки лідера буде не палацовий переворот (зарано, та й заміни нема), а надзвичайне посилення боротьби кланів. Українці спостерігатимуть за цим, розвернувши на всю ширину трибун гасло «зжеріть одне одного».
Але поки що все це безпечно для путіна. Тому помилки мають накопичуватися й бути очевидними. А ще важливо, щоб в системі з'являлися маргінали, які не визнають правил гри, не дуже бояться і мають гарну мотивацію за принципом «хто був ніким, той стане всім».